Церква завжди виходила з усіх випробувань сильнішою, ніж була

Деколи нам здається: все, що з нами відбувається, – події виняткові та унікальні.

Але це не так. І стосується ця думка не лише окремих доль людей, а й доль країн та доль Церкви.

Ті, хто добре знає історію Церкви, зазвичай спокійніше й смиренніше сприймають усі випробування, що випадають на долю церковного народу. Адже скільки разів за майже дві тисячолітню історію Церкви могло здатися, що вона стоїть на краю прірви, що ієрархи та духовенство втратили стійкість, а миряни думають лише про земні проблеми. Але щоразу Господь Сам виводив Церкву на потрібний шлях.

Часи були різні: траплялися і найжорстокіші гоніння від язичницької чи богоборчої влади, і внутрішні проблеми та розколи, іноді гоніння та розколи проходили одночасно. Часом Церква змушена була йти на деякі поступки гонителям. Будь-яке бувало. Але завжди Церква виходила з усіх випробувань сильнішою, ніж була до них.

Також нам іноді здається, що всі випробування – це щось зовнішнє, яке не має відношення до нас: мовляв, жили нормально, але тут прийшли гонителі (розкольники, єретики, революції, війни – що завгодно). У тому й річ, що «нормальність» була вдаваною. Адже всі проблеми, як у житті окремих людей, так і в житті суспільств (а Церква у своїй земній частині – це саме суспільство людей) є наслідком наших гріхів.

Зазвичай у голові обивателя є така картина: людина робить гріх – Бог її карає стражданнями. Це не зовсім так. Здійснюючи гріх, ми відганяємо від себе Божу благодать і тим самим стаємо вразливими для зла. Відповідно, покаявшись, повертаємося не тільки в люблячі обійми Господа, але й отримуємо захист від зла. Адже Господь не силує нашу волю.

Звичайно, наслідки гріхів можуть відчуватися ще довго. Однак наше терпляче перенесення випробувань і скорбот неодмінно буде винагороджене, якщо не в цьому тимчасовому і сповненому страждання житті, то неодмінно в житті майбутнього віку, якого ми очікуємо, щодня повторюючи це в Символі нашої віри.

Які б драматичні явища не відбувалися, які б події не бентежили душу, ми завжди і в усьому повинні довіряти Господу і молитися Йому, боротися з сумом, маловір’ям, власними гріхами, щоб очиститися від зла, позбутися всього суєтного і миттєвого, з’єднатися з Господом нашим. Смирення, терпіння, надія, віра та любов. Тільки тоді світ стане світлішим і Господь буде у всьому.

Митроп. Антоній (Паканич)

 https://pravlife.org

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *