Неділя 4-та після П’ятидесятниці

27/10 липня, у Неділю 4-ту після П’ятидесятниці, Православна Церква вшановує пам’ять прп. Сампсона странноприїмця (близько 530), прав. Іоанни мироносиці (I), прп. Севіра пресвітера (VI), прп. Георгія Іверського, Святогорця (1065) (Груз.), прп. Мартина Туровського (1150), прп. Серапіона Кожеєзерського (1611), сщмч. Григорія ієрея (1918); сщмчч. Олександра та Володимира пресвітерів (1918); сщмч. Петра пресвітера (1939); Знайдення мощей прп. Амвросія Оптинського (1998), Собор прпп. отців Псково-Печерських.

Цього дня митрополит Кам’янець-Подільський Феодор разом із кліриками кафедрального собору на честь святого благовірного князя Олександра Невського звершив Божественну літургію.

Після Євангельського читання (Рим., 93 зач., VI, 18-23. Мф., 25 зач., VIII, 5-13 (про зцілення слуги сотника), прп.: Гал., 213 зач., V, 22 – VI, 2. Лк., 67 зач., XII, 32-40) митрополит Феодор звернувся зі словом проповіді до вірян. Розповівши про Євангельську подію зцілення Господом Іісусом Христом слуги римського сотника, Архієрей зазначив: “У цього сотника була велика віра у всемогутність Господа нашого Іісуса Христа, він був впевнений, що  досить одного слова Господа, щоб його слуга зцілився без присутності самого Цілителя. Господь Іісус Христос був здивований його вірою, сказавши, що навіть у народу ізраїльського він не знайшов такої віри.
Архієрей зробив наголос на тих якостях сотника, що супроводжували його віру. “Співстраждання і любов – це перше, що звертає на себе увагу, – зауважив Митрополит, – з якими він ставився до своїх ближніх і, навіть, до людини з іншого племені. Тлумачі Святого Письма кажуть, що слугою був раб-іудей. Проте сотник любив своїх слуг і, проявивши співстраждання, він прийшов просити Господа про його зцілення.
Співстраждання, милосердя, любов – одні з найнеобхідніших умов богопізнання. Один Афонський подвижник сказав, що милосердні люди швидше за інших приходять до Бога, пізнають релігійні істини, тому що їхнє серце налаштовується так, що божественна істина входить у нього й відкриває людині те, що для інших закрите. Тобто милосердя є дуже важливим, тому що пом’якшує серце, спричиняє такі рухи в ньому, які дають моживість осягати таємниці нашого життя, божественні таємниці”.
Також Архієрей звернув увагу на смирення римського сотника: він приходить сам, просить, хоча міг би звеліти старійшинам іудейським, щоб Господь прийшов у його дім. Але він прийшов просити милості, розуміючи, що у цієї Особи отримують щось не через накази, а через прохання; а отримати цю милість можна тільки через смирення.
Саме співстраждання та смирення дало проявитися такій дивовижній вірі, яку Христос не знайшов навіть в ізраїлі. Це був урок для іудеїв, яких Христос Спаситель викрив, сказавши, що люди, які належать до інших народів, матимуть таку нагороду, яку має праотець Авраам – один із найбільших іудейських праведників.
Господь цим вказав, що одна тільки генетична приналежність до праведника не робить людину учасником його праведності, його духовного стану, тієї особливої милості, яку Господь подає йому. А це робить тільки приналежність до  життя, справ, віри праведника.
“А сини Царства будуть вкинуті у пітьму непроглядну: там буде плач і скрегіт зубів”, – посилив Свою думку Господь. “Тобто не тільки не отримають милості нащадки Авраама, які не живуть за заповідями Божими, а й будуть засуджені, – роз’яснив митрополит Феодор. І це підтвердиться пізніше, коли Господь Іісус Христос буде розіп’ятий тими, хто мав би в першу чергу Його чекати й прийняти. А прийняла Господа невелика кількість людей.
Це Євангельське читання показує наскільки важливою є духовна підготовленість для прийняття божественних дарів і милості, якими важливими є співстраждання й смирення. Там де людина стверджує себе, їй важко пізнати Бога, тому що потрібно визнати авторитет іншого, того, хто є вищий, кращий, досконаліший, ніж ти.
Людина у своїй гордині так стверджується, що взагалі нікого не хоче визнавати вищим за себе. А якщо і визнає, то тільки умовно, як неминучість, з якою потрібно рахуватися тільки для того, щоб стверджувати саму себе. Рахуватися з іншими для того, щоб отримати те, що ти хочеш, отримати за їхньою допомогою.
Отже, дуже важливим є розвиток у нашій душі гідних почуттів, настроїв, які звеличують людину, а це, перш за все, – любов у всіх її проявах: співстраждання, співучасть у житті іншої людини, милосердя, бажання допомогти, підтримати, бути корисним для іншого. Коли людина проводить своє життя у такому налаштуванні, тоді, безумовно, вона розвивається й стає близькою до Бога, а Бог наближається до неї.
Звичайно, людина добра, любляча, яка всім співстраждає, не може не бути несмиренною, тому що смирення та любов дуже пов’язані. Смирення применшує людину в своїх очах. Воно вказує на певні недоліки, слабкості, викликає співчуття до інших, в яких бачить також недоліки й слабкості. Смирення допомагає людині зрозуміти іншого і поспівчувати тому, хто знаходиться в такому ж становищі.
Таким чином римський сотник, будучи ще язичником, показав себе підготовленим до спілкування з Богом більше, ніж ті, хто, здавалося б, вже просвітилися через закон Мойсея та пророків, хто були настановлені в істинах іудейської віри.
І так буває, що ті, хто знаходяться в Церкві, втрачають божественний дар, йдуть від Бога, а ті, хто ще не прийшли, але мають добрі передумови, настрої морального порядку, стають готовими до богоспілкування.
Незбагненні шляхи Господні. Більшість того, що є в наших серцях, невідоме для сторонніх, але воно відоме Богу. Тому ми дивуємося, як змінюється людське життя, як через певні обставини люди змінюють свої переконання, моральні ідеали, як вони стають зовсім іншими. А все пояснюється тим, чим живе внутрішня людина, які внутрішні процеси відбуваються в її душі.
Отож, будемо навчатися зміцнювати свою віру через ті добродіяння, які нам показує римський сотник, що закарбувала Євангельська історія для напоумлення всім людям світу, для тих, хто буде знайомитися з Євангельським вченням Господа Іісуса Христа.
Будемо зміцнювати свою віру через прояви доброти, милосердя, співстраждання, смирення, яких так сьогодні не вистачає людям, тому що життя сучасного суспільства вибудовується так, що в людях розвиваються зовсім інші душевні якості та настрої.
Проте ми, бажаючи бути спадкоємцями Царства Небесного, повинні не тільки формально сприймати Євангельське вчення нашого Господа, але й стверджуватися на тих істинних правилах і законах, що пропонує нам Господь, і які являють нам угодники Божі, люди, що заслуговують на особливу увагу, шану, бо вони у справах і в житті  явили християнський ідеал”, – завершив проповідь Ахіпастир.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *