Святі мученики Адріан і Наталія

26 серпня/8 вересня  Православна Церква вшановує пам’ять святих мучеників Адріана та Наталії.

Святий Адріан був високопоставленим начальником у римському війську. На самому початку гонінь Діоклетіана, близько 300 року, йому було 28 років і жив він у Нікомидії з дружиною Наталією.

У той час імператор наказав заарештувати християн, що ховалися в печері, і піддати їх усім видам тортур. Християн було 23. Адріан, який був присутній при катуваннях, запитав: “Як ви витримуєте нестерпні муки й жахливі тортури?” Вони відповіли: “Ми переносимо все це, щоб удостоїтися благ, приготованих Богом для тих, хто постраждав за Нього, благ, які неможливо ні слухом почути, ні словом висловити”. Душа воєначальника була освячена благодаттю Божою, і Адріан попросив переписувачів дописати його ім’я до імен християн. “Для мене буде радістю померти разом із вами заради любові до Христа”, — вигукнув він.

Його одразу закували в кайдани й ув’язнили до суду.

Наталія, дізнавшись про арешт чоловіка, подумала, що це сталося через якесь злодіяння, і залилася сльозами. Але коли їй сказали, що це сталося через сповідання Христа, вона негайно одяглася у святковий одяг і побігла до в’язниці. Поцілувавши узи Адріана, вона похвалила його рішучість і переконувала залишатися непохитним у випробуваннях, які його чекали. Попросивши інших мучеників молитися за її чоловіка, вона повернулася додому.

Мчч. Адріан і Наталія. Фреска (ХІ ст.) у соборі Св. Софії, Київ.

Коли Адріан дізнався, що йому винесли смертний вирок, він отримав дозвіл повідомити дружині про день страти. Наталія ж, побачивши, що його звільнили, закричала, що Адріан проявив слабкість і відмовився від Христа Спасителя, і закрила двері будинку, щоби перешкодити йому увійти. Докоряючи  чоловікові за малодушність, вона звернулася до нього словами Господа: “Хто ж Мене зречеться перед людьми, зречуся того і Я перед Отцем Моїм Небесним” (Мф. 10, 33). Але коли Адріан повідомив дружині про причину свого приходу, вона відчинила для нього головні ворота й кинулася, щоб обійняти. Наталія вирішила піти до місця страти разом із чоловіком.

Кілька днів по тому блаженний постав перед імператором, хоробро сповідав віру і його жорстоко катували. Потім воїни кинули Адріана на землю й почали бити по животі з такою жорстокістю, що його нутрощі вивалилися на землю.

Святого підбадьорювали інші мученики, а Наталія шепотіла чоловіку: “Не бійся мук. Біль триває недовго, але відпочинок — вічно”, — і він непохитно зберігав вірність Істинному Богу.

Коли святих мучеників притягнули по землі до в’язниці, бо вони не могли більше йти, Наталія благоговійно помазала себе кров’ю чоловіка, так ніби це був дорогоцінний бальзам. Побожні жінки прийшли до в’язниці, щоби перев’язати рани славних сповідників, але імператор, дізнавшись про це, закрив їм туди доступ. Тоді Наталія обрізала своє волосся й одяглася в чоловічий одяг — завдяки цьому їй вдалося проникнути до темниці й подбати про мучеників. Незабаром її приклад наслідували благочестиві жінки. Тиран, якого сповістили про те, що християнам вдалося обійти його заборони і в’язні насолоджуються певною розрадою в стражданнях, наказав роздробити мученикам ноги в тисках. Так у стражданнях вони відійшли до Господа.

Коли дійшла черга до Адріана, Наталія підбадьорювала його і навіть тримала його руку, коли кати готувалися відрубати її на пласі. І коли рука впала, святий віддав душу Богові, приєднавшись до лику славних мучеників.

Тиран наказав знищити останки мучеників у вогні, але Наталії вдалося викрасти відрубану руку чоловіка: вона сховала її на грудях.

Тіла кинули у вогонь, але сильний дощ раптово загасив піч. Християнин на ім’я Євсевій зумів забрати дорогоцінні останки, які відвіз в Аргірополь, недалеко від міста Візантія, де їх гідно поховали.

Через деякий час по тому один могутній воєначальник попросив у імператора Наталію в дружини, але та, зберігаючи вірність чоловікові, молилася перед рукою Адріана і просила зберегти її від такого випробування. Завдяки заступництву мучеників вона змогла втекти і, прийшовши в Аргірополь, поклала руку Адріана разом із іншими останками. Наталія прожила там разом з благочестивими жінками деякий час. Тут їй явився уві сні святий Адріан і сказав, що вона скоро упокоїться з Господом. Безкровна мучениця, виснажена попередніми стражданнями, дійсно, незабаром предстала перед Богом і була похована біля гробниці святих мучеників. Блаженна Наталія не зазнала тортур, але за співчуття мученикам отримала від Бога мученицький вінець.

У IV столітті святитель Митрофан, єпископ міста Візантія, побудував церкву на честь Адріана й Наталії, де зберігалися їх мощі. Пізніше мощі було перенесено з Константинополя до Риму, де папа Гонорій I (625-638) збудував на форумі (у колишній будівлі сенату) храм, присвячений цим мученикам, у якому вони спочивають і сьогодні.

Мощі св. Наталії. Базиліка Сан Лоренцо Мажоре, Мілан

Підносячи молитви до святих Наталії та Адріана, віруючі оспівують їхню подружню віру та єднання. Адже любов у родині — це приклад вірності Христу. Жити треба у повазі одне до одного, поділяючи погляди і відданість вірі. Саме це й довели своїм прикладом святі мученики Адріан і Наталія Нікомидійські. Промовляючи слова молитви до цих святих, віряни просять зберегти мир і злагоду у родинах, згоду між подружжям, допомогти навернути свою “другу половину” до віри у Христа. Молодята просять біля їхньої ікони допомоги у створенні нової сім’ї та про щасливий шлюб.

 

 Підготувала Тетяна Васильєва

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *