Неділя 13-та після П`ятидесятниці

29/11 вересня, у Неділю 13-ту після П`ятидесятниці, Православна Церква відзначає пам`ять Усікновіння глави святого славного Пророка, Предтечі й Хрестителя Господнього Іоанна, пам`ять Собору Нижньогородських святих, Собору Саратовських святих.

У кафедральному соборі на честь святого благовірного князя Олександра Невського митрополит Кам`янець-Подільський і Городоцький Феодор у співслужінні кліриків собору звершив Божественну літургію.

Після Євангельського читання (1Кор., 166 зач., XVI, 13-24. Мф., 87 зач., XXI, 33-42 (про злих виноградарів). Предтечі: Діян., 33 зач., XIII, 25-32. Мк., 24 зач., VI, 14-30) митрополит Феодор звернувся зі словом проповіді до вірян. Він розповів, що з огляду на те, що Церква цього дня відзначає два свята: неділю та свято на честь пророка Господнього Іоанна, цього дня читаються Євангельські уривки, що відповідають цим двом святам.

Архієрей зосередив увагу слухачів на притчі про злих виноградарів. Він зауважив, що всі добре знають зміст і тлумачення цієї притчі, яка розповідає про духовний стан вітхозавітної Церкви та іудеїв, які не завжди користувалися Божественними дарами. “Історія вітхозавітної Церкви сповнена сумними й трагічними прикладами, що свідчать про людську неміч, гріховність, невдячність, – розповідав митрополит Феодор. – Іудеї нібито й шанували своїх пророків, але коли ті викривали їхні недоліки, пороки, вони вбивали їх. Тому багато пророків за правду, яку вони сповідували, часто терпіли мученицьку смерть.

З настанням новозавітних часів і після скоєння головного злочину проти Сина Божого, Господа нашого Іісуса Христа, Який постраждав заради нас і нашого спасіння, вітхозавітна Церква припинила своє існування, а найкращі її представники, які повірили у Господа нашого Іісуса Христа, – апостоли, їхні послідовники, перша Єрусалимська Церква, до якої увійшли християни-іудеї, передали естафету народам усього світу, які прийняли благовістя святих апостолів і повірили в Господа нашого Іісуса Христа. Так з`явилася нова Церква, яка прийняла естафету від вітхозавітної Церкви.

Отож минуло вже більше двох тисяч років і багато з того, що раніше прийняли, народи зараз втратили. Люди втрачають віру та багато духовних цінностей, які вони успадкували від перших християн. Велику кількість народів спіткала та сама доля, що й іудеїв: вони, залишивши Господа, втратили благодать, якою спасалися. Народів, які зберегли істинну віру, не так багато у світі.

Проте наш народ із меншістю інших народів зберегли істинну віру в Господа нашого Іісуса Христа й разом створюють Вселенську Церкву – велику християнську сім`ю, якою керує Господь наш, у якій перебуває Святий Дух, Який стверджує їх у вірі й благочесті та виховує для Царства Небесного.

Наша місія є дуже відповідальною – це збереження істинної віри. Але багатьом подобається віра без зусиль, обов`язків. На жаль, велика кількість людей, які називають себе віруючими, не можуть відповісти на питання: “У чому полягає твоя віра? Як ти живеш? Яке в тебе ставлення до Церкви, священнослужителів? Яку відповідальність ти відчуваєш по відношенню до Церкви, в Якій народився?”  Бог у них  “у душі”, для них це є достатнім для того, щоб бути спокійними, що вони живуть правильно.

Однак Бога не влаштовує, і нам не приносить ніякої користі формальна віра – віра на словах, яка не підтримується вчинками. Апостол Яків говорить: “Віра без справ – мертва”. А  Господь казав, що тільки ті, хто творить волю Отця Небесного, а не ті, хто кличуть Мене: “Господи, Господи!” увійдуть у Царство Небесне.

Нашу віру нам необхідно виражати, реалізовувати певними формами благочестивого християнського життя, тому що без цього віра не дійсна, мертва та не приносить ніякої користі. Не зважаючи на те, що така формальна віра без обов`язків більшість людей влаштовує: “Живу, як всі”, – вона нічого не дає. Тому й відбувається духовне виродження в середині тих чи інших християнських громад, у тій чи іншій Церкві. Люди бачать себе нічим не зобов`язаними, але більше того, вони вважають, що можуть, не дивлячись на ієрархічні права, розпоряджатися процесами, життям Церкви. Наслідком цього є смути, поділи, розколи.

Такі події відомі у християнській історії, коли спокій Церкви порушували люди, які, не маючи ніякої влади, ні гідного життя, щось починали проголошувати, вимагати. Кінцем було відпадіння людей від благодаті Божої. Руйнація Церкви спричиняє внутрійшній розпад, роз`єднання християн. Отже, не дивно, що багато християнських народів, які прийняли колись Євангельське благовістя, втратили його. І навіть якщо ім`я Христове і згадується ними, воно зовсім не змінює їхнє життя.

Віра – це конкретна сила, яка сприяє духовній релігійній активності. Якщо цього немає, значить, віру ми не прийняли.

Ми всі маємо виноградник, який Господь нам доручив, і ми повинні його зберегти.

Непростою є історія нашої Церкви. Настають часи, коли Церква повинна відстоювати свою свободу, незалежність, духовні цінності, які Господь їй дав. Іноді це відбувається через подвиги мучеництва, сповідництва, це те, що відбувалось у радянські часи й зараз.

У наш час Церква зазнає утисків від співгромадян, які через потурання влади переслідують вірян, незаконно відбирають храми, переводять общини з однієї конфесії в іншу й т. д. Це все є випробуваннями нашої віри. У цих випробуваннях і виявляється істинна гідність християнина, його православні переконання, мужність і вірність Господу. Так було впродовж усіх віків. Ці випробування проходили не всі, тому частина людей відсіювалася, вони відходили. Ці процеси будуть продовжуватися до кінця віків. Вони навіть будуть посилюватися, про це нас попереджає Євангеліє та Апокаліпсис апостола Іоанна Богослова. Святі отці також говорять про посилення випробувань вірян, які будуть особливими в останній період існування людства.

Господь навіть сказав: “Син Людський, Який прийде на землю, чи знайде віру!” – настільки зменшиться віра, кількість вірян саме через різні випробування та потрясіння, що ввійдуть в наше життя, які торкнуться кожного християнина.

Для того, щоб встояти, необхідна жива віра. Формальна віра не убезпечить від падінь і ухилень від Церкви, не дасть сили встояти проти усіх спокус і викликів, які будуть переживати християни свого часу. Тому Церква постійно звертає увагу на те, що нам необхідна жива віра, постійне перебування в Церкві, бо непостійність у виконанні християнських обов`язків не може змінити, зміцнити нас.

Церква постійно закликає нас до серйозного, вдумливого християнського життя, постійно пропонує нам Таїнства, щоб ми очищалися, зміцнювалися, користуючись молитвами угодників Божих, змогли дійти до тієї останньої мети, яку поставив нам Господь, щоб ми змогли виконати свої християнські обов`язки і досягнути Царства Небесного,”- завершив недільну проповідь Архіпастир.

Під час Богослужіння присутні віряни підносили до Бога особливі молитви за настання миру в Україні, єдність у Церкві Христовій, воїнів, владу, за тих, хто втратив домівки, та весь український народ.

Наприкінці Божественної літургії клірик кафедрального собору ієрей Вадим Гаджаман виголосив проповідь, присвячену величній постаті найбільшого з народжених жонами – Святому Пророку й Предтечі Господньому Іоанну. Розповідаючи історію його життя, священник звернув увагу на безліч чеснот, які уподібнили його ангелу, та порадив звертатися до Предтечі Іоанна як до Святого, у якого є влада дарувати покаяння всім, хто молитовно просить його.

Після завершення Божественої літургії відбувся Чин славлення святого славного Пророка й Предтечі Господнього Іоанна.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *