Неділя 2-га після П’ятидесятниці

21/4 липня, у Неділю 2-гу після П’ятидесятниці, Православна Церква вшановує пам’ять Всіх святих Землі Руської, а також Всіх преподобних і богоносних Отців Святої Гори Афон.

Після Євангельського читання ( Рим., II, 10-16. Мф., 9 зач., IV, 18-23. Свв.: Євр.,33 – XII, 2. Мф., 10 зач., IV, 25 – V, 12) митрополит Феодор привітав усіх зі святом Всіх святих Землі Руської та зосередив увагу присутніх на змісті Євангельського зачала:

“Воно розповідає про покликання до апостольського служіння Симона-Петра, Андрія – брата його, синів Заведея: Іоанна та Якова. Вони, почувши проповідь Іісуса Христа і запрошення слідувати за Ним, залишили все: сім`ї, рибальське ремесло, батьків і пішли за Христом.

Що змогло так сильно їх привабити, що природня людська прихильність поступилася іншим невідомим почуттям, що змусили їх слідувати за незвичайним Незнайомцем?

Непевно, душа, яка за висловом давньохристиянського письменника Тертуліана, є християнкою від природи, відчула, у силу існуючого в ній дара відчувати істину, Того, Хто є Сам Істиною. Того, Хто сіє зерна, – насіння  вічного життя, Того, з Кого випромінюється любов, мудрість і якась невимовна  приваблива сила. Саме це відчуття й сподвигло учнів Христа піти за Ним.

Потім багато Христових учнів, а пізніше всі християни стали  тому послідовниками Христа, що відчули цю нездоланну силу духовної прихильності до Господа.

Апостол Павло скаже про це: «Ніхто не може назвати Іісуса Господом, тільки Духом Святим». І хоча людині притаманна здатність розпізнавати вищу силу, вищу істоту, яка керує світом, але вже більш достеменно людина дізнається про особу Христа-Спасителя Духом Святим. Тобто природня налаштованість людини плюс божественна благодать відкривають для людини можливість осягнення Господа.

Зичайно, людина може і не реалізовувати цю можливість – пізнавати Христа, Божественну істину і це є проблемою духовного життя людини, її духовної розслабленості, непідготовленості.

Ми іноді дивуємося, чому люди по-різному сприймають Божественну правду, Божественне слово, але так було завжди, так було навіть із учнями Христа.

Тут Архіпастир нагадав вірянам Євангельський уривок, у якому Христос, навчаючи про Небесний Хліб, ототожнював Себе з ним, розповідаючи про таїну Євхаристії.

Тоді частина учнів, – зауважив митрополит Феодор, – не зрозумівши про що йдеться, спокусилися, вважаючи ці слова безумством, якоюсь нісенітницею, залишили Господа, але не всі.

На запитання Господа до решти, чи вони також не бажають Його покинути, апостол Петро відповів: «Ні, Господи, Ти маєш глаголи життя вічного. До кого нам йти?»

Проповідник звернув увагу на різницю в сприйнятті слів Христа-Спасителя: одні спокусилися, і Божественна істина не ввійшла в їхнє серце, а апостол Петро та інші апостоли перейнялися глибиною слів Спасителя, вони прийняли їх і не відійшли. І так відбувається в історії людства й дотепер: одні чують – не сприймають, інші чують – сприймають. Але ж Господь дарував всім однакову здатність і можливість осягати. У цьому сенсі люди не обділені один перед одним. Здатність сприймати Господа – однакова для всіх. Проте багато що залежить від людини: наскільки вона налаштована, підготовлена до сприйняття Божественної правди.

З огляду на вищезазначене, одні люди визнають Христа, інші – ні. Про це й було сказано ще пророком Симеоном: «Цей лежить на падіння й підняття багатьох», що «Він є наріжним каменем, який відкинули будівельники». І так буде до скону світу.

Однак ми знаємо, що деякі люди настільки глибоко й сильно прониклися словами Господа, сприйняли Божественну істину, що пішли у слід за Ним. І це були не тільки апостоли, а й ті угодники Божі, яких ми називаємо святими.

Сьогодні ми святкуємо пам`ять людей, що належали до різних соціальних прошарків, мали різне соціальне становище, різну зайнятість, різні характери, різну душевну обдарованість, різні таланти, але цих людей об`єднала сильна прихильність, любов до Бога, бажання служити Йому, бути з Ним.

Цей сонм героїв духу утворив особливу сім`ю – сім`ю святих, які предстоять перед Престолом Господа і моляться Йому, моляться за своїх співвітчизників, за нас. Моляться разом із нами, коли ми згадуємо їх у своїх молитвах. Ми віримо, що святі угодники Божі не байдужі до нашої долі. І часто історія тих, хто живе, визначається не стільки сильними світу цього, скільки молитвами угодників Божих.

Митрополит Феодор навів приклади з Біблійної історії, коли Господь з`являвся царям, пророкам і казав: «Заради раба Мого, Давида, зроблю милість – не розорять місто Єрусалим, не загине народ”. Також Господь творив милість заради Авраама, Ісаака та Іакова.

І часто те добре, що відбувається в нашому житті, здійснюється через молитви святих, які Господь чує і приймає та звершує над нами Своє небесне милосердя. Тому для нас є дуже важливим ходатайство угодників Божих.

Через існуюче знаряддя диявола – єресі – деякі сектанти відкидають молитви святих за живих. Проте ми маємо безліч одкровень у Святому Письмі, у житті нашої Християнської Церкви свідчень, що підтверджують дійсність цих молитов для тих, хто живе на землі.

Ми згадуємо всіх святих і тих, кого знає тільки один Бог, тому що їхні молитви за нас дієві і вони допомагають нам звершувати наш християнський подвиг. Їх об`єднала особлива любов до Бога та віра. І це сильне почуття любові до Бога додало їм тієї ревності, що спонукала їх на неймовірні подвиги, які людина власними силами звершити не може. Ця ревність визначається дією Божої допомоги.

Тому християнин, який хоче досягти успіху в духовному житті, має бути не літеплим, а гарячим, цілеспрямованим, старанним, ревним, тоді він зможе отримати духовні плоди, Божественні дари, які Господь дає тим, хто любить Його. А любов до Бога доводиться виконанням Божественних заповідей.

Не можна казати, що Бог у мене в серці і в нас є якісь особливі стосунки, Бог не гарантує спасіння, благополуччя й усілякий успіх – все це самонавіювання та заблудження. Дерево пізнається через плоди. І життя людини, його якість визначається тим, ким людина є у житті: які у неї справи, вчинки, якою вона є в сприйнятті Церквою та Богом. Отже, поза Церквою, без Божественних заповідей не можливо людині сформувати себе так, щоб дійсно Бог жив у її душі. Ми покликані до того, щоб наші душі стали храмами Духа Святого, як казав апостол Павло, але для цього потрібно духовно працювати. І одна згадка про Бога не поселяє Його в нашій душі, як говорить Господь Іісус Христос: «Не всякий, хто каже Господи, Господи ввійде в Царство Небесне, а той, хто творить волю Отця Мого».

Святі угодники Божі прославляли Господа не тільки справами: всі їхні думки, почуття, душевний вміст були просякнуті великим рухом до Бога. Без сумніву, все незвичайне, що звершувалося в їхньому житті, відбувалося завдяки Святому Духу. Але, якби в них не було того бажання бути завжди з Господом, тієї ревності, то вони б не мали тих духовних плодів.

Отже, і ми, звершуючи пам`ять угодників Божих, будемо  змушувати себе до виконання заповідей Божих, постійної пам`яті присутності Божої, слідкуванню за своїми словами й думками, адже, за словами сербського старця Фадея (Вітовницького), “якими є наші думки – таким є й наше життя”.

Тому дуже важливо слідкувати за своїми думками, бажаннями, емоціями. Необхідно, щоб всі вони були зорієнтовані на Небо, на Бога, тоді вони будуть освячуватися, а душа – умиротворятися, заспокоюватися, тоді й благодать Святого Духа наповнить нас”.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *