Свято Божественного Світла

Преображення Господнє – одне з центральних свят Православного календаря.

Церква згадує Євангельський сюжет, коли Христос на горі Фавор відкрив трьом своїм учням достоїнство власного Богосинівства. Ікона розкриває розуміння цього чуда як Богоявлення Отця, Сина і Святого Духа. Учні наче вказують на три іпостасі Трисвятої Сутності, а два пророки – на дві природи, які Господь зберіг без відокремлення та змішання, явивши на Фаворі незвичайне світло.

ХРИСТОС

“І преобразився перед ними: лице Його засяяло, як сонце, одежа ж Його стала білою, як світло” (Мф. 17, 2). Над скелями в оточенні сяйва, наче витаючи у повітрі, стоїть Спаситель. Неземним світлом виблискують Його одежі. Білизна їх наповнена тонкою сіткою золотих променів, що знаменують собою випромінювання Божественних сил. По-особливому цю білизну підкреслює темно-синя мандóрла – сяйво мигдалевидної форми, що передає тут те саме неземне світло, яке обійняло Христа у хвилину слави. Білий одяг Христа, Його сяючий лик у поєднанні із зображенням слави довкола всієї фігури, – це спосіб зобразити не якесь яскраве світло, видиме для будь-якої людини, але світло надприродне. У нашому випадку мандóрла зі світлими променями, що струменять з неї, – це образ Божественних енергій, видимих тільки для духовних людей. Христос у момент Преображення відкриває Своїм апостолам присутнє у Ньому нетварне й Божественне світло. “Божество, – за визначенням святителя Інокентія Херсонського, – приховане під завісою плоті, виявило Свою присутність і сяяло, як блискавка. Молитва до того збудила й спонукала приховану в людськості Іісусовій повноту Божества, що вона, переповнивши душу Боголюдини світлом своїм, проникла крізь тіло і просяяла в обличчі, не поміщаючись тут, осяяла й преобразила одяг”.

ПРОРОКИ

Фігура Христа знаходиться на іконі між фігурами пророків Мойсея та Іллі. Мойсей символізує собою початок всесвіту, оскільки саме він богонатхненно написав книгу Буття – історію створення світу, він – пророк початку світотворення. Ілля ж був живим забраний на небо, щоб явитись у кінці віків (Одкр. 11, 3-12), він – пророк останнього часу. Саме ці два вітхозавітні пророки являються і розмовляють із Христом через декілька причин. Але достатньо буде згадати про дві головні.

Так, оскільки апостоли раділи, що серед народу одні сприймали їхнього учителя як Іллю, а інші – як одного з пророків, то Він являє їм найвеличніших пророків, щоб учні, принаймні, таким чином зрозуміли різницю між рабами та Владикою. Інша ж причина полягає в тому, що багато хто вважав Христа богопротивником, що ніби-то Він руйнує суботу й порушує Закон. Господь же показує на горі таких пророків, з яких один був законодавцем, а інший – ревнителем, і які не стали б розмовляти з Ним, якби Він руйнував Закон і не виконував того, що вони проповідували.

Звідки ж учні дізнались, що це були саме пророки Мойсей та Ілля? Блаженний Феофілакт Болгарський дає нам таку відповідь: “Не за зображеннями, тому що робити зображення людей тоді вважалось справою беззаконною. Очевидно, вони їх впізнали за словами, які ті говорили. Мойсей, можливо, говорив: Ти той, страждання Якого я зазделегідь зобразив, заколовши агнця і звершивши пасху; Ілля ж: Ти Той, воскресіння Якого я зазделегідь зобразив, воскресивши сина вдови, і так далі”.

Найчастіше пророка Мойсея зображають на іконі молодим, а пророка Іллю – старцем. Але зустрічаються варіанти, де Мойсея зображено чоловіком середнього віку, який тримає в руках книгу, а в більш пізніх варіантах – скрижалі Заповіту.

У пізніших памʼятках зʼявляється ряд іконографічних елементів, які роблять розповідь про Преображення детальнішою. Так на деяких іконах XVI–XVII століть по боках від Христа зображають возстання законодателя Мойсея з гробу й перенесення пророка Іллі хмарою на Фавор (рис. 1). Обох вітхозавітних праведників супроводжують ангели. Це наочне вираження древньої за своїм початком думки про те, що Мойсей та Ілля були покликані на Фавор як представники двох світів – померлих і живих. Вони явились, за словами святителя Іоанна Златоуста, для того, щоб показати владу Христа над життям і смертю. Більше того, Мойсей мав сповістити про славу Спасителя людям померлим, а Ілля, як той, хто не переживав смерті, – живим. 

АПОСТОЛИ

Розмова пророків із Христом мала підбадьорити апостолів та укріпити їхню віру в Месію з огляду на Хресні Страждання, які чекали на Нього. Споглядаючи це видіння, вони отримують Божественне одкровення про силу й славу, що є в Христі. Тобто, явлення відображає певний перетворювальний процес – Христос розкриває Свій образ, а учні пізнають Його. Перед ними не пророк і не вчитель, перед ними – істинний Бог, Вседержитель, у чиїх руках – все світотворення.

Розміщення апостолів на іконі може бути різним.

Рис. 1
Рис. 2

Так апостола Іоанна Богослова найчастіше зображають в центрі, біля ніг Спасителя. Петра та Якова можуть зображати як праворуч, так і ліворуч. Жести їхні часто є символічними: руки, торкаючись різних частин тіла, символізують зір, слух і почуття серця. У творах другої половини XIII — XIV століть фігури апостолів набувають емоційного, експресивного трактування (рис. 2). Вони не просто припадають на коліна, але, знаходячись в трепеті від споглядання чуда, закривають обличчя одягом, припадають ниць так, що, здається, вони просто падають із крутих скель. Нічого символічного у цьому, з першого погляду, немає. Як каже Євангеліє, вони попадали від страху, бо досі не бачили Учителя в такій величі. І все ж є в апостольських позах певний алегоричний посил. Вони нагадують нам про те, що не можна приступати до Божественної реальності без підготовки – інакше можна осліпнути від нестерпимого Божественного світла.

ГОРА

Відображення світла, що ллється від Господа, просвітлює не тільки ризи пророків, не тільки апостолів, що впали на землю, але й виступи Фаворської гори. Сама гора немов би наповнена живою волею приготувати місце Спасителю. Обриси її, підіймаючись, звужуються до верху і на самій верхівці розпадаються на три малих виступи, утворюючи місце для Христа і двох Його співрозмовників. Власне, у тій місцевості, де відбулось Преображення, скель немає, там – пологі схили. Але на іконі їх зображають. Чому?

Річ у тім, що скелі в іконографії мають чітке духовне значення – вони символізують міцну віру й те сходження, яке має звершити вірянин на шляху до Вічності. Також стрімкі схили на іконі служать своєрідною вказівкою на те, що зображена тут подія має надзвичайно важливе значення і дивитись на неї слід духовно очищеним поглядом. Бо ж не перед усім народом і, навіть, не перед усіма учнями звершилось це чудо, але тільки перед трьома вибраними апостолами. І не відразу зробив їх Господь свідками того, що сталося, але після сходження на вершину гори, вказуючи цим на те, що не всюди й не у всякому стані можливо стати співучасниками Його Преображення, але лиш тільки працею сходження.

 ***

Окрім усіх інших богословських ідей, які несе в собі композиція свята Преображення, є ще одна дуже важлива. На іконі, по суті, зображено рай, той самий рай, яким стане весь світ після Другого пришестя Христа. Про райський контекст тут говорять і дерева, і золотистий фон, і сяяння Христа, яке заповнює собою все композиційне поле. І дійсно – Своїм Преображенням Господь привідкрив нам завісу таємниці, показавши, якої слави удостоїться людина й увесь світ після всезагального воскресіння, коли “буде Бог все у всьому” (1 Кор. 15, 28).

 

Ієрей Вадим Гаджаман

ректор Кам’янець-Подільського іконописного духовного училища

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *