Ієрей Володимир Шаблевський. Природа гріха

«Трагізм гріха і таємниця вічних мук у тому, що людина

уподібнюється сатані й у вічності стає одним духом із ним»

Архімандрит Рафаїл (Карелін)

Слово «гріх» (з грецької ἁμαρτία) означає «промах, непотрапляння в ціль». Також є другі визначення поняття «гріха», такі як: «помилка, незнання справедливості, неспроміжність творити добро, хвороба душі». В етимологічному словнику Антона В’ячеславовича Семенова слово «гріх» означає: «помилка, омана, плутанина». Також в цьому словнику наведено й іншу давньоруську форму цього слова — «съгр(ять)за» (помилка, змішання), от «гр(ять)зь» – «грязь» (українською мовою — «бруд»). Тому часто в книгах християнського змісту чи в церковних проповідях поняття «гріха» характеризується як духовний бруд. Є символічне порівняння звичайного житла з нашим тілесним храмом. Як своє житло потрібно завжди прибирати, так і наш храм тілесний потрібно через святі Таїнства очищати від гріхів. Але кожний християнин може звернути увагу на те, що після сповіді своїх гріхів та очищення від них, все одно важко змінити та виправити своє життя. Чому так? Тому що гріх — це не просто бруд у нашій душі, який можна змити й забути. Гріх — це рана на нашій душі, яка може зарубцюватися, проте все одно буде давати про себе знати. Природу гріха фундаментально пояснює у своїй статті «Метафізика гріха» архімандрит Рафаїл (Карелін): «Гріх — це більше, ніж помилка й ухилення від духовного шляху. Гріх — це таємниця беззаконня, глибока як безодня. Гріх — це потаємна любов душі до демона — свого насильника й ворога. Якщо любов до Бога стає основою спілкування з Богом і богоуподібнення, тобто вічним життям душі, то гріх — це включення людини в чорне поле демонічних енергій; це уподібнення душі сатані, тобто метафізична основа вічної смерті, падіння в безодню, яке імітує собою політ до небес. Початок гріха — це бажання до насолод, але це тільки верхній шар гріха, під ним відкривається пекло людського серця».

Коли людина вибирає гріх, спочатку здається, що вона просто вибрала собі комфортний шлях життя, наповнений насолодами. Але гріховне життя має дуже серйозні проблеми, які складно відразу розгледіти. Архімадрит Рафаїл пише: «Гріх — внутрішнє відречення від Бога. Це стан душі людини, в якому місце Бога займають два ідоли — він сам і демон». У цих слова архімандрита Рафаїла відображено всю згубність гріха. Якщо людина добровільно вибирає гріх, вона відмовляється від Бога, відмовляється від Його любові, живе без Нього. Святий апостол Іоанн Богослов пише, що «кожен, хто чинить гріх, і беззаконня творить: та гріх є беззаконня» (1 Ін. 3, 4); «хто чинить гріх, той від диявола, бо диявол грішить від початку» (1 Ін. 3, 8). Тобто, святий апостол називає грішника послідовником диявола, який проводить життя без Божого закону, без Божественної правди. Можна сказати, що гріх — це утвердження своєї волі, своєї правди, приховане самолюбство, створення своєї області буття, перебування в тому світі, у якому зручно, у якому людина відчуває себе щасливою без Бога.

Коли людина не бореться зі своїми гріхами, у неї з’являються богоборчі ідеї. Архімандрит Рафаїл пише: «Гріх — це вибір демона. У грішників з’являється ненависть до святині. Згадаймо вакханалії, які влаштовували безбожники в монастирях і храмах; криваву інквізицію атеїстичної диктатури, де віра в Бога вважалася злочином, гідним кари. Такий стан богоборництва, нехай навіть у блідому відображенні, переживає кожен грішник. У деяких саме ім’я Бога викликає психічну алергію. При нагадуванні про християнство вони перекручуються як у пароксизмі, ніби Христос є їхнім особистим, непримиренним ворогом. Заговорите з невіруючим про релігію, подивіться на першу реакцію: який сатанинський блиск злоби спалахне в його очах, який метал, схожий на стукіт піхов, продзвенить в його голосі. Потім він може опанувати собою, немов заховати кігті в рукавички, але зауважте, як важко йому продовжувати цю розмову, наче він задихається від нестачі повітря.

Люди, які вміють поводитись у суспільстві й підтримують бесіди на будь-які теми, раптом переходять до відкритої чи прихованої іронії, забувши про норми етики і пристойності, а інші зриваються на образи і лайку».

Потрібно задуматися, якими страшними є слова: «відректися від Бога», «бути щасливим без Бога». У ранішній молитві християнин, звертаючись до Бога, виражає цю страшу правду свого життя: «Сподо́би мя, Го́споди, ны́не возлюби́ти Тя, я́коже возлюби́х иногда́ той са́мый грех; и па́ки порабо́тати Тебе́ без ле́ности то́щно, я́коже порабо́тах пре́жде сатане́ льсти́вому» (Ранішні молитви. Молитва 8, до Господа нашого Іісуса Христа). У цих словах молитви християнин визнає перед Богом те, що вчорашній день свого життя він служив дияволу своїми гріхами. Тому що наші гріхи — це і є служба сатані. У радісній пасхальній службі священник перед престолом Божим урочисто виголошує слова 67 псалма: «…тако да погибнут грешницы от лица Божия, а праведницы да возвеселятся». З одного боку виходить, що ці слова є вироком для більшості християн, тому що майже всі мають гріхи перед Богом. Проте це не так.

Потрібно знати, що є дві категорії грішників. Є грішники, які не визнають своїх гріхів і перебувають у ненависті до Бога. І є грішники, які намагаються розкаятись у своїх гріхах, ненавидять їх та борються з ними. Такі грішники з Божою допомогою можуть побороти гріх, відмовитись від гріховних звичаїв та стати праведниками й унаслідувати вічне життя з Богом у Його Царстві.

 

Ієрей Володимир Шаблевський

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *