Слово Архіпастиря в неділю всіх Руських святих

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!

Сьогоднішнє Євангельське читання розповідає нам про перших послідовників Христа. Коли Христос прийшов на Галілейське озеро, то побачив там двох братів: Андрія й Петра, а потім ще інших братів — синів Завєдєєвих Іоанна та Якова. Іісус запрошує їх іти за Ним, щоб зробити їх ловцями душ людських (Мф. 4, 19).

Ці люди полишають риболовлю, рибальські сіті, свої човни й без будь-яких вагань ідуть за Господом. Ці учні стали потім великими служителями Істини, Правди Божої. З них почалася Церква Христова. Це Євангельське читання нам пропонується після П’ятидесятниці для того, щоб показати, що початок поширення Христової віри здійснювався через цих непомітних, скромних трудівників, яких Христос призвав до апостольського служіння. Нинішнє Євангельське читання пропонується в день пам’яті всіх Руських святих — усіх святих, у нашій землі просіявших від древності (від початку поширення християнства на нашій землі) до нинішнього часу. Кожна християнська країна має своїх святих, своїх подвижників. Наша земля багата святими, і, мабуть, їх так багато, що навряд чи хто в якійсь іншій країні чи серед інших народів може похвалитися такою кількістю святих угодників Божих.

Святість як явище духовного життя стала можливою завдяки дії Святого Духа серед людей, які вірять у Господа нашого Іісуса Христа. Святість — це таке поняття, яке стало відомим завдяки сходженню Святого Духа на послідовників Христа. Святість є виокремленням із чогось повсякденного. До святості можуть бути причетні певні предмети, речі і, звісно, насамперед до святості, крім ангелів, покликані люди — живі розумні істоти. Святість є причетністю до дії Божественної благодаті, Божественної сили. Святість — це свідчення спілкування з Богом. Святість — це печать Богоугодного, праведного життя.  Святість — це стан духовного перетворення й оновлення людини. Святість — це можливість отримати безсмертя й участь у вічному блаженстві. Святість говорить нам багато про що, браття й сестри, і святість є можливою тільки там, де душа причетна до спілкування з Богом. Святість нам подається через Церкву Христову. І коли ми отримуємо хрещення, то насамперед очищаємось від гріхів прабатьківських, а також від особистого гріха, якщо хрестимось у дорослому віці. Так перша святість іде до нас через Таїнство Хрещення. Далі — через інші Таїнства. І так вона спрямовує наше життя, яке має наповнюватися добрими справами й християнськими подвигами, до Бога.

Вшановуючи сьогодні пам’ять усіх святих, у землі руській просіявших, ми, звісно, згадуємо тих людей, які повністю присвятили себе Богу, які послужили Богу, віддаючи всі сили, всі свої вміння на служіння Йому. Тому ці люди прославились, вони сповна стали причетними до благодаті Божої. Серед сонму святих угодників Божих, пам’ять яких ми сьогодні звершуємо, є люди різні, різного соціального стану: знатні й прості, вчені й неосвічені, багаті й бідні, миряни й монахи. Немає у сонмі святих угодників Божих, яких ми сьогодні вшановуємо, людей, які б не належали до того чи іншого суспільного стану. Тут є всі: від найменших до найбільших. Вирізняє цих людей, звісно, любов до Бога, бажання послужити Богу, бажання освятити свою душу. Вони багато від чого відмовились у цьому світі для того, щоб отримати більше духовне багатство. Вони вміли боротися з гріхом і завжди вибирали благочестя, правду, добро. Вони проявляли самовідданість у найменших і найбільших вчинках. Всюди в їх моральному виборі домінувало бажання догодити Богу, зберегти Йому вірність і завжди бути на боці добра. Це особливість усіх угодників Божих, яка вирізняє їх з-поміж інших людей. Своїм головним завданням вони ставили бажання виконати заповіді Божі, тому що виконання заповідей є утвердженням волі Божої у нашому житті, утвердженням себе на тому шляху, який веде до Бога й до вічного життя.

Тепер, дорогі брати й сестри, багато людей і народів намагаються утверджувати себе насамперед в матеріальних цінностях. Люди намагаються багато збудувати, здобути побільше грошей та ще й відкласти про запас. Люди докладають зусиль, щоб отримати максимальну кількість земних благ. Звісно, до певної межі бажання людини мати все необхідне в цьому житті може бути виправдане й подекуди сприймається нормально. Але, на жаль, іноді захоплення матеріальними благами переходить усі межі. Людина захоплюється й доходить до такого стану, коли вона нічого іншого не знає й не хоче знати. Людина цілком і повністю присвячує себе утвердженню в земному матеріальному житті. Це вже погано! Тому що, як правило, тоді людина забуває про Бога. А забуваючи про Бога, людина не зреалізовує себе й життя, яке дав їй Бог. Вона не отримує того духовного розвитку, який забезпечує людині майбутнє безсмертне життя, а це вже трагедія. Тому, звісно, правильно влаштувати своє життя – означає знайти той баланс між матеріальним і духовним, який дозволяє людині, виконуючи свої громадянські, земні обов’язки, виконувати й свої християнські, духовні, щоб не втратити образ і подобу Божу. А певний соціальний статус не заважає людині бути людиною, стати джерелом духовності, набути благодаті Божої й унаслідувати вічне спасіння. Адже люди, незалежно від того, чим вони займаються, можуть паралельно звершувати духовний подвиг, удосконалюватися й набувати святості. Про це свідчить життя угодників Божих, пам’ять яких ми сьогодні звершуємо. Читаючи Біблію, ми бачимо, що там теж були патріархи, царі, багаті, люди, наділені владою, але разом з тим вони здобули святість. Тому Церква знає святих серед царів, вельмож, бояр, князів, воєвод, серед людей багатих і бідних, простих і знатних. Ніщо не заважало їм жити з Богом, стяжати благодать Божу, тому що вони керувались у своєму житті заповідями Божими. Вони намагались жити справедливо, за законами добра. Саме це й забезпечувало їм нормальний духовний розвиток.

Нинішнє суспільне життя не тільки в нашій країні характеризується жагою до постійної наживи, непомірного багатства, отримання великих земних благ і насолод. Звісно, це дуже заважає нам об’єктивно усвідомлювати своє становище в цьому світі, здійснювати духовний подвиг і взагалі приводить до того, що ми забуваємо Бога. Для того, щоб посіяти в суспільстві розпусту, не обов’язково потрібні атеїсти й атеїзм, не обов’язково потрібні вчителі, котрі б занижували якийсь моральний ідеал в уявленні людства. Для цього достатньо поринути в матеріальне життя, захопитися земними благами. І цього практичного матеріалізму вистачить, щоб втратити віру в Бога, забути про все святе, духовно деградувати й стати духовною потворою. Цього достатньо, дорогі браття й сестри! Саме тому людині потрібна міра в усьому. Людині необхідно мати перед собою той Євангельський ідеал, який пропонує їй Євангельське вчення. Без цього люди ні в чому не матимуть успіху. Бог часто напоумлює нас. Він показує нам, що коли ми дбаємо тільки про матеріальні блага, то робимо щось не так. Часто трапляється, що ми щось заплануємо, поставимо перед собою якісь завдання, а воно все руйнується, не вдається. І християни мають задуматись: “Чому так?”. А це тому, що в нашому світогляді є якийсь елемент брехні, щось неправильно закладено, щось вибудувано не так. Тому й не виходить у нас нічого, бо на перше місце поставлено не духовне, а матеріальне. Це вже є помилкою. Господь каже: “Шукайте насамперед Царства Божого і правди Його, а решта додасться вам” (Мф. 6, 33). А коли ми шукатимемо передусім матеріальне, земне, то це, звісно, вже не той шлях, яким ми маємо йти.

Найбільше багатство будь-якого народу — це навіть не його матеріальний достаток. Це насамперед той духовний ідеал, який здатний преобразити цей народ, вести його до Бога. У нас, слава Богу, є такий ідеал. Це — наша свята Православна віра. Істинність цієї віри доведена подвигом багатьох святих, пам’ять яких ми сьогодні звершуємо. Ось це і є істинним багатством, дорогі брати й сестри. Ми сьогодні говоримо про те, що наше багатство — це люди. І це правда! Ми говоримо, що наше багатство — це якісь інші наші матеріальні можливості, якими Господь винагородив наш народ. Це все так! Але це багатство ми можемо втратити, розгубити, його можуть забрати в нас, воно може зникнути. Адже, якщо згадати Біблейську історію, яка розповідає про те, що Господь дав євреям землю обітовану, а потім, коли вони згрішили перед Богом, забрав її і розсіяв їх по всій землі. Допускав, щоб їх полонили, дозволяв іноплемінникам захоплювати їхню землю. І це все тому, що вони зраджували Бога, шукали інших богів, порушували вірність Тому, Хто влаштував їхній побут, їхнє земне життя й давав їм успіх у всьому. Ми маємо багато історичних уроків, щоб зрозуміти, як до нас приходить благодать і через що до нас приходять випробування, іноді дуже страшні за своєю силою, які приносять скорботи й біди. У нас є віра, і саме вона має стати тією рушійною силою у розвитку нашого особистого життя й життя суспільного, державного. І якщо віра займатиме належне місце в нашому суспільстві, ми будемо розв’язувати й наші матеріальні проблеми, і матимемо правильних правителів народу. Один сучасний поет і музикант висловив у своїй пісні дуже цікаву думку. Її суть є такою: коли у людини викрадають духовне багатство, її віру, тоді відібрати в неї решта всього зовсім неважко. Знаючи це, ворог роду людського намагається перш за все забрати у нас нашу віру, зруйнувати ту духовну основу, на якій базується особистий і державний добробут. Тому, дорогі брати й сестри, ми передусім маємо дорожити нашою вірою, через яку звершується утвердження нашого народу й наших душ у правді Божій. Віра допомагає не тільки правильно влаштувати наше земне життя, але й організувати його так, щоби ми всі відчували себе братами й сестрами, а не конкурентами. Віра допомагає правильно виховати нашу душу для майбутнього вічного життя. Віра допомагає нам набути святості, через яку людина просвітлюється. Саме через дію Святого Духа на наші душі відбувається духовне оновлення, яке змінює свідомість і весь склад людини — людина облагороджується, освячується. А без благодаті Святого Духа людина перетворюється на звіра чи на хижого мисливця, який бачить перед собою тільки здобич і більш нічого. Нормальне людське життя є можливим тільки тоді, коли в нас працюватиме той ідеал, який для нас принесли апостоли, який обрав наш праотець великий князь Володимир. Святий хреститель Русі зробив вибір на користь християнства східного віросповідання, щоб обновити свою країну, щоби дати той цивілізований поштовх, який підніме народ, зробить його життя осмисленим і гідним не лише у земному вимірі, але й у вічності. Тож звершуючи сьогодні пам’ять святих і звертаючись до історії нашого народу, нашої країни, ми бачимо те особливе місце, яке займає наша свята Православна віра. Саме вона визначає все позитивне й прекрасне. Звідси наше історичне завдання — усіма силами триматися нашої Православної Церкви.

Сьогодні вороги Христа всіляко намагаються зганьбити нашу Церкву, її священнослужителів. Намагаються виставити нас такими, ніби ми тільки сьогодні з’явились і хтось нас заслав на нашу Українську землю. Наша Церква, наша віра має на нашій землі тисячолітню історію. Це засвідчують і представники інших світових Православних Церков, які спілкуються з нашою ієрархією, з нашою Церквою. І пам’ять святих, яких ми сьогодні згадуємо, допомагає нам, незважаючи ні на що, звершувати свій християнський подвиг, долаючи всі труднощі й випробування, утверджуючись у Євангельській істині, яка робить нас людьми й дітьми Божими.

Я бажаю, дорогі брати та сестри, щоб, пам’ятаючи про наших святих співвітчизників, ми надіялись, що вони не покинуть нас. Старці, які жили у ХХ столітті, говорили, що ще скажуть своє слово Києво-Печерські угодники й усі святі, що в землі нашій просіяли. Наші святі заступники хвилюються й турбуються про нас, про наше спасіння й земне життя. Саме вони, угодники Божі, роблять істинний внесок у матеріальний і духовний розвиток нашої держави. Адже у Бога немає проблем. Для Бога все є можливим. Тому Бог без труднощів міг би задовольнити будь-яке наше прохання. Але для того, щоб Бог слухав нас, ми маємо слухатись Бога. Адже часто наші прохання й бажання є не зовсім адекватними й правильними і, крім нашого егоїзму, часто нічого більше не відображають. Це як з малими дітьми, які дуже багато просять у батьків. І якби батьки виконували всі їхні прохання, було б дуже багато проблем. Бог готовий допомагати нам, Йому ніщо не може завадити в тому, щоб допомагати людині й супроводжувати її в цьому житті. Але Бог дав людині свободу вибору і ми маємо будувати наше життя відповідно до волі Божої. І коли наша воля буде збігатися з волею Божою, наше життя буде легким, а ми будемо відчувати Божу допомогу в нашому повсякденному й суспільному житті.

Молитвами угодників Божих, усіх святих, що в землі Руській просіяли, нехай допоможе нам Господь пам’ятати про їхній подвиг, щоб ми не забували про те, що ми теж є православними християнами і теж маємо прагнути святості. У цьому й полягає ідеал кожного християнина, що заснований на словах нашого Спасителя: “будьте святими, як і Я є Святим” (1 Петр. 1, 16). Святість — це мета християнського життя, це можливість духовного перетворення, це можливість отримати вічність. Я бажаю, дорогі брати й сестри, щоб молитовним покровительством і заступництвом наших святих Господь допоміг нам зреалізувати цю можливість і сподобитись милості Божої й Царства Небесного.

Митрополит Кам’янець-Подільський і Городоцький Феодор

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *