Пасхальне послання митрополита Кам’янець-Подільського та Городоцького Феодора

ПАСХАЛЬНЕ   ПОСЛАННЯ

МИТРОПОЛИТА КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКОГО

І  ГОРОДОЦЬКОГО ФЕОДОРА

 

Возлюблені у Господі отці, брати й сестри,

боголюбиві клірики та благочестиві миряни

КамянецьПодільської єпархії

Христос  Воскрес!

Щоразу, промовляючи ці слова, ми сповіщаємо про найголовнішу подію в історії людства – Воскресіння з мертвих та перемогу над смертю Сина Божого, Господа нашого Іісуса Христа.

У ту святу й рятівну ніч світ не помітив цієї події. Люди жили своїм життям: планували завтрашній день, готували їжу, піклувалися про дітей, віддавали розпорядження прислузі. Про те, що відбувалося після Голгофи в саду, що належав Йосифу з Арімафеї, знала тільки обмежена кількість учнів Христових, іудейський Синедріон та римська влада Палестини. Однак, звістка про те, що Гробниця, де було поховане Тіло Божественного Вчителя, – пуста, облетіла Єрусалим зі швидкістю блискавки. І як не дивно, іудейським первосвященникам про це розповіла варта, що стерегла Тіло Христа. Потім жони-мироносиці, апостоли Петро та Іоанн бігли, щоб сповістити всім іншим учням Христа про те, що Він Воскрес.

Передаючи ці слова з вуст в уста вони, зрештою, розповіли про перемогу Господа над смертю всьому світові! Той, хто ще вчора не здогадувався про Воскресіння, вже сьогодні виголошував радісну звістку, що Христос воістину Воскрес!

Воскресіння з мертвих Христа Спасителя – це Чудо, що змінило і людство, і людину. Чудом є і проповідь про цю подію, яка за кілька років стала відомою в усіх частинах Римської імперії та світу. Язичники Скіфії, народи Британських островів, племена Африканського континенту – фактично кожен куточок нашої планети дізнався, що в Єрусалимі, далеко не найбільшому місті тогочасного світу, явився Син Божий, Який переміг смерть, Воскрес із мертвих та відкрив шлях до спасіння кожній людині, яка вірує в Нього.

Проте, якби апостоли проповідували тільки словом, покладаючись на свій досвід і знання, вони не змогли б переконати язичників, атеїстів та скептиків, що смерті більше немає. Чому? Тому що важливішою за слова є сила переконання, явлена в повсякденному житті апостолів. Цю силу дарував їм Христос.

Жертовність, милосердя, любов до ближнього, тверда віра в Бога, щирість та відкритість – ці риси були притаманні проповідникам Христа. А готовність перших християн віддати своє життя за власну віру та переконання є, напевне, найяскравішим свідченням чуда про Воскресіння. Коли ми читаємо життєписи святих, що нас вражає найбільше? Їхнє непереборне бажання бути з Христом! Мученики боялися не смерті, вони боялися втратити віру в Бога, боялися бути без Бога. Їхній приклад має надихати й нас.

Це важко усвідомити сучасному суспільству, основні життєві цінності якого будуються навколо культу тіла та здоров’я. При цьому бажання не хворіти для того, щоб довше прожити, продиктоване прагненням отримати ще більше насолоди від життя. У цій перспективі слова про покаяння та пріоритет духовних цінностей дуже часто сприймаються як образливі та надто жорстокі. Більше того — заклик до духовно-морального вдосконалення сучасної людини трактують як втручання в особисте життя, а проповідь Церкви про необхідність відмовитися від гріха розуміють як середньовічну відсталість. Проте християнина це не повинно бентежити, адже ми живемо в останні часи,. про які апостол Павло пише: «Знай же ти це, що останніми днями настануть тяжкі часи. Будуть бо люди тоді самолюбні, грошолюбні, зарозумілі, горді, богозневажники, батькам неслухняні, невдячні, непобожні, нелюбовні, запеклі, осудливі, нестримливі, жорстокі, ненависники добра, зрадники, нахабні, бундючні, що більше люблять розкоші, аніж люблять Бога, вони мають вигляд благочестя, але сили його відреклися. Відвертайся від таких!» (2 Тим. 3, 1- 6).

Ці слова апостола вказують нам, що в останні дні настануть такі часи, які будуть загрожувати не тільки існуванню християнської Церкви  але й добра та людяності взагалі. Це буде своєрідний останній жахливий штурм зла перед його остаточною поразкою. Людина поставить у центр життя своє власне «я», що призведе до руйнації відносин із Богом та іншими людьми. Саме в таких обставинах доводиться жити нам, сучасним християнам. І, перебуваючи в цій есхатологічній реальності, ми повинні всі наші зусилля направити на життя з Господом, що потребує від нас стійкої віри й постійного сповідування Христа.

Святитель Іоанн Златоуст звертає на це нашу увагу: «Велика чеснота – сміливе, відкрите сповідування Христа й перевага цього сповідування над усім іншим; така велика й дивна, що Син Божий Єдинородний сповідує таку людину перед Отцем Своїм, хоча це відплата і непропорційна. Ти сповідуєш на землі, а Він сповідує на небесах; ти – перед людьми, Він – перед Отцем і всіма ангелами».

Великий святитель нашої Церкви наголошує, що небажання сповідувати Христа матиме для нас, християн, важкі наслідки: «ми винні в хулі на Христа, якщо не хочемо попрацювати для вивчення своєї віри, і, вважаючи цю справу зайвою, дбаємо тільки про земне… Коли має бути промова на захист християнства, всі опускають очі в землю, чухаються, позіхають і, висміяні, відступають. Ми піддамося великому покаранню, коли станемо причиною помилок для людей, які перебувають у темряві».

Особливо актуальними є ці слова великого святителя сьогодні. Світ занурився у переживання й тривогу, людина через страх за своє власне життя впадає у відчай та  перетворюється на слабку істоту, невпевнену у завтрашньому дні. Саме в цей час Православна Церква нагадує, що гріх вносить розлад у наше життя і тільки покаяння, навернення до Бога відкриває для нас можливості вирішення проблем сьогодення та двері у вічність.

Милосердя Боже до людини безмежне. Господь так любить нас, що віддає Сина Свого Єдинородного на смерть для того, щоб спасти нас: «Бо так сильно полюбив Бог цей світ, що віддав Свого Єдиного Сина заради того, щоб кожен, хто в Нього вірує, не був загублений, а здобув вічне життя» (Іоанна 3, 16-17). Бог піклується про нас, тому все, що з нами відбувається, проходить під неусипним Божим Промислом, Який всі обставини нашого життя направляє до вічного спасіння.

Події останнього часу дали відчути нам усю важливість церкового богослужіння, особливо Євхаристії. Таїнство Тіла й Крові Христа Спасителя – все це людина може, виявляється, втратити. Ще півроку тому відвідування храму задавалося декому із нас звичним та необов’язковим, а сьогодні сприймається як величезна милість Божа, яка дарує можливість тісного спілкування із Спасителем. Через сучасні події ми вчимося цінувати те, що Бог дає нам, вчимося бути вдячними Йому.

Сьогодні, коли Церква відкриває Царські Врата своїх Вівтарів, ми згадуємо слова Христа-Спасителя: «Я є двері, Мною хто ввійде, спасеться, і ввійде, і вийде, і пасовисько знайде» (Іонна 10: 9). У пасхальну ніч ми як ніколи близько відчуваємо Небесне Царство, яке Бог приготував вірним перш, ніж створив цей світ.

Ми стоїмо на порозі цього Царства і знаємо, що смерті вже немає, що вона переможена Воскресінням, яке осяває наш шлях до вічності. Про це сказано в одному із пасхальних піснеспівів нашої Церкви «Смерти празднуем умервщление, адово разрушение и нового жития вечного начало».

Увійдімо в це величне Торжество, яке проганяє гріховну темряву і безвір’я нашого життя та відкриває двері вічності життєстверджуючими словами:

 

Христос  Воскрес!  Воістину  Воскрес!

Митрополит Кам’янець-Подільський і Городоцький Феодор.

Пасха Христова, 2020 рік

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *