Проповідь на П’ятидесятницю

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!

Сьогодні, у свято П’ятидестниці, нам про­понується Євангельське читання про су­перечки сучасників Христа щодо Його особи та служіння.

Христа сприймали по-різному. Хтось бачив у Ньому пророка, хтось — учителя, звичайного рабина, яких в Ізраїлі було безліч і які мали, так би мовити, свої богословські переконання. Де­які бачили в Ньому навіть ворога іудеїв. Ці різні чутки ширились Палестиною й ставали причи­ною розділення та смути серед іудейського на­роду. І народ не був організований для достой­ної зустрічі з пізнанням Боголюдини — Господа Іісуса Христа. Народ не був готовий гідно Його прийняти.

Різнодумство й незгода в судженнях про особу Христа зумовлювались духовною підго­товкою, внутрішнім наповненням людей, які сприймали нашого Господа. Недарма кажуть, що кожен мислить у міру своєї зіпсованості. Ко­жен оцінює певні явища життя, виходячи зі сво­го внутрішнього, морального наповнення. Лю­дина дивиться крізь призму своїх переконань, упереджень, усього того комплексу пережи­вань, почуттів та знань, якими вона збагачена і які властиві її світогляду.

Так було й у житті сучасників нашого Господа. На Христа дивились по-різному, тому що кожна людина була влаштована таким чином, що вона сприймала Господа по-своєму. Тільки зовсім не­значна кількість людей, які істинно сприйняли Слово Боже і Божественне Одкровення у своє­му житті, змогли оцінити й зрозуміти, якою Лю­диною є Господь Іісус Христос.

Чому саме сьогодні нам запропоновано це читання? Тому що після того, що зробив Господь (постраждав за нас грішних, воскрес, вознісся на небеса, послав на 50-й день Утішителя — Духа Святого), люди не припиняють по-різному дивитись на людську особу нашого Господа. Так як і сучасники Христа, сьогодні люди по-різному тлумачать Його служіння, Його прихід у цей світ і по-різному, звісно, ставляться до Нього.

Коли Господь готувався до вознесіння на 40-й день на небо, Він попередив учнів, щоби вони знаходились у Єрусалимі й чекали Утішителя — Духа Святого, Якого Він пошле від Отця. Учні за словом Господа після Його вознесіння зібрались у Сіонській горниці й перебували единодушно в молитві та в очікуванні обіцяного Святого Духа. І ось десятого дня після вознесіння Христа (у воскресний день) Господь у вигляді вогняних язиків звершує це дивовижне явлення Святого Духа. Вогняні язики спочили на кожному, хто перебував у Сіонській горниці. А всіх, хто знахо­дився там, було близько 120-ти людей разом із Пречистою Божою Матір’ю.

Це явлення звершилось як виконання слів нашого Господа. Воно засвідчило те, що у Сіон­ській горниці відбулось щось незвичайне. Свя­тий Григорій Богослов каже, що таким зримим чином Сину Божому було необхідно явитись у цей світ. Так само зримо Господь являє і Духа Святого у вигляді вогняних язиків для того, щоб засвідчити, що те, що було обіцяне, звершилось.

Хто ж такий Дух Святий? Це Третя Іпостась Святої Трійці, рівночесна й рівносильна Богу Отцю й Богу Сину. Ми віримо у Бога, Триіпостас­ного, але Єдиного за суттю. У кожного з Них є свої іпостасні особливості, але вони жодним чином не применшують божественного досто­їнства цих Іпостасей. У Них спільна божественна природа, спільна слава й честь, спільні дари й енергії, які ця божественна природа проявляє.

Математично чи якось раціонально осягну­ти життя Святої Трійці та виразити його у певній формулі неможливо. Ми здатні сприймати лише те, що відкрив нам Богу Своєму Божественному Одкровенні. Вчення про Триіпостасного і Єди­ного за суттю Бога стало відомим тільки в ново-заповітні часи. До Різдва Господа Іісуса Христа, до Його Хресного подвигу, до зішестя Святого Духа це вчення було закритим. Воно прикровенно давалось для розуміння лише окремим вибраним мужам Вітхого Завіту. Тому що решта людей ще не були здатними сприйняти духовно цю Божественну Таємницю. Вона стала надбан­ням людства тільки після того, як Господь здійс­нив викупний подвиг, після того, як Божествен­на сила зійшла на учнів Христових.

Цей день вважають народженням Церкви Христової. Ми запитуємо себе: чому? Адже Цер­ква Христова народилась саме тоді, коли Хри­стос знайшов Собі учнів і послідовників; тоді, коли вони увірували, йшли за Ним, сповідували Його та проповідували. Церква стверджує, що Її народження почалось від моменту сходження Духа на учнів. Тому що саме тоді вони отримали ту внутрішню Божественну силу, яка їх преобра­зила й наділила новими дарами.

У Старому Завіті також діяла Божественна сила: вона наділяла дарами пророкування, зці­лення, чудотворення багатьох праведних мужів древності. Але ця сила не преображала людину так глибоко, щоб людина могла стати абсолютно іншою, новою. Створення людини заново звер­шилось тільки після викупного подвигу. Благо­дать зійшла на людство, преображаючи й онов­люючи людину, тільки у день П’ятидестниці. І ця Божественна благодать почала “роздаватись” апостолам та їхнім наступникам — новим послі­довникам Христа. Ця благодать передавалась у Таїнствах і, насамперед, у Таїнствах Хрещення, Миропомазання, у яких людина народжується для нового, святого життя по вірі у Господа на­шого Іісуса Христа.

Саме ці дари Святого Духа поставили пасти­рів Церкви: єпископів, пресвітерів, дияконів. Саме ця Божественна благодать призвала на подвиг благочестя багатьох угодників Божих, які потім були явлені у нашій Церкві. Це вона викликала ревність та призвела до сповідниць- кого, мученицького подвигу тих християн, які аж до самої смерті засвідчували свою вірність Христу. Саме ця Божественна благодать далі облаштовувала життя Церкви: Її внутрішній устрій, Її зовнішнє життя. І все, що звершуєть­ся у нинішні часи, все те, що безпосередньо пов’язане з відродженням людини, має пря­мий зв’язок із дією цієї благодаті.

До явлення Божественної благодаті у Церкві в Христа була просто спільнота послідовників. Можна сказати, що певною мірою було створе­но релігійну організацію. Але ця релігійна орга­нізація стала повноцінно функціонувати тільки після того, як на апостолів зійшла Божественна благодать. Цим і відрізняється істинна Церква від будь-якої нехристиянської конфесії, релігії. Цим відрізняється істинна Церква від тих хри­стиянських конфесій, які спотворили віру.

Істинна Церква відрізняється тим, що у ній перебуває Божественна благодать, Божествен­на сила. Ця Божественна сила відсутня там, де Євангельське вчення нашого Господа спотво­рене, де воно сприймається перекручено, де релігійною практикою це теоретичне омилення впроваджується в життя.

Святкуючи сьогоднішній день П’ятидестни­ці ми з вами, дорогі брати й сестри, дякуємо Господу за те, що знаходимось у Церкві. Цією Божественною благодаттю, яка у ній перебу­ває, усі ми з вами покликані до віри в Господа нашого Іісуса Христа. Ця благодать скеровує нас на звершення християнського подвигу. Ця Божественна благодать просвітлює наш розум для розуміння Божественних таємниць. Без благодаті ми з вами не можемо стати вірую­чими. Ми не можемо виконати Божу заповідь.

I тому апостол Павло говорить у посланні до ко­ринфян: “Ніхто не може назвати Іісуса Госпо­дом (тобто Богом), як тільки Духом Святим” (1 Кор. 12, 3). Іноді ми собі приписуємо якісь відкриття, якесь пізнання — власним силам, умовиводам, логіці. Але це не завжди так, доро­гі брати й сестри. Хоча людина й бере участь у пізнанні Бога, хоча вона особисто й виявляє свої душевні сили, але вирішальну дію в цьому пі­знанні має Божественна благодать, Божествен­на сила, яка скеровує людину у правильному напрямку для того, щоб вона пізнала Бога й от­римала Його Божественні дари.

Тому людина має смирятись. Те, що вона має (віру, хорошу вдачу, ревність спасатись, намага­ється в цьому допомогти іншим людям), вона має приписувати, насамперед, Божественній силі, яка бере участь у її житті, і тільки тому людині вдається зробити багато прекрасного. Пам’ятайте, що нічого доброго без Бога людина не може зробити. І Христос Спаситель Сам про це засвідчив такими словами: “Без Мене не мо­жете робити нічого” (Ін. 15,5). Так усяку істин­ну Богоугодну справу людина може робити тіль­ки з допомогою Божою. Тому людина завжди повинна смирятись, маючи певні досягнення в духовно-моральному житті. Маючи певні успіхи в духовному розвитку, людина має усвідомлю­вати свою неміч і приписувати все всесильній благодаті Божій.

Ті, що стоять на шляху набуття віри й праг­нуть духовно вдосконалюватись, усвідомлюючи всі свої недоліки й немочі, не повинні впадати у відчай, але пам’ятати, що не своєю силою лю­дина піднімається й рухається вперед, а саме Божественною силою, і якщо людина вірить у Господа, якщо вона буде наполегливо призива­ти Господнє ім’я, то Господь, Який бажає й шу­кає нашого спасіння, обов’язково допоможе їй звершити свій духовний подвиг.

Тому, дорогі брати й сестри, Церква постійно підтримує й підкріплює своїх духовних чад. Вона

постійно нагадує про важливість нашої присутності в храмі не лише у великі свята, але й за кожним воскресним богослужінням. Щоразу, коли у Церкві відбуваються певні події, християнин повинен бути учасником цих подій. Цікаво розмірковує з цього приводу святитель Іоанн Златоуст. Він каже, що ми, віруючі люди, є убранством Матері-Церкви. І тому, коли ми відсутні у святкові, воскресні дні у храмі, ми наче оголюємо нашу Церкву та свідчимо про своє невір’я, про свою віддаленість від Бога. Я думаю, що ця думка є зрозумілою для кожного, хто стоїть тут.

Наше зібрання, наша наполегливість у відві­дуванні храму Божого є убранством Церкви. Ми засвідчуємо свою приналежність до Церкви. Ми з вами — окраса тих храмів, які побудували наші благочестиві предки і які стоять дотепер. Ми з вами є окрасою, тому що Господь встановив увесь церковний чин для людей, для їхнього виховання й навчання, для їхнього духовного просвітлення й оновлення. І якщо люди цього не розуміють та не ці­нують, то вони засвідчують відчуженість від Церкви.

Хочеться побажати, дорогі брати та сестри, щоби кожен із нас сприймав дію Божої благода­ті не просто як явище якоїсь надприродної сили, яка невідомо як проявляється у нашому житті, але відчув це. Відчув це тоді, коли кається у своїх гріхах, коли приступає до Святого причастя, коли щиро, глибоко, з покаянним почуттям звершує свою молитву, коли переступає поріг храму, коли робить добру справу заради Христа (не заради користі, а заради доброзичливості до людини), коли з’явиться гарна думка… У всіх цих і багатьох інших випадках діє Божественна благодать.

Тому якщо наша душа буде чутливою й уважною до цього Божественного прояву, то вона обов’яз­ково радітиме й переживатиме невидиму, але ре­альну дію Божественної благодаті. Я бажаю, дорогі брати та сестри, щоби сьогоднішнє свято було ще й святом торжества благодаті у наших душах. Амінь.

Митрополит Кам’янець-Подільський Городоцький Феодор

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *