Проповідь на П’ятидесятницю
митрополита Кам’янець-Подільського і Городоцького Феодора

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!

У сьогоднішньому євангельському читанні ми чули слова, які, можливо, не зовсім зрозумілі для нас. В день П’ятидесятниці, яку іудеї святкували з нагоди прийняття Закону Мойсея на горі Синай, Христос звернувся до народу: «Хто спраглий, нехай іде до Мене і п’є. Хто вірує у Мене, у того, як сказано в Писанні, з утроби потечуть ріки води живої» (Ін. 7, 37-38). Іоанн Богослов зауважує, що Христос мав тут на увазі Духа Святого, Якого повинні прийняти усі, хто вірить у Нього.

Дух Святий перебував у світі завжди: Він керував патріархами, Він наставляв пророків, устами яких Він говорив про Месію, про майбутнє у Царстві Благодаті. Дух Святий допомагав людям Старого Заповіту здійснювати справи благочестя і бачити знамення Божі. Духом Святим створений цей світ, і без Його підтримки все творіння прийшло б у розлад, як свідчать святі отці. Але Дари Духа Святого, про Якого сповіщали пророки і на Якого вказував Господь наш Іісус Христос, явилися після Його хресного подвигу.

Дари Святого Духа у День Пятидесятниці привели людей до Обоження через єднання з Богом. Ось особливість цієї останньої дії Святого Духа, про яку пророкував Христос, про яку говорили і старозаповітні пророки. Дух Святий діяв і у старозавітній Церкві, так чи інакше допомагаючи людям у справах благочестя, але Він істотно не змінював самих людей. Ця зміна відбулася у Таїнстві святого Хрещення та святого Причастя Тіла і Крові Христових, через які людина входила в особливе духовне єднання з Богом і переживала стан Обоження.

10 Заповідей Божих Старого Заповіту увійшли у життя Церкви Христової. У зв’зку з цим у нас може виникнути запитання: яке значення цих заповідей для іудеїв у Старому Заповіті і християн у Новому Заповіті?

Справа у тому, що заповіді Божі у Старому Заповіті мали вплив здебільшого на зовнішнє людське життя, але вони не змінювали людину внутрішньо. Заповіді утримували людину від гріха і тому були більш жорсткими по відношенню до неї. За перелюб – смерть, за образу батьків – смерть. Заповіді про шанування батьків та заборону чинити перелюб залишилися, але наслідки, спричинені порушенням цих заповідей у Старому Заповіті, є абсолютно протилежними Новому. Здається, що у Новому Заповіті до людини ставляться більш поблажливо, але це ані трохи не означає, що гріх виправдовується. Просто у Старому Заповіті від людини не можна було дуже багато вимагати, тому що вона не мала тих Дарів Святого Духа, які були послані Богом пізніше, після страждання Сина Божого. Після того, як Господь Своєю Хресною Смертю дарував нам Духа Святого, люди отримали силу виконувати Закон Божий не тільки формально, але й розуміти його більш глибоко і слідувати Йому внутрішньо. Тому Христос Спаситель говорив: «Що було сказано древнім: не чини перелюбу. А Я кажу вам, що кожен, хто подивиться на жінку з бажанням, вже вчинив перелюб з нею у серці своєму» (Мф. 5, 27-28). Ось якого рівня досконалості вимагає Христос: не просто не грішити справою, але навіть утримуватися від скверни гріховних думок. «Сказано древнім – Не вбивай, а Я кажу, – говорить Христос Спаситель, – що кожен, хто гнівається марно на брата свого, підлягає геєні вогненній» (Мф. 5, 22-23). Ось воно – поглиблене розуміння тих самих заповідей. У Новому Заповіті необхідністю є більш ретельне виконання заповідей, які було дано іудеям, але вони не змогли їх так глибоко розуміти і виконувати, тому що у них не було сили Благодаті Духа Святого. Вони не мали тих Дарів, які було послано нам у день П’ятидесятниці, тому вимоги до християн будуть набагато суворішими на Суді Божому. Адже ми вже не можемо виправдовуватись тим, що у нас не вистачає сил виконати Заповіді Божі. У нас, хіба-що, може не вистачити ревнощів і бажання виконати ці Заповіді, але сили для того, щоб перемогти свою неміч, перевершити слабкість своєї волі у нас повинні бути. Ці сили подаються нам Духом Святим по вірі у Господа нашого Іісуса Христа. Як говорить апостол Іоанн Богослов, «ця перемога, що перемогла свiт, – вiра наша» (1 Ін. 5, 4). І у цьому полягає особливість Нового Заповіту та сенс християнського життя – долучатися до цієї благодатної сили, яка допомагає нам виконувати заповіді Божі. Ця сила знаходиться у Апостольській, Христовій Церкві, яка зберігає незмінним Божественне вчення і через апостолів, святих отців Церкви, Вселенські та Помісні Собори Православної Церкви виражає та стверджує його у нашому християнському житті. Можливість отримати дари, які освячують людину, обожнюють її – це можливість, яка відкрилася у Новому Заповіті через страждання Христа Спасителя, Його спокутний подвиг і послання Духа Святого від Бога Отця у День П’ятидесятниці.

У Старому Заповіті вчення про Святу Трійцю було прикровенно, тому що люди просто не змогли б вмістити це вчення. Бог, за природою Єдиний, виражає Своє Буття у Трьох Особах, при цьому залишаючись нероздільним. Нічого подібного у вигляді якихось порівнянь та аналогій ми не можемо знайти в природі, у нашому фізичному світі. Тому святі отці кажуть, що нам достатньо знати, що є Бог-Отець – першопричина народження Сина Божого, Який народжується вічно, і першопричина сходження Святого Духа, Який також сходить вічно. Чим відрізняється народження Сина Божого від сходження Духа Святого для нас незрозуміло, але ми знаємо, що це різні дії, які характерні і властиві Іпостасям, Особам Святої Трійці. Той факт, що Бог народжує Сина і Духа Святого, не дає нам підстав думати, що Отець є головним у Святій Трійці. Вони всі мають одну силу, одну всемогутність, одну честь. Тому якщо Бог-Отець і згадується першим, то лише для того, щоб нашою обмеженою людською мовою висловити сутність буття Бога-Отця, Який народжує Сина Божого і дає Духа Святого.

У кожного з Них є своя особливість, але Їх поєднує одна природа. Ми не здатні збагнути це у повній мірі, але ще більш незрозумілим це було у Старому Заповіті. Проте, благодать Духа Святого, яка зійшла в Новому Заповіті, дозволяє нам сприйняти цей догмат, цю істину існуючого Троїчного Бога, Єдиного за Природою і в Трьох Особах як цілком нормальне явище. Ми сприймаємо і розуміємо, що це істина, яку відкрив людям Бог. Для того, щоб не створювати передумов для виникнення складних запитань, Бог міг цього і не відкривати, проте все ж таки зробив це, щоб для нас було доступним уявленням про життя Троїчного Божества. І того, що для нас відкрито, достатньо. Намагатися осягнути більше – безглузда справа, яка може призвести до божевілля гордих людей.

Одного разу блаженний Августин, християнський вчитель V століття, роздумуючи над догматом Святої Трійці, намагався висловити це у певних формулах, думках, але йому це не вдавалося. Він не міг викласти чітку богословську систему, яка могла б пояснити найскладніші уявлення про Бога у простій формі. Він довго ходив по берегу моря, розмірковував, думав, заглиблювався в цю істину, але у нього нічого не виходило. Раптом він побачив одного хлопчика, який зробив лунку на березі піщаного моря і пригорщами став носити з моря у цю лунку воду. Він, сміючись, підійшов до нього і запитав: «Ти що робиш?» – «Хочу перенести море в цю маленьку лунку». – «А хіба можна перенести море в таку маленьку лунку?» Тоді хлопчик його запитав: «А хіба можна в такий маленький людський розум вмістити незбагненну таємницю Життя Божества?». Це був ангел, посланий Богом, щоб дати блаженному Августину розуміння неможливості людині повною мірою осягнути таємницю існування Бога.

Про Бога людина може знати тільки те, що Він Сам їй відкриває. Бог дав нам ті знання про Себе, які можуть бути для нас корисними, але якщо ми хочемо претендувати на розуміння чогось більшого, це може бути небезпечним для нас і ввести нас в оману та завдати нам духовної шкоди.

У Новому Заповіті ми знаємо набагато більше про Божу благодать, ніж знали люди у давнину. В День П’ятидесятниці, за словами святих отців, Дух Святий відкрився для нас як Іпостась, як Бог, як окрема Особистість Святої Трійці. Дух Святий дає людству ті енергії, ті сили, якими воно освячується і використовує для єднання з Ним. Як було зазначено раніше, у цьому полягає сенс нашого людського життя. Ми покликані не просто формально виконувати Заповіді Божі, але через їх виконання і осмислення одержувати Дари Святого Духа. Саме для цього і приходив на землю Син Божий, щоб через Свою Церкву відкрити людям доступ до благодатних Джерел, з яких вони отримають прощення гріхів, мудрість, знання, святість. Адже для Бога все можливо, якщо людина буде прагнути спасіння та єднання з Ним.

Таким чином, сутність сьогоднішнього свята полягає у тому, що у цей день народилася Церква, і послідовники Христа сприйняли Божественну силу. І, якщо до цього існувала невелика община віруючих у Христа, то після сходження Святого Духа вона стала єдиною Церквою та благодатним Організмом, на чолі якого стоїть Христос.

Божественна сила єднає людей, віруючих у Господа Іісуса Христа, а найголовніше – об’єднує з Сином Божим, через Якого ми єднаємося з Богом Отцем і Духом Святим. Апостол Павло говорить, що хто не має Христового Духа, той не Його (Рим 8, 9). Ми – діти Божі, якщо живемо Духом Святим, який завжди перебуває з нами, керує, наставляє, надихає нас для гідного життя на землі, щоб, перебуваючи в постійному єднанні з Богом, отримати життя вічне у Царстві Небесному. Амінь.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *