Рівноапостольний князь Володимир

Князь Володимир був сином Святослава від древлянської княжни Малуші. Народився він 963 року. Виховував Володимира брат його матері язичник Добриня. У 972 році князь Володимир став правити Новгородом. У 980 році в розпал війни між братами Володимир пішов на Київ, у якому княжив його старший брат Ярополк. Здобувши перемогу, Володимир став правити в Києві. Він завоював Галичину, упокорив в’ятичів, воював з печенігами, розширив межі своєї держави від Балтійського моря на півночі до річки Буг на півдні. Мав князь 5 дружин і багато наложниць.

Бенкет богатирів у ласкавого князя Володимира. Худ. А.П. Рябушкін

На Київських горах Володимир встановив ідолів, яким стали приносити людські жертви. Тоді загинули за Христа варяги Феодор та Іоанн. Обставини їх смерті справили на Володимира сильне враження і зародили в його душі сумніви в істинності язичницької віри.

Князь Володимир – язичник Худ. В. М. Васнєцов

На запрошення князя до Києва приходили проповідники з різних країн: посли від болгар-мусульман, які жили за Волгою, німці-латиняни, іудеї й греки. Князь розпитував про їхню віру і кожен пропонував йому свою. Але найсильніше враження справив на нього православний грецький проповідник, який на закінчення своєї бесіди зобразив йому картину Страшного суду.

За порадою бояр Володимир відправив 10 мудрих мужів до різних країн, щоб випробувати на місці, чия віра краща. Коли ці руські посли прибули до Константинополя, то пишність Софійського храму, милозвучний спів та урочистість патріаршої служби вразили їх до глибини душі. “Ми не знали, — говорили вони потім Володимиру, — на землі ми стояли чи на небі”. А бояри тут же підмітили: “Якби віра грецька не була краща за інші, не прийняла б її баба твоя Ольга — наймудріша з людей”. Володимир вирішив хреститися, але не хотів підпорядковувати Русь грекам. Тому незабаром після повернення послів Володимир пішов війною на греків і взяв Херсонес.

Звідси він відправив послів до Константинополя до імператорів Василя й Костянтина з вимогою руки їх сестри, царівни Анни. Ті відповіли йому, що царівна може бути дружиною тільки християнина. Тоді Володимир оголосив, що бажає прийняти християнську віру. Але перш, ніж наречена прибула в Херсонес, Володимир був уражений сліпотою. У такому стані, подібно до апостола Павла, він пізнав свою духовну неміч. Царівна, яка прибула в Херсонес, порадила йому поспішити з хрещенням.

Володимир хрестився у 988 році. У Хрещенні отримав ім’я Василь. При виході з купелі він прозрів і, переповнений радістю, вигукнув: “Тепер я пізнав істинного Бога!”.

Руїни Херсонеса та сучасний Володимирівський собор
Херсонес Таврійський. Купіль баптистерію, де хрестився князь Володимир

Повернувшись до Києва в супроводі корсунських і грецьких священиків, Володимир насамперед запропонував хреститися своїм дванадцяти синам. Вони хрестилися в джерелі, відомому в Києві під назвою Хрещатик. За ними хрестилися багато бояр. Тим часом Володимир приступив до винищування ідолів.

Головного з ідолів — Перуна — прив’язали до кінського хвоста і з ганьбою стягнули з гори та кинули в Дніпро. Після повалення ідолів на часі була євангельська проповідь. Християнські священики збирали народ і наставляли його у святій вірі.

Нарешті святий Володимир оголосив у Києві, щоб усі жителі, багаті й убогі, прийшли в певний день на річку для прийняття хрещення. У визначений день усі кияни ввійшли в річку: хто по шию, хто по груди. Дорослі тримали на руках немовлят. Священики на березі читали молитви.

Усюди по Святій Русі, від древніх міст до далеких сіл, звелів святий Володимир повалити язичницькі требища, посікти ідолів, а на їхньому місці рубати на горбах церкви, освячувати престоли для Безкровної Жертви. Прославляючи храмобудівництво рівноапостольного Володимира, автор “Слова про закон і благодать” святитель Іларіон, митрополит Київський, засвідчив: “Капища руйнуються й церкви поставляються, ідоли знищуються й ікони святих з’являються, біси тікають, Хрест гради освячує”. З перших століть християнства бере початок звичай споруджувати храми на руїнах язичницьких святилищ або на крові святих мучеників. За цим правилом, святий Володимир побудував храм святого Василія Великого на пагорбі, де знаходився жертовник Перуна, і заклав кам’яний храм Успіння Пресвятої Богородиці (Десятинний) на місці мученицької кончини святих варягів-мучеників.

Реконструкція зображення Десятинного храму
Давній фундамет Десятинного храму
Давній фундамет Десятинного храму
Мозаїка Десятинного храму

Храм, що мав стати місцем служіння митрополита Київського і всієї Русі, будували 5 років. Він був вишукано прикрашений настінним фресковим живописом, хрестами, іконами і священними сосудами, привезеними з Корсуня. День освячення храму Пресвятої Богородиці, 12 травня (у деяких рукописах — 11 травня), святий Володимир звелів записати в місяцеслов для щорічного святкування.

З Десятинною церквою і єпископом Анастасом деякі історики пов’язували початок російського літописання. При церкві було складено Житіє святої Ольги і сказання про варягів-мучеників у їх первісному вигляді, а також “Слово про те, како Крестіся Володимир возмя Корсунь”. Там же виникла рання, грецька редакція Житія святих мучеників Бориса і Гліба. Після Києва і його околиць святу віру було насаджено в Новгороді, Ростові, Суздалі. Для утвердження віри серед новохрещеного народу потрібні були вчені люди і школи для їх підготовки. Тому святий Володимир зі святим митрополитом Михайлом “начаша від батьків і матерів взимати млада діти і давати в училище учитися грамоті”. “І бисть безліч училищ книжних, і бисть від них безліч любомудрих філософєв”. У часи Великого князя Володимира почалося формування чернечої традиції на Русі. Так святитель Іларіон стверджує, що вже за часів Володимира в Києві «Монастирьова на горах сташа, чорноризці явишася». Крім Києва, Новгорода, Ростова і Суздаля святу віру було насаджено в Муромі, Полоцьку, Володимирі-Волинському, Смоленську, Пскові, Луцьку, Тмутаракані й у землі древлянській.

Заснування Новгордського кремля та храму

Згодом у межах країни в’ятичів (Курська, Орловська, Тульська й Калузька губернії) багато потрудився для євангельської проповіді преподобний Кукша, інок Печерської обителі, який прийняв від язичників мученицьку смерть. Взагалі християнська віра на перших порах поширювалася переважно біля Києва і  великим водним шляхом від Києва до Новгорода. Від Новгорода вона поширилася волзьким шляхом.

Святий Леонтій, єпископ Ростовський, проповідує язичникам. Худ Є. Моргун

Під впливом Православної віри слов’янські племена стали об’єднуватися в єдину державу. Успішному утвердженню віри Христової на Русі особливо сприяло те, що вона поширювалася здебільшого мирними засобами — проповіддю, переконанням і, до того ж, завдяки працям святих Кирила й Мефодія, рідною слов’янською мовою.

Засобом християнської проповіді були і знамениті бенкети святого Володимира: по неділях і у великі церковні свята після літургії для киян накривали багаті святкові столи, дзвонили дзвони, славословили хори, “каліки перехожі” співали билини й духовні вірші. Наприклад, 12 травня 996 року з нагоди освячення Десятинної церкви князь “сотвори пірованіе свєтло”, “роздаючи багато убогим, і бідним, і по церквах і по монастирях. Хворим же і вбогим доставляв вулицями великі кади і бочки меду, і хліб, і м’ясо, і рибу, і сир, бажаючи, щоб всі приходили і їли, славлячи Бога”. У 1007 році святий Володимир переніс у Десятинну церкву мощі святої рівноапостольної Ольги. А через 4 роки, у 1011 році, там же була похована і його дружина, сподвижниця багатьох його починань, блаженна цариця Анна.

Подвиг князя продовжили його сини, внуки, правнуки, які володіли Руською землею впродовж майже шести століть. Вшанування пам’яті святого рівноапостольного Володимира було встановлено святим Олександром Невським після того, як 15 травня 1240 року допомогою і заступництвом святого Володимира він здобув знамениту Невську перемогу над шведськими хрестоносцями. Але церковне шанування святого князя почалося на Русі значно раніше. Митрополит Іларіон у “Слові про закон і благодать”, виголошеному в день пам’яті святого Володимира біля його раки в Десятинному храмі, називає його “у владиках апостолом”, “подібним” святому Костянтину, і порівнює його апостольський благовіст Руській Землі з благовістям святих апостолів.

Київ. Пам’ятник рівноапостольному князю Володимиру

Т.С. Васильєва. За матеріалами газети “Дзвін” №2, 2018

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *