Радониця

15/28 квітня віряни Православної Церкви відзначають свято Радониці.

Цей день відзначали з стародавніх часів. Коріння слова «Радониця» — це великодня радість, якою ми ділимося з тими членами нашого роду, які вже не в цьому світі.

Приходячи на цвинтар, ми знову сповіщаємо їм, що «Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, хто у гробах, життя дарував».

На Радоницю ми стоїмо біля могил наших близьких з вірою, надією та пасхальною впевненістю у нашій майбутній зустрічі.

Чому не служать панахиди на Великдень?

Лише на дев’ятий день після Великодня ми приходимо на кладовища. Чому ми не робимо цього раніше, до Радониці? У давнину святкування Воскресіння Христового тривало вісім днів. Великдень — не час для смутку: Христос воскрес! На дев’ятий день вже дозволялося здійснювати панахиди та приходити на кладовища. Але це поминання є пасхальним, ми йдемо на кладовища, щоб розділити радість про Христа Воскреслого з нашими покійними. Однак поминання покійних під час Літургії відбувається в усі дні Святої Пасхи.

Приходячи на кладовища одразу, як тільки це благословляється Церквою, ми показуємо свою віру у прийдешнє воскресіння всіх померлих та й те, що наші померлі близькі для нас важливі й незабуті нами у ці радісні дні.

Як правильно пом’янути покійного?

Насамперед покійні потребують Церковних молитов: спомину під час Літургії та панахид і, звичайно, наших особистих молитов.

Найчастіше, бажаючи пом’янути покійних на Радоницю, люди беруть із собою кошики їжі, спиртні напої і влаштовують бенкети на могилах. На Русі ніколи не було такої традиції — їсти на могилах.

Із давніх-давен із собою на кладовище брали паски та крашанки для того, щоб роздати бідним, які приходили туди, і попросити їхніх молитов за померлого.

Після приходу радянської влади ця традиція була забута. У пам’яті людей, які втратили віру й поняття молитви, залишилися лише зовнішні атрибути — похід на цвинтар із їжею. Однак бенкет на могилі й тим більше розпивання спиртних напоїв на кладовищі — це блюзнірство.

Гріх лити горілку в могилу.  Ще більше блюзнірство — закопувати в землю паски і крашанки. Це не народні звичаї, це наруга над вірою та пам’яттю про померлого. Покійний не може їсти й пити. Він не з’їдає невідомим чином принесену йому їжу. Думати так — язичництво.

Не влаштовуйте бенкетів та пияцтва на кістках! Не треба ображати пам’ять померлих. Не беріть такого гріха на душу. Уявіть, відбувається молитва, а поруч на сусідній могилі йде пиятика …

На кладовищах завжди служиться загальна панахида. На неї приходять ті, хто дійсно хоче помолитися за своїх спочилих близьких.

Якщо ви хочете пом’янути покійного, помоліться за  нього, роздайте великодні частування бідним людям або дітям, і попросіть їх також помолитися.

Проведіть Радоницю в молитві та добрих справах у пам’ять про померлих — це найголовніше, що може їм допомогти.

 

Рекомендовано для читання:

Что есть Воскресение мертвых?

На Страшном суде Господь не будет искать, как осудить, а наоборот – как оправдать людей

Архимандрит Рафаил (Карелин). Трапеза любви

Архимандрит Кирилл (Павлов). Поминовение усопших – луч света в мрачное царство мертвых.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *