Різдвяне послання Митрополита Кам’янець-Подільського та Городоцького Феодора

 

Христос Рождається !   Славіте !

             Возлюблені во Христі, всечесні отці, браття та сестри!

Євангеліє від Луки, рядки з якого ми з вами щойно прочитали, говорить нам, що з перших хвилин Свого життя, Господь Іісус Христос захотів воістину бути “у всьому подібним” до нас (Євр. 2, 17) і, як людина, співчувати кожному в його життєвих обставинах.

Іісус Христос жив у бідності, Його переслідували людська заздрість і злоба, Він зазнав тяжких страждань і смерті.

Від самого Свого народження й до звершення викупного подвигу Господь Іісус Христос відкривав розуміння страждань і випробувань у християнському житті, про які апостол Павло сказав, що “страждання теперішнього часу нічого не варті супроти тієї слави, що має з’явитися в нас” (Рим. 8, 18).

Проте, Христос прийшов на землю не тільки і не стільки для того, щоб допомогти нам пережити зовнішні проблеми та позбавити нас від фізичних і моральних мук. Його головна мета полягала в тому, щоб примирити рід людський із Богом, покласти край тій страшній ситуації, у якій опинилося людство внаслідок гріхопадіння. Народження Христа та всі обставини, які супроводжували його, свідчать про смирення та самозречення, з Яким Бог прийшов на землю. Він рятує людей не силою Своєї Всемогутності, а неймовірною силою Свого смирення й любові. Саме через це Господь допомагає нам долати проблеми внутрішні, позбавляє від хвороб духовних та визволяє від вічних мук. Народившись не від земного царя та не в царських палацах, Бог проходить шлях, який від самого початку був сповнений скорбот і страждань. Більше того, щоб визволити нас від влади гріха та смерті, Він, безгрішний, приймає на Себе відповідальність за всі наші гріхи та за власним бажанням “вкушає смерть”.

Святитель Іоанн Златоуст у своїй проповіді на Різдво, звертаючись до всіх християн, каже: “Син Праведності, всемогутній Господь і Владика духовних сфер, не тільки не поніс збитків від того, що Він увійшов у чисте тіло, але цим Він навіть підняв людську природу до вищого рівня чистоти і святості… Радіймо ж про виявлену до нас благодать та про даровані нам переваги і восхвалимо Бога, Який став Людиною, за Його велику поблажливість до нас. Підносімо ж Його в міру наших сил і винагородимо Його так, як Він цього гідний. Але нічим іншим ми не зможемо Його так винагородити, як своїм прагненням до спасіння… Тому не будемо невдячними, навпаки, запропонуємо своєму Благодійникові все, що ми в змозі запропонувати: нашу віру, надію, любов, стриманість, милостиню і гостинність”.

Як бачимо, святитель Божий підкреслює, що справжнім даром Народженому Христу має стати наше прагнення до спасіння, яке виражається через чесноти віри, надії та любові. Саме проти цих чеснот, а особливо проти прагнення до спасіння, ворог роду людського використовував усю свою зброю та підступність. Дух злоби піднебесної розуміє, що, знищивши істинну віру, підірвавши надію на Бога та підмінивши любов до Творця й ближнього сурогатами любові та потягом до матеріальних речей, він досягне головного – посіє в людській душі сумніви щодо прагнення необхідності спасіння. Саме тому ми з вами є свідками тих подій, які сьогодні відбуваються навколо Церкви та кожного християнина.

Тим більше вражає те, що від основ нашої віри відступають навіть ті, хто мав би найбільше берегти її, хто отримав від Бога благодать учительства та має апостольське приємство. Але, хоча ми й дивуємось із цього, проте, завжди пам’ятаємо слова зі Святого Письма, які вказують нам, що в останні часи “воста́нут бо лжехри́сти и лжепроро́цы и дадя́т зна́мения ве́лия и чудеса́, я́коже прельсти́ти, а́ще возмо́жно, и избра́нныя” (Мф. 24, 24).

Відступлення від Церкви Христової деяких ієрархів, священників, богословів, мирян і навіть цілих Помісних Церков жодним чином не повинно впливати на нашу з вами віру. Подібна ситуація вже мала місце в історії, коли Західна Церква відпала від Православ’я. Господь заснував Свою Церкву для того, щоб дати людині можливість спасіння, і навіть, якщо в Церкві залишиться лише декілька християн, вона не перестане бути істинною Церквою, так як вона перебуває в єднанні з Христом. Церква там, де є Христос, а не там, де є більшість. Наша Церква є Церквою Істини, а не Церквою більшості. Тому наше з вами завдання, за словом Іоанна Златоустого, полягає в тому, щоби берегти чистоту своєї віри, берегти відданість Церкві та вірність Богу з бажанням наслідувати блаженну вічність.

Ми повинні шанувати наші православні храми, наші благочестиві звичаї й традиції, у яких відображено мудрість Церкви та Її піклування про спасіння людини. Потрібно пам’ятати, що все, що нам дісталося у спадок від святих отців Церкви та благочестивих православних предків, ми повинні зберегти недоторканим і передати нашим дітям та внукам.

Сьогодні ж, на жаль, під демократичними гаслами та закликами прямування в Європу нам пропонують чужі для нашого віруючого народу традиції та ідеали, які змінюють духовне життя сучасної людини та руйнують народний, православний менталітет. Вже досить часто чути голоси про те, що потрібно перенести дату святкування Різдва Христового, що нам не потрібні такі суворі й довгі пости, що вже давно пора реформувати внутрішнє життя Церкви, а саму Церкву перетворити на соціальний інститут.

Галасливі, чужі нам по духу розваги влаштовують у святі дні Різдва Христового. Євангельська звістка про народження Богонемовляти перетворюється на сентиментальні спогади про якусь напівміфічну подію. Богослужіння замінюють вертепами, а православні церковні піснеспіви, які сповнені глибокого духовного змісту, – колядками. Так, у нашого народі існували і вистави на євангельську тематику (вертепи), була і традиція так званих колядок. Проте, все це було не на першому місці. Наші предки пам’ятали, що передусім потрібно через піст та Сповідь зустрітися з Христом у Таїнстві святого Причастя і дати Йому місце у своєму серці, у дні Святок відвідувати храмові богослужіння, адже в них розкривається богословських зміст свята Різдва Христового. І тільки потім, у позабогослужбовий час, прославляти Новонародженого Спасителя благочестивими, святковими піснеспівами, які в народі називають колядками.

Тому нам, православним християнам, потрібно пам’ятати про те, що не можна перетворювати Різдво Христове на свято подарунків, колядок та вертепів. Це – свято, в центрі якого знаходиться Христос Спаситель, Який закликає кожну людину через віру в Нього як у Сина Божого до зустрічі й благодатного єднання.

Тим більше, не повинні ми брати участь у сучасних святкуваннях, де взагалі відсутня згадка про Христа, а саме свято знеособлюється

образами, далекими від передання священної події Різдва Христового.

Усі ті речі, які пропонує нам сучасний світ і які, на перший погляд, здаються нам дрібними, незначними й несуттєвими, можуть із часом обернутися глибокими змінами нашого внутрішнього життя, знищенням християнського світогляду та втратою живого зв’язку з Богом. Дух віку цього, від якого застерігає нас апостол Павло (Рим. 12, 2), перш за все впливає на неокріплі душі наших дітей, робить їх закритими для дії благодаті Божої і  позбавляє можливості увійти в благодатне спілкування з Богом. Тому дуже важливою є роль та власний приклад батьків, які повинні своїм перебуванням у Церкві Христовій і добрим життям свідчити про красу й життєдайність нашої віри. Постійно бути взірцем чесноти добра, милосердя та любові.

Молитовно вшановуючи Пришестя у світ Господа нашого Іісуса Христа, не будемо забувати і про тих, хто сьогодні плаче та перебуває у важкій життєвій ситуації. Найперше ж, попросимо у Спасителя миру для нашої багатостраждальної Батьківщини, злагоди й порозуміння в суспільстві.

Попросимо у Нього, щоб любов до Бога та ближнього запанувала в серцях усіх наших співвітчизників. Адже всі проблеми, які сьогодні переживає наш народ, є результатом орієнтації на хибні ідеали та втрату живого спілкування з Богом. Тому вирішення проблем сьогодення може відбутися тільки через єднання з Богом і примирення з ближніми.

Христос рождається !  Славіте !

Різдво Христове

2020 рік

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *