Неділя 14-та після П’ятидесятниці

5/18 вересня, у Неділю 14 після П’ятидесятниці, Православна Церква вшановує прор. Захарії та прав. Єлисавети, батьків Іоанна Предтечі (I), мчч. Фіфаїла та сестри його Фівеї (Вівеї) (98–138), мч. Сарвіла, мц. Раїси (Іраїди) (близько 308), мчч. Ювентина та Максима воїнів (361–363), мчч. Урвана, Феодора та Медимна і з ними 77-ми мужів з церковного чину, що в Нікомідії постраждали (370), мч. Авдія (Авида) у Персії (V), кончину блгв. кн. Гліба, у Святому Хрещенні Давида (1015), прмч. Афанасія Брестського (1648), мч. Євфимія (1937), перенесення мощей блгвв. кн. Петра і кнг. Февронії Муромських (1992), Знайдення мощей прп. Олександра спов. (2001), Прославлення прп. Іова Угольського (2008), Знайдення мощей прав. Феодосія Мелітопольського, пресвітера, спов. (2012), Собор новомучеників і сповідників Казахстанських, Оршанської ікони Божої Матері (1631).

У кафедральному соборі на честь святого благовірного князя Олександра Невського митрополит Кам`янець-Подільський і Городоцький Феодор у співслужінні кліриків собору звершив святкову Божественну літургію.

Після Євангельського читання (2 Кор., 170 зач., I, 21 – ІІ, 4. Мф., 89 зач., XXII, 1-14. Прор.: Євр., 314 зач., VI, 13-20. Мф., 96 зач., XXIII, 29-39) Архієрей звернувся зі словом проповіді до вірян.  Він зауважив, що притча про званих на весілля співвідноситься з притчею минулої неділі – про злих виноградарів. “Для сучасної людини ці повчання можуть здаватися доволі простими, – пояснював Митрополит. – Людина сучасності прагне новизни, вражень, які змінюють одне одне. Вона не задовольняється стабільними уявами про життя, духоний та інтелектуальний розвиток. Вона вважає, що їй постійно необхідні нові враження без занурення у зміст. Але те, що вбирає у себе людина, може бути цінним або шкідливим не стільки формою, скільки внутрішнім змістом.

Коли мове йде про Боже слово треба пам’ятати, що це слова, які несуть життя вічне. Слово, що несе Божественну благодать – безсмертне, тому що воно несе Божественну силу, енергію, яка походить від безсмертного Бога. Отже, зрозуміло, що слово, яке вимовляє Господь-Спаситель і Його учні, сповнене Святого Духа. Це слово несе у собі Божественну силу, Божественну енергію й тому, це слово завжди живе, дієве та має величезну силу і вплив на нашу душу. Звичайно, це залежить від того, наскільки ми сприймаємо Божественні слова. Недооцінюючи те, що нам пропонує Церква, ми можемо залишатися духовно вбогими та неспроможними.

Через Божественне слово народжується віра, звершуються Таїнства, через нього ми спілкуємося з Богом і через нього ми сприймаємо життя вічне.

Прості притчі, які пропонує нам Церква, наповнені глибоким змістом. А зрозуміти та осягнути їх ми можемо вірою, тією властивістю нашої душі, яка здатна сприймати Божественну благодать. Але через неочищеність нашої душі ця властивість відсутня, а значить немає розуміння того, що відкриває нам зміст Божественних слів”.

Митрополит Феодор розповів притчу про покликаних на бенкет. “Ця притча, – зауважив він, – має історичний зміст: званими були іудеї, які відмовилися від запрошення на бенкет, що влаштував Бог Отець через Свого Єдинородного Сина, Якого Він приніс у жертву заради спасіння людства. Проте ця жертва була відкинута, не прийнята іудейським народом, за виключенням небагатьох. Господь послав Своїх вірних слуг: апостолів, пророків, і вони пішли по всьому світу запросити на духовний бенкет усіх, хто бажає бути на ньому – всі народи світу.

Апостоли перед тим, як хрестити, проповідували, навчали для того, щоб зробити людей членами Церкви Христової, духовного Царства Небесного.

Євангельська притча розповідає про те, що запрошені були всі, а відгукнутися, чи ні, залежало від кожної людини. Багато приходять непідготовленими – не у весільному одязі, яким є непорочне життя. Як писав свт. Іоанн Златоуст – це наші справи, наш духовно-моральний зміст, наше життя. Воно перед Богом відкриває, наскільки ми готові чи ні до спілкування з Богом. Чи є в нас такий весільний одяг? Під час Великого посту на Богослужіннях співається піснеспів, який розкриває наші покаянні почуття, наше бажання очиститися, повернутися до Бога: “Чєртог Твой віжду Спасє мой…” Там також згадується про одяг душі – її духовно-моральний стан.

Якщо наш одяг забруднений, не є весільним, то ми не можемо увійти у спілкування з Богом. І якщо хтось думає, що все є несуттєвим, головне – відгукнутися, прийти, як каже сучасник: “Головне – я вірю в Бога, а вже, як – це моя справа”. Людина не замислюється над питанням: “А чи подобається таке ставлення людини до Бога Самому Богу?” Ми не хочемо про це думати.

Коли ми говоримо про наші взаємини з Богом, тоді потрібно думати не тільки про свої особисті враження, оцінки, переживання, думки: “Богу це повинно сподобатися. Я – як всі”. Наші вчинки, дії, внутрішній стан оцінює Бог, а не людина.

У цьому полягає величезна гординя, коли людина думає, що навіть підказки, поради ближнього їй не потрібні, й вона часто ними нехтує. Святий Паїсій Афонський казав, що часто ближній вказує нам на те, що нам не відкрилося, вказує нам на ті недоліки, про які ми навіть і не знали. Тому потрібно не ображатися, коли вказали нам на наші немочі, а дякувати, через те, що схована хвороба є дуже небезпечною: вона може поступово розвиватися, а потім дати важки наслідки.

У духовному житті потрібно дякувати, якщо хтось підказує, якось виявляються наші не зовсім правильні вчинки. Треба за це дякувати Богові, адже ми отримуємо можливість покаятися, духовно зцілитися. Дуже важливо це все враховувати, щоб у нас стосунки з Богом були правильними, а не такими, якими вони уявляються нам.

Об’єктивно свій внутрішній стан можна перевірити тільки згідно з Євангельським вченням, вченням Святих Отців, які через власний досвід взнали всі шляхи духовного життя. Вони досконало виклали своє розуміння, дали комплекс різних порад, використавши які, ми дійсно можемо розуміти в якому духовному стані знаходимося, чи не обманюємо самі себе.

Господь у притчі людину, яка прийшла не у весільному одязі, назвав другом. Це  є свідченням доброзичливості Бога до людини, поваги її свободи, вибору. Людина мовчала, не просила вибачення. Можливо, якби вона попросила прощення, то отримала б його. Повторилася історія з праотцем Адамом, який також не розкаявся, а збільшив свою провину, звинувативши Єву. Так і у наших стосунках, замість того, щоб виправити ситуацію одним вибаченням, ми збільшуєму гріховну провину, йдемо на бік ворога й далі від Бога.

Цікавими постатями в притчі є ті, хто були запрошені, вибрані, але не з’явилися. Це, звичайно, є верхом нахабства. Бути вибраним, бути в собливому становищі та користуватися увагою, проте знехтувати усім цим – це гординя, бажання самоствердитися. Повертаючись до наших прабатьків Адама та Єви, розуміємо, що бажання бути, як Боги, стати незалежними, самоствердитися вкорінене у нашій гріховній природі.

Постійне прагнення до незалежності породжує конфлікти: хто більший, хто менший, хто старший, хто слабкіший і т. п. Бажання самоствердження без Бога може привести людину до страшної катастрофи – богоборчества, забуття, покинення Бога, відходу від Нього, що завжди закінчується плачевно.

Отже, ця Євангельська притча говорить нам про необхідність виносити корисні уроки з того, чому нас навчає Євангеліє. Дай, Боже, нам усім бути не тільки покликаними, а й вибраними”, – завершив недільну проповідь Архієрей.

Під час Богослужіння підносилися особливі молитви за настання миру в Україні, єдність у Церкві Христовій, воїнів, владу, за тих, хто втратив домівки, та весь український народ.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *