Пасхальне послання Високопреосвященнішого Феодора, Митрополита Кам’янець-Подільського і Городоцького

Христос Воскрес! Воістину Воскрес!

Дорогі во Христі пастирі, браття та сестри!

Ныне вся исполнишася света” (Канон Пасхи, пісня 3-я) – з невимовною радістю сповіщає нам Церква через піснеспіви Пасхального канону. Це світло – нематеріальне і нетварне, світло, яке бачили на святій горі Фавор спочатку обрані учні Христа, а потім до цього світла через Воскресіння долучилися і всі ми.

Господь прийшов у цей світ щоб “просвітити кожну людину” (Ін. 1, 9) і дарувати їй блаженство вічного життя. Сонце Правди – Христос (Пс. 83, 12, Мал. 4, 2) розганяє темряву нашої гріховності, знищує її та наповнює нашу душу радістю і благодатними дарами – вірою, любов’ю, надією та миром.

Віруюча людина через спілкування з Богом знаходить сенс земного життя, яке сприймається вже не як покарання, а як шлях до радості та спокою. З цього погляду Воскресіння Христа з мертвих – це вже початок нового буття.

Більше того, саме через Воскресіння Христове ми можемо зрозуміти справжній зміст людської історії та біблійниїх подій. Вихід іудеїв з Єгипту, пророк Іона в череві кита, три отроки в Вавилонській печі – все це прообрази, які готували людину до пустого гробу Спасителя.

Разом з тим, через подію Воскресіння ми по-іншому починаємо розуміти і євангельскі події, які свідчать про владу Христа над смертю та хворобами, розкривають нам справжній зміст Євхаристії та сповіщають про Боголюдину Христа.

Тож світло Воскреслого Христа має наповнювати і наше життя, змінювати його та спрямовувати назустріч Богу та ближньому: “Ви – світло світу. Так нехай світить світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого Небесного” (Мф. 5, 14,16).

Наше життя, хочемо ми того чи ні, це завжди свідчення. Якщо ми намагаємося виконувати заповіді Божі, то наше життя – це свідчення про існування Творця та Його присутність у світі, це проповідь добра та любові. Якщо ж людина живе в гріху, то вона проповідує темряву і несе іншим відчай та зло.

Бажаючи покращити життя суспільства у всіх його проявах ми, християни, повинні звернути увагу в першу чергу на життя кожного з нас особисто.

Сьогодні ми бачимо навколо розквіт різних форм боговідступництва. Сучасні філософи називають нашу еру постхристиянською і намагаються довести, що традиційні для людської цивилізації християнські цінності віджили свій вік, і на заміну їм приходять інші – цінності так званої “вільної людини”, яка не має ніяких обов’язків та відповідальності. Вони пропонують людству “релігію свободи” з абстрактним розумінням Бога та служіння Йому.

Проте, таке бачення дає людині не свободу, а рабство сатані. Крім того, уникаючи світла Христового, людина добровільно входить в темряву гріха і перестає розрізняти добро і зло: “Горе тим, що зло називають добром, а добро – злом, ставлять темряву за світло, і світло називають темрявою” (Іс. 5, 20), – каже пророк Ісайя.

Саме тому ми, християни, повинні перебувати в області благодатного світла, сповіщати всім своїм життям про існування Бога і намагатися відкрити Його тим, хто перебуває в темряві. Однак, зробити це можливо тільки в тому випадку, якщо ми самі намагатимемося бути якнайближче до Джерела Світла та благодаті – Христа.

Блаженні чисті серцем, тому що вони Бога побачать”, – чуємо ми слова Спасителя на кожній Божественній Літургії. Але Слова Божі потрібно не тільки чути, а й виконувати, “бо не слухачі Закону, але виконавці Закону виправдані будуть” (Рим. 2, 13). Це означає, що чистота душі і є тим станом душі до якого ми з вами маємо прагнути.

Досягається цей стан безперервними духовними зусиллями людини і єднанням її з Христом. Тобто, чистоти своєї душі ми досягаємо не виключно через особистий подвиг, але й через участь у нашому житті Бога. Насправді ж все, що ми можемо принести Йому – це покаяння, усвідомлення свого безсилля подолати зло в собі і навколо себе. І саме цей дар є найдорогоціннішим в Його очах, адже заради нього Він прийняв хрест і муки.

Покаяння можливе тоді, коли ми розуміємо глибину свого падіння і знаємо, що без Спасителя вийти з цієї глибини не зможемо – тільки наших сил буде замало. Таке усвідомлення породжує спрагу за Богом, вдовольнити яку можна лишень через Таїнство Тіла і Крові Христа та перебування в Його Церкві. Саме тому, ми стверджуємо, що місія Церкви – це спасіння людини, і вона продовжуватиметься до того часу, допоки є цей світ: “ось, Я з вами в усі дні до закінчення віку” (Мф. 28, 20) – каже Господь. Його Церква, як і Його Тіло – це живе та вічне явлення присутності Бога серед нас, яке дає можливість кожному християнину через покаяння долучитися до Воскресіння.

Ми знаємо, що прийде час, коли ми всі воскреснемо. Але воскресіння наше буде різним – одні воскреснуть для життя вічного з Богом, Якого вони знайшли в земному житті через прагнення до правди і добра, другі воскреснуть для життя у вічній темряві, яку вони вибрали, ставши на сторону гріха і зла.

Тому, святкуючи перемогу Христа над смертю, ще раз хочу підкреслити важливість нашого духовного відродження і бажання завжди перебувати з Христом в Його Святій Церкві. Це є першим воскресінням людини (Одкр. 20, 6). А воскресіння людини, яке відбудеться під час Другого Пришестя Христа, зафіксує той духовний стан, у якому ми й перейдемо у вічність.

Отже, якщо тут, на землі, ми не помремо для гріха і через покаяння не народимося для життя вічного, то Друге Пришестя Христа і воскресіння всіх людей з мертвих стане для нас джерелом сліз і плачу, а не джерелом радості і блаженства.

Тож нехай Світле Христове Воскресіння надихає кожного з нас на добрий подвиг спасіння своєї душі для участі у вічному торжестві правди і любові Божої!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *