Богослужіння у День свята апостолів Петра й Павла

29/12 липня, в день пам`яті святих первоверхових апостолів Петра й Павла, свт. Григорія, митр. Іраклійського і Редестоського (Конст.), прп. Паїсія Святогорця (1994) та Касперівської ікони Божої Матері (1853–1855) в кафедральному соборі на честь святого благовірного князя Олександра Невського митрополит Кам`янець-Подільський і Городоцький Феодор разом із кліриками собору звершив Божественну літургію.

Після святкового Євангельського читання  (Апп.: 2 Кор., 193 зач., ХI, 21 – ХII, 9. Мф., 67 зач., ХVI, 13-19) митрополит Феодор  зауважив, що святі апостоли Петро й Павло, пам’ять яких ми сьогодні урочисто вшановуємо, відрізнялися серед учнів Христових особливою ревністю, любов’ю до Господа, вірою та подвигами, які вони звершили заради проповіді Слова істини. “Це були різні люди за соціальним становищем, освітою, часом навернення до Христа, – процитував Архієрей ключаря собору протоієрея Тарасія Забудька, який говорив про це у своєму вітальному слові. – Але вони були людьми, які так полюбили Господа, що готові були заради Нього звершувати різні подвиги і йти на смерть, що й довели наприкінці свого життя мученицькою кончиною. 

З життям і діяльністю цих апостолів ми можемо познайомитися через Євангеліє, через їхні послання до церков. Кожен із них у міру талантів проявляв свою любов до Господа, віддаючись у жертву заради любові до Христа й ближнього.

Ми здатні переживати стани святих людей тільки у тому випадку, коли здатні любити Господа й ближніх так, як любили святі. У нашому ж гріховному стані, звичайному людському, навіть, якщо в нас є хороші якості, настрої, заслуги, ми не зможемо зрозуміти висоту святості, висоту їхніх добродіянь, якщо не набудемо їхнього духовного рівня.

Господь у міру ревності та старанності потрохи відкриває кожному християнину певні істини та стани, що до того часу не були йому відомі для того, щоб показати, що життя духу – це таємниця, і якщо Бог не відкриє, то своїми людськими здібностями, розумом, силами ми ніколи не здатні возвиситися до розуміння того духовного стану, що притаманне святим. Це людина одержує через віру в Господа нашого Іісуса Христа, дією благодаті Святого Духа у своїй душі. Це відкривається тоді, коли ми прагнемо до Господа, і чим сильнішим буде наше прагнення до Нього, старанність, тим більше буде відкриватися нашому розуму й серцю, тим більше ми будемо опановувати, розуміти.

Ці два світильники Христових показали максимальне прагнення бути з Господом, бути поруч із Ним. Коли вони відчули все багатство перебування во Христі, тоді вони ні перед чим не зупинялися, ніякі труднощі вже не могли їх зламати, ніякі скорботи не могли їх зупинити на шляху до Господа. Й апостол Павло, й апостол Петро багато пережили скорбот, проте це тільки збільшувало їхню спрагу богоспілкування, що й слугувало їхньому духовному вдосконаленню. Тому вони й досягнули тієї висоти святості, що були вождями, керівниками Церкви Христової на землі.

Не дивлячись на відмінності між апостолами, їхній подвиг Церквою вшановується однаково, вони мають однакову шану перед Богом”.

Митрополит Феодор звернув увагу присутніх на особливість, яка була притаманна їм обом: апостол Петро після зречення Христа глибоко розкаявся, апостол Павло, будучи ревним послідовником вітхозавітного закону, гнав християн, але потім також розкаявся і став одним із найбільш ревних служителів Господа. Іуда ж після своєї зради не зміг розкаятися; він усвідомив свій гріх, але смиренного почуття, розкаяння в нього не було, тому він покінчив життя через самогубство. Тобто одна людина знаходить у собі внутрішні сили усвідомити свій гріх, розкаятися, а в іншого – їх немає. Це пов’язано з добрими якостями душ, які спричиняє порядок нашого життя, внутрішнє налаштування й те, як ми живемо.

Обидва апостоли перетерпіли в житті певну духовну кризу: один – через малодушність і слабкість, інший – через незнання та нерозумну ревність. Утім, кожен із них все своє життя відчував перед Господом свою провину. Апостол Петро щоночі, чуючи спів півня, згадував своє зречення Господа й гірко оплакував цей гріх. Хоча Господь простив апостола, але той ще більше себе смиряв. Апостол Павло також дуже смирявся. Він терпів постійні скорботи, які називав жалом сатанинським, жалом у плоть. Просячи у Господа позбавлення від них, він отримав відповідь: “Досить тобі Моєї благодаті, бо сила Моя здійснюється в немочі”. Тоді апостол став мужнім, як скеля, і ніщо не могло його зламати й роздавити. Бог хотів, щоб апостол Павло відчував свою слабкість, тому що, маючи велику кількість дарів від Бога, він повинен був смирятися. Через те й апостолу Петру Господь попустив відпадіння, а апостолу Павлу – невір’я й ангела сатани, що дошкуляв йому та спричиняв великі скорботи. Святі отці кажуть, що все це було попущено Господом для того, щоб вони не втратили божественну благодать, оскільки без смирення людина не може зберегти її. Чим більше людина бажає отримати від Бога благодаті, тим більше вона повинна смирятися”.

Архієрей процитував афонського подвижника, старця Гавриїла, який розповідав, що у свій час знав одного подвижника, який мав апостольську благодать, але втратив її через гординю. Така сильна, витончена боротьба буває у подвижників, які багато чого досягли й, не дивлячись на свій великий досвід, ці люди стають жертвами омани. Це відбувається тоді, коли люди приписують собі якісь здібності, обдарування, покладаються на свій розум, досвід, інші здібності.

“Ми багато чого не отримуємо, тому що не здатні це зберегти”, – так говорить духовний закон. Митрополит Феодор розповів притчу, у якій розповідалося про подвижника, який молився до Бога, тому що йому було недостатньо води. Господь відповів подвижнику: “Я дам тобі воду. Де ж криниця? Ти повинен мати якесь вмістилище, яке я зможу заповнити для тебе водою”. Суть цієї притчі в тому, що ми багато чого бажаємо отримати від Господа, але не працюємо над тим, щоб підготувати вмістилище для одержання Божественних дарів.

Життя апостолів Петра й Павла навчає нас тому, що ми повинні мати не тільки міцну віру та старанність, але й повинні піклуватися про те, щоб мати смирення, без якого добрі  справи не звершуються, без якого Господь їх не приймає. Більше того, ці добрі справи спричинять його духовне руйнування, доведуть до гордості й погибелі.

У день пам’яті первоверховних апостолів Петра й Павла будемо просити в Господа, щоб Він дарував нам міцну віру, яка спасає нас, яка має сподвигнути й нас до наслідування, хоча б частково, їхньому життю, подвигу, що відкриває й нам можливість бути з Христом, користуватися різними дарами, які Господь готовий дати кожному, хто звертається до Нього”, – завершив святкову проповідь Архіпастир.

За Літургією на єктенії вся спільнота молилася за збереження церковної єдності, мир на українській землі, позбавлення від ворога; за те, щоб Господь зглянувся на наш народ і зберіг тих, хто у відчаї та втратив домівки, а також щоб дарував благословення Боже людям доброї волі, які допомагають нужденним.

Після відпусту відбувся соборний молитовний чин славлення первоверховних апостолів Петра й Павла.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *