Звернення Блаженнішого Митрополита Онуфрія до учасників форуму «Люди миру»

21 вересня 2020 року у Свято-Успенській Святогірській Лаврі розпочався форум «Люди миру», ініційований Українською Православною Церквою як продовження миротворчої ініціативи Церкви з припинення збройного конфлікту на Донбасі, повідомляє Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ.

ЗВЕРНЕННЯ БЛАЖЕННІШОГО МИТРОПОЛИТА КИЇВСЬКОГО І ВСІЄЇ УКРАЇНИ ОНУФРІЯ ДО УЧАСНИКІВ ФОРУМУ «ЛЮДИ МИРУ»

Ваше Високопреосвященство, дорогі отці, брати і сестри!

Шановні учасники форуму!

Мир – це Божий дар. Святе Євангеліє нагадує нам слова Спасителя, Який говорить: «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться» (Мф. 5, 9). Один із святих Отців Церкви, говорячи про мир і згоду між людьми, сказав: «Із всього того, чим люди хочуть насолоджуватись у житті, немає нічого солодшого, ніж мирне життя. Все, що ми називаємо приємним у житті, приємніше буває лише тоді, коли поєднується з миром» (св. Григорій Ніський).

Господь тому й називає миротворців синами Божими, бо несучи мир до людей, вони уподібнюються до Бога, Свого Небесного Отця: Творця, Який Своєю любов’ю знищує всяку ворожнечу. Подібну діяльність Господь заповідає й нам: ми повинні стримувати ненависть, зупиняти ворожнечу та помсту, припиняти сварки, вигонити лицемірство, приборкувати в серці тліюче злопам’ятство й замість нього вводити мир, любов, радість, благість, великодушність.

Війна – це кров, страждання, сльози. Як правило, у війнах, з їх великими геополітичними, політичними, економічними та іншими інтересами, сильні світу цього не бачать простих людей, не відчувають їхньої болі, страждань та переживань. Саме тому сьогодні на Форумі ми прислуховуємось до свідчення простих людей, які живуть в прифронтовій зоні і особливо страждають від війни. Мета сьогоднішнього нашого спілкування полягає в тому, щоб з однієї сторони показати простих людей і їхні страждання, а з іншої – засвідчити сильне бажання миру.

Дозвольте мені поділитися деякими своїми думками щодо принципів, на яких, як мені здається, слід було б будувати справу злагоди та примирення.

Першим кроком на шляху до миру має бути встановлення людського спілкування між обома сторонами конфлікту.

Саме поява людських контактів між сторонами є першим дієвим кроком на шляху до миру. Адже ці контакти обов’язково приведуть до діалогу. І лише в діалозі між ворогуючими сторонами може визріти нове бачення свого спільного майбутнього, в даному випадку, майбутнього нашої Батьківщини України, яке може і повинно бути мирним. Саме з усвідомлення обох сторін того, що мир можливий, почне припинятися всіляка демонізація противника, яким сьогодні підживляється кожне збройне зіткнення. Саме з поважного відношення конфліктуючих сторін один до одного і розпочинається продуктивний миротворчий процес. Миротворчий процес зосереджується зовсім на інших цінностях: мирному співіснуванні, компромісі, договорі. Адже мир – це завжди рішення й бажання жити разом зі своїми ближніми.

У миротворчому процесі суперник перестає бути ворогом, якого треба знищити, він стає стороною, яку потрібно інтегрувати в майбутнє країни і з якою треба розбудовувати спільне життя.  Миротворчий процес народжує одне дуже важливе бажання – це бажання знайти точки спільних інтересів конфліктуючих сторін серед важких вчинків і дій, багато пролитої крові, взаємних звинувачень, атмосфери насильства, що породила жахливі дії, ненависті, знайти щось спільне – те, що існує між обома сторонами конфлікту. Саме виявлення спільного, того, що об’єднує, а не розділяє, і акцентування на цьому своєї уваги є правильним продуктом миротворчих зусиль конфліктуючих сторін.

Фіналом миротворчого процесу має бути взаємне прощення. Саме взаємне прощення є основою міцного миру та побудови спільного майбутнього. Воно є однією з основних добродіянь християнина. Христос Спаситель навчає нас жити в мирі та однодушності. Господь навчає не мститися, а прощати братові провину: «Не … до семи раз, а до семидесяти разів по сім!» (Мф. 18, 22).

Не з помсти та образ, а з прощення відкривається шлях до примирення. З прийняття обома сторонами конфлікту спільного майбутнього, того майбутнього, яке вони самі збудують разом у мирі розпочнеться нова сторінка в історії нашої спільної багатостраждальної держави.

Вектор нашого примирення повинен бути спрямований на майбутнє, тому, що минулого вже не змінити. Воно є таким, яким є, з усіма болями і стражданнями людей, але єдність наша може бути тільки тоді, коли наше життя буде спрямоване на спільне майбутнє. У спільності майбутнього ми бачимо дуже важливу точку нашого поєднання. Минуле нас розділяє, а поєднати і примирити нас може майбутнє – спільна мета в ім’я миру, в якому тільки можлива побудова сильної і процвітаючої України, де кожен її житель, незалежно від мови, релігії  та інших відмінностей, буде відчувати себе вдома –  комфортно та повноцінно.

Наша Батьківщина є різноманітною і кожен її регіон подібний до окремої квітки, але всі вони складають чудовий красивий букет. І, на мій погляд, саме в цій різноманітності є духовна красота і сила нашої Батьківщини України.

Нехай Всемилостивий Господь, Який, по слову святого Іоанна Златоуста «і справи приймає, і намір вітає; і дію цінує, і готовність хвалить», благословить наші наміри. Ми молимось і бажаємо, щоб наші благі наміри і наші бажання миру стали реальністю для всіх громадян України. Нехай Господь благословить всіх нас миром!

+ОНУФРІЙ,

МИТРОПОЛИТ КИЇВСЬКИЙ І ВСІЄЇ УКРАЇНИ,

ПРЕДСТОЯТЕЛЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

https://news.church.ua

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *