Чиї вуха стирчать за заборонами УПЦ на місцях

З кожним новим рішенням місцевої влади про заборону діяльності УПЦ стає очевидною цікава закономірність.

Вже понад десяток населених пунктів України ухвалили рішення про припинення діяльності УПЦ у тій чи іншій формі. Всі ці документи пишно рясніють емоційними образами та заїждженими штампами зі словничка «патріота». Але жоден навіть не намагається представити бодай якусь подібність доказової бази.

Емоцій багато, фактів нуль

Наприклад, звернення Овруцької міськради. За словами депутатів, УПЦ «протягом свого існування на території нашої держави виступала знаряддям пропаганди “руського миру”, досі залишається провідною інформаційною силою у війні, яку веде Російська Федерація проти України».

Документально оформлені факти? Чи зафіксовані силовиками правопорушення? Рішення судів? Навіщо – овруцькі депутати таких дрібниць не потребують.

Аналогічне твердження у розпорядженні мера Конотопа Артема Семініхіна«З огляду на відкриту проросійську пропаганду в храмах Української Православної Церкви, <…> заборонити на території Конотопської міської ради [її] діяльність».

Приклади конкретних заяв чи проповідей? Експертні висновки, яке з формулювань можна вважати пропагандою? Вердикти судів? Знову ж таки, навіщо?

І так у кожному без винятку випадку.

Вердикти, що робити з «Церквою-пропагандистом» на довіреній території місцева влада трохи варіює:

  • від закликів перейти до розкольників: «Закликаємо всі церкви, що належать УПЦ МП, провести парафіяльні збори та ухвалити рішення про перехід у підпорядкування Православної церкви України»(звернення Козятинської міськради);
  • до тотальних заборон: «Заборонити на території міської ради Конотопа діяльність Української Православної Церкви»(розпорядження мера Конотопа).

І доручень правоохоронним органам опечатати храми.

Від перестановки доданків…

Перечитуючи рішення, яких набереться вже з десяток, складно позбутися відчуття дежа вю: формулювання начебто й різні, а ніби й списані як під копірку. Лише з мікроскопічними лінгвістичними нюансами: в одному документі «проросійська пропаганда», в іншому – «пропаганда “руського миру”», в одному – «антиукраїнська діяльність», в іншому – «ідеологічна робота на ворога» тощо.

Прямо як у політичних флешмобах, коли апологети конкретної політсили розганяють у соцмережах «зраду» конкурентів чи «перемогу» свого патрона, не морочачися пошуками оригінальних ідей та тез. Скажімо, зовсім недавно, у розпал тоді ще вочевидь активних українсько-російських мирних переговорів, з Офісу Президента стали лунати обережні натяки на можливість відмовитися від членства в НАТО в обмін на повернення територій. Симпатики експрезидента Петра Порошенка з його «Євросолідарністю», так звані «порохоботи», відразу почали наповнювати медіа-простір «експертними» звинуваченнями Банкової в поразницьких настроях і говорити про загрозу капітуляції.

Так і тут, у на перший погляд різних рішень абсолютно та сама, явно розроблена в одному центрі, формула: УПЦ – пропаганда, «руський мир» – відвести в розкол або заборонити. А який центр в Україні спати не може, щоб не нашкодити канонічній Церкві?

Це він, це він

Якщо подивитися на політичну приналежність мерів міст, які намагаються у тому чи іншому вигляді заборонити УПЦ, на перший погляд, картина досить строката:

  • Володимир Ременяк (Городок Львівської обл.), Роман Казновецький (Ланівці Тернопільської обл.) та Віталій Бузиль (Шепетівка Хмельницької області) – «Європейська солідарність»;
  • Руслан Марцінків (Івано-Франківськ) та Артем Семініхін (Конотоп Сумської обл.) – ВО «Свобода»;
  • Роман Грицай (Дрогобич Львівської обл.) – Блок Юлії Тимошенко;
  • Тетяна Єрмолаєва (Козятин Вінницької обл.) – «Українська стратегія Гройсмана»;
  • у Броварах, Малині, Новоград-Волинському, Овручі, Радомишлі та Ужгороді – або самовисуванці, або представники інших політсил.

Проте джерела СПЖ у різних містах розповідають, що за антицерковним рухом скрізь чи майже скрізь так чи інакше стоїть «Європейська солідарність» Петра Порошенка.

До речі, простежити це можна й без особливих інсайдів. Наприклад, Володимир Гройсман, чия козатинська мер Єрмолаєва закликає громади УПЦ піти хоч до уніатів, хоч до протестантів – відомий протеже експрезидента.

У Броварах мер (представник партії власного імені «Команда Ігоря Сапожка Єдність») взагалі не був ініціатором заборони УПЦ. Антицерковний документ за п’ять хвилин до початку сесії вніс на розгляд депутат від партії «Голос» Леонід Черепейник. Адже «ЄС» із «Голосом» навіть виступали із спільними заявами. Якщо ж говорити про якісь ідеологічні законопроекти на рівні Верховної Ради, то зв’язка «ЄС»+«Голос»+ВО «Свобода» взагалі проявила себе не розлий вода.

Та й загалом адже ніхто не забув: саме Петро Порошенко, будучи президентом, вивів гоніння проти УПЦ на новий державний рівень. Саме він пролобіював створення розкольницького ПЦУ та видачу їй Томоса від Константинопольського патріархату. І саме зараз його та його політсили рейтинг низький, як ніколи.

Із трьох улюблених китів Порошенко («Армія, Мова, Віра») двох перших надійно осідлала команда Президента Володимира Зеленського, яка на тлі війни отримала небувалу підтримку серед українців. І єдиний, на якому голова «Євросолідарності» може сподіватися кудись виплисти, це якраз «Віра».

А ця тема для нього безпрограшна: додай до УПЦ «Московський Патріархат», заїкнися про «руський мир» – і рідкісний патріот не піде за тобою розбиратися з «п’ятою колоною в рясах». Що важливо, принагідно відбиваючи на цій темі очки у команди Володимира Зеленського.

У недавньому дослідженні аналітичної системи YouControl сказано, що ТОВ «Центрально-європейська кондитерська компанія», що входить до корпорації «Рошен», володіє ТОВ «Рошен», зареєстрованим у Липецькій області Росії. Крім того, ПАТ «Севморзавод», бенефіціаром якого є Петро Порошенко, є учасником двох кримських компаній, перереєстрованих відповідно до російського законодавства. Система взяла дані із Єдиного держреєстру юридичних осіб Росії.

У пресслужбі Порошенка причетність до бізнесу в Росії відкидають.

Хто зупинить розкол?

У команді Президента досі звучали якраз протилежні наративи та інше ставлення до УПЦ.

Радник голови ОП Михайло ПОДОЛЯК:

«Я попросив би, щоб люди не спекулювали на цьому (темі заборони УПЦ – Ред.), тому що ми можемо отримати конфлікт внутрішній, а нам сьогодні єдність, яка продемонструвала Україна всьому світу, набагато принциповіша і набагато важливіша. <…> Українська Православна Церква сама ухвалить рішення про те, як вона житиме у повоєнній Україні, бо для них це буде принципово важливо».

Радник голови ОП Олексій АРЕСТОВИЧ:

«Скільки було розмов про його (Блаженнішого Митрополита Онуфрія – Ред.) особисту позицію, але відразу, в день, коли тільки почали завдаватися удари і всі, дуже багато хто вірив, що через 24 години впаде Київ, він свою позицію заявив чітко: це агресія».

Голова ОП Андрій ЄРМАК:

«Останнім часом у соцмережах, чатах населених пунктів з’являється величезна кількість дезінформаційних публікацій та фейкових вкидів, які розганяються російськими ботами та “корисними ідіотами” в Україні. <…> Ідеї навколо релігійного конфлікту через присутність в Україні “російської Церкви”. Заклики до погромів. <…> Пам’ятайте, що СБУ працює. І треба не заважати їм виконувати свою роботу проти провокаторів. Будь-який розкол вигідний виключно нашим ворогам».

Речник Верховної Ради Руслан СТЕФАНЧУК:

«Ми тривалий час обговорювали це питання (про заборону УПЦ – Ред.) у межах наших політичних груп. І незважаючи на те, що всі десь усередині мають своє внутрішнє рішення, ми домовилися так: під час війни ми не маємо права приймати жодного закону, який розколює українське суспільство».

Президент Володимир ЗЕЛЕНСЬКИЙ:

«Цього дня (12 березня 2022 р. – Ред.) ми відправили черговий гуманітарний вантаж до Маріуполя. Я вдячний кожному водію, який намагається реалізувати цю складну місію, представникам Церкви, які приєдналися до спроб захистити гуманітарний коридор у Маріуполі від обстрілів».

Риторика та позиція оточення Президента правильна. Але події останніх днів показують, що цю позицію необхідно втілювати в життя вже «вчора». Адже Порошенко у боротьбі за рейтинг може розігрувати церковну карту й надалі – дедалі агресивніше. Зеленський та його команда мають розуміти, що це безмежне беззаконня – не лише удар по Україні як правовій державі та розколювання суспільства. Це й питання відповідальності чинної влади, зокрема удар по її рейтингу. Адже в силах саме влади нинішнє беззаконня зупинити.

Фото: СПЖ: Порошенко продовжує розігрувати церковну карту, йдучи проти позиції Зеленського.

СПЖ

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *