Неділя 7-ма після П’ятидесятниці

18/31 липня,  у Неділю 7-му після Пятидесятниці, Православна Церква вшановує пам’ять святих отців шести Вселенських Соборів, мч. Єміліана (363), мч. Іакінфа Амастридського (IV), прп. Памви пустельника (IV), прп. Iоанна Багатостраждального, Печерського, в Ближніх печерах (1160), прп. Памви, затворника Печерського, в Дальніх печерах (ХIII).

У кафедральному соборі на честь святого благовірного князя Олександра Невського цього дня відбулася святкова Божественна літургія, яку очолив митрополит Кам’янець-Подільський і Городоцький Феодор; йому співслужили клірики собору.

Після Євангельського читання (Рим., 116 зач., XV, 1-7. Мф., 33 зач., IX, 27-35 ,Свв. отцям: Євр., 334 зач., XIII, 7-16. Ін., 56 зач., XVII, 1-13) митрополит Феодор, нагадавши присутнім про Євангельську подію зцілення Господом двох сліпців, сказав, що цей випадок  навчає нас тому, наскільки постіною та наполегливою повинна бути наша молитва до Бога в нашому прагненні отримати від Нього милість. “Зичайно, основою одержання всіх дарів від Бога є віра. Господь сказав сліпцям: “По вірі вашій, нехай буде вам”.  І сліпці зцілилися.

Віра – це посуд у протягнутій руці, яким черпають живу воду з джерела, яким є Господь Іісус Христос. Відсутність віри – це відсутність можливості отримати користь для душі. В Євангелії розповідається про велику кількість зцілень Господом Іісусом Христом. Проте місія нашого Господа полягала не тільки в тому, щоб домогти, зцілити людей у тимчасовому житті, але й  допомогти їм позбавитися вічних хвороб, які можуть продовжуватися й у житті вічному.

Всі наші проблеми, якими важкими вони не були б, рано чи пізно завершаться. Але, оскільки людина – істота безсмертна, тому що безсмертною є її душа, проблеми людини з тимчасового стану переведуться разом із нею у вічність.

Наше розуміння життя часто обмежується людськими поняттями про користь і шкоду. Наприклад, ми вважаємо, що добре бути багатим. Але, якщо подібне розглянути в системі духовних цінностей, то це у більшості випадків буде не добре. І Спаситель каже, що важко багатому увійти в Царство Небесне.  Знаючи життя багатих людей, їхню безтурботність, не піклування про свою душу й життя вічне, не варто заздрити їхньому життю. Життя багатих мине так само швидко як і життя бідних, але той недобрий душевний стан, якого вони набудуть за період свого життя, створить для них вічні проблеми. Ось чому наші тимчасові неприємності та незручності не потрібно розглядати з прагматичної, раціональної точки зору.

Так, нажаль, навіть якщо у людини є здоровья, вона може жити нестримно, насолоджуватися благами цього життя, порушуючи заповіді Господні.

Якщо розглянути життя багатого, здорового й життя бідного, хворобливого, але благочестивого, то другий знаходиться у кращій ситуації, ніж перший, тому що через життєві випробування й скорботи він досягнув того, що для богатенького та здоровенького й розумного є недоступним. Одним гординя не дає пізнати Бога, іншим – життєві насолоди, третім – ще щось. Про це Господь роповідає в притчі про сіяча.

Бог розкрив людям такі істини, які допомагають їм залишатися людьми, правильно налаштувати своє життя й отримати радість від того, що дарує їм Господь. Адже радість  набувається не від великих грошей та здоров`я, а перш за все, –  від чистої совісті, яка б нас ні в чому не винуватила. А для цього потрібно мати гарні стосунки з людьми: любити їх, поважати, дотримуватися того, що ми хочемо бачити стосовно себе; жити помірно, користуючись тими благами, які дарував Господь.

Саме природні помірність, розсудливість і моральність допомагають отримувати людині задоволення від життя, тому що людина створена Богом, щоб у рамках певних законів вона розвивалася фізично й духовно. Перебуваючи в цих межах, людина отримує радість від життя.

А духовна радість – це дещо значно більше та вище, це надприродне поняття. Вона спостерігається тоді, коли душа є здоровою не тільки морально, але й здатна прийняти благодать через віру в Господа нашого Іісуса Христа. І коли душа отримує благодать, тоді людині відкривається позамежна радість – радість не від речей, а від Бога – джерела  радості та блаженства. Тому, коли Господь прийшов,  Він бажав, щоб людська душа була здоровою. Можна бути сліпим і щасливим, як свята блаженна Матрона, до якої приходять зараз тисячі людей.

Для людей з фізичними недоліками може відкриватися інше джерело радості, блаженства, а звершується це через незбагненну дію благодаті Божої. Через те Господь Іісус Христос звертає нашу увагу на наш духовний стан: чим ми живемо, які в нас інтереси, чи виконуємо ми Божественні заповіді, чи порушуємо навіть якісь людські, загальноприйняті норми. З таким потворним станом ми нічого від Бога одержати не зможемо, більш того, наша совість буде мучити нас, хоча дехто і намагається позбутися цього непідкупного морального судді, заглушивши її голос, для того, щоб вільно можна було грішити без усяких зауважень і докорів.

Господь Іісус Христос зцілював велику кількість людей для того, щоб засвідчити насамперед Свою Божественну гідність, а також, щоб явити співстраждання людству, показавши, що Богу все підвласне.  Разом із зціленням Господь дарував людям віру, Свою благодать. Для людей відкривався інший світ, вони відчували живий зв`язок із своїм Творцем – Богом.  Віра відкрила людям безліч незбагненних істин. Через це зцілення вони отримували не тільки зцілення тілесних хвороб, але й дещо більше – вони відкривали для себе духовний світ, Бога, відновлювали зв`язок із Богом. А це було метою Господа – привести людину до пізнання Себе. А коли людина пізнає Бога, то не залежно від її соціального та фізичного стану, вона вже не звертає на них уваги.

Так деякі святі, зцілюючи інших, самі залишалися хворими, покладаючи все на волю Божу, нічого не просячи для себе, і Господь їх зцілював.

Все спрямоване на те, щоб ми розуміли, що крім здоров`я, матеріального успіху, людських радостей Господь бажає, щоб ми йшли до вічного світла – до Бога. Тоді нам багато що відкриється, і ми перестанемо мучати себе й інших, будемо довіряти Промислу Божому.

Будемо молитися Господу, як сліпці: “Іісусе, Сине Давида, помилуй нас!”, постійно будемо в молитві  й це не буде нудним, якщо наш розум смириться, а серце очиститься –  ми будемо хотіти молитися.

Розум розсіюється, а серце не співчуває, тому що багато мотлоху в нашій душі, багато того, що забруднює її. Господь бажає, щоб тут, на землі, ми встановили зв`язок із вічністю, яка здійснюється через Божественну благодать. І коли ми будемо спілкуватися з Богом через молитву, ми знйдемо сенс, наше життя перестане бути безцільним, сповненим жаху, туги, що породжують стреси, хвороби, страждання; тоді ми будем із Господом, а Господь буде з нами, і нам буде добре”, – завершив недільну прповідь Архієрей.

Під час Богослужіння віряни  молитовно просили у Бога милості українському народу, щоб Господь напоумив владу, зміцнив мужністю воїнів, звільнив полонених, зцілив хворих та дав прихисток тим, хто позбавлений дому.

Цього дня наймолодші вихованці “Воскресної школи”, що діє при кафедральному соборі на честь святого благовірного князя Олександра Невського, перший раз причащалися Тіла й Крові Господніх після того, як взяли участь у першому в своєму житті таїнстві Сповіді. До першої Сповіді вихованців готували вчителі школи: Романова Олександра Ваилівна й Цебрик Даря Василівна.

Після завршення Богослужіння Архіпастир привітав усіх зі святом, а дітей-причасників з їхньою першою Сповіддю та Причастям.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *