За матеріалами книги диякона Георгія Максимова “Православ’я та неоязичництво: де правда?”

За останні роки в Україні, Білорусі та Росії з’явилось і почало набирати прихильників неоязичництво. Щоб ви знали — це не одне якесь вчення, а конгломерат різних організацій, у кожної з яких своє вчення, але всі вони об’єднані прагненням реконструювати дохристиянські вірування та обряди слов’ян.

Чому “нео-”? Справа в тім, що реальне слов’янське язичництво було втрачено багато століть тому. Імена божків, що дійшли до нас, скупі описи частин ритуалів, а також археологічні знахідки різної давнини не  дають відновити віровчення древніх слов’ян в усій повноті. Науковці стверджують: «Отримати цілісну картину неможливо”. А тому ті, хто бажає відновити та відродити слов’янське язичництво вимушені закривати багаточисельні білі плями віровчення своєю фантазією. Подібні спроби призвели до виникнення нових релігійних рухів, об’єданих дослідниками під загальною назвою “неоязичництво”. Відомостей про реальні вірування дохристиянських слов’ян дуже мало, тому вигадувати їм доводиться багатенько, та навіть поміж себе вони різняться досить суттєво. Але неоязичники зовсім не переймаються тим, що спільні обряди, які вони здійснюють, можуть піти за різною адресою.

Їм  всім також притаманний пафос “повернення до релігії предків, до древньої традиції”. Хоча саме з традицією у них великі проблеми, тому що вже декілька віків жива традиція слов’янського язичництва перервана і забута. Бути вчителем, а не учнем, синтезувати свої обряди, моральні норми — це все, звичайно, більше подобається сучасним “нео-”, ніж  увійти у живу язичницьку традицію десь у племенах Австралії, Африки чи Південної Америки.

Неоязичники (вчорашні комсомольці та сантехніки) активно використовують в якості аргументів різні фальшивки на кшталт “Велесової книги”,  “Веди слов’ян” (дуже грубі та примітивні підробки). Жодна релігійна система, навіть серед тих, що виникли не так давно, не може похизуватися таким рівнем фальсифікацій, відвертої брехні та дикунської некомпетентності, що демонструють тексти неоязичників.

Традиційне язичництво — релігія, що програла всім без виключення іншим релігіям, яким намагалася протистояти (християнству, буддизму, ісламу). Але всіх неоязичників об’єднує різке негативне ставлення до Православ’я як до релігії слабаків, хоча йому воно програвало найбільше. Неоязичники під прикриттям шанування предків в дійсності говорять те, що є зневажливим для них.

Для наших предків вибір був між рабством богам, що вимагали , щоб людей приносили їм у жертву, і рабством Богу, Який Сам приніс Себе в жертву за людей. Християнський Бог каже Своїм послідовникам: “Я вже не називаю вас Своїми рабами… Я назвав вас друзями” (Ін. 15:15),  Він “…віруючим в ім’я Його дав владу бути чадами Божими” (Ін. 1:12). І тому вибір наших предків зовсім не є дивним.

Взагалі ця неоязичницька ідея — тест на тотальне невігластво:

  • невігластво у сфері давньослов’янського язичництва;
  • невігластво у мовній сфері (українській, російській чи білоруській);
  • невігластво у сфері грецької мови;
  • невігластво у сфері давньоруської текстології;
  • невігластво у сфері давньоруської історії;
  • невігластво у сфері східноєвропейської історії;
  • невігластво у сфері сучасних церковних реалій.

Якщо будь-якому неоязичнику поставити запитання: “Назвіть хоча б 10 імен великих руських людей, які суттєво вплинули на історію”, то він не зможе цього зробити, не назвавши  імена християн.

Неоязичники постійно закликають  до життя  в гармонії з природою. Але, власне, якщо жити в лісі в гармонії з природою, то ніякої цивілізації, монументальних будівель, що свідчили б про велич народу не буде. Всі давні споруди, що збереглися від часів наших  далеких предків — християнські храми. Це добре розуміють сучасні неоязичники, які, не дивлячись на весь свій екологічний пафос, чомусь продовжують жити в містах і на природу виїжджають тільки щоб сфотографуватися, потанцювати навколо ідола та поскакати через багаття. Чомусь ніхто з них не поспішає власним прикладом довести, яких цивілізаційних висот можна досягнути живучи у лісі у гармонії з природою.

Ще більше цікавого про неоязичників ви дізнаєтесь, якщо прочитаєте запропоновану вам книгу (опис див. у розділі Бібліотека — Нові надходження).


Неоязичники стверджують про гуманність сучасної їхньої релігії, відкидають криваві жертвоприношення пращурів. Але чи дійсно це так? Біси, яким в давнину приносили криваві жертви, ще дотепер збирають данину. Кожного року бісівські “гуманні” ігрища забирають життя багатьох людей.

Так, цьогоріч на святкуванні Івана Купала у селі Згорани Волинської області чоловік в нетверезому стані намагався перескочити багаття, але впав у вогонь. В селі Перельоти Одеської області цієї ж ночі на озері в 30-ти метрах від берега потонули три молоді дівчини. Декілька років назад на це язичницьке свято відбулася наймасштабніша трагедія: у Київській області  потонуло 14 людей.

За матеріалами pravlife.org, kordon.in.ua, gorod24.info

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *