Пам’ять святителя Тихона, Патріарха Московського та всієї Русі

5/18 листопада Православна церква святкує пам’ять святителя Тихона (Бєлавіна) – Патріарха Московського та всієї Русі.

Василь Іванович Бєлавін, майбутній  Патріарх Московський і всієї Русі, народився 19 січня 1865 року в селі Клин Торопецького повіту Псковської губернії у благочестивій патріархальній родині священника. Діти допомагали батькам по господарству, доглядали за худобою, все вміли робити своїми руками.

У дев’ять років Василь вступає до Торопецького Духовного училища, а в 1878 році, після його закінчення, залишає рідний дім, щоб продовжити освіту в Псковській семінарії. Василь був юнаком добрим, скромним і привітним, навчання давалося йому легко, і він із радістю допомагав однокурсникам, які прозвали його «архієреєм». Закінчивши семінарію одним із кращих учнів, в 1884 році Василь успішно склав іспити до Петербурзької духовної академії. І нове шанобливе прізвисько – «патріарх», отримане їм від академічних друзів, яке стало пророчим, вказувало на спосіб його життя у той час.

У 1888 році, закінчивши академію 23-річним кандидатом богослов’я, він повертається у Псков і три роки викладає в рідній семінарії. У 26 років після серйозних роздумів Василь робить свій перший крок за Господом на хрест, схиливши волю під три високі чернечі обітниці: дівства, послуху та нестяжання. Постриг відбувся 14 грудня 1891 року, йому нарекли нове ім”я – Тихон, на честь святителя Тихона Задонського. Наступного дня монаха Тихона висвятили в ієродиякона, а незабаром – в ієромонаха.

У 1892 році священника Тихона переводять інспектором у Холмську Духовну семінарію, де незабаром він стає ректором у сані архімандрита. А 19 жовтня 1899 року в Свято-Троїцькому соборі Олександро-Невської Лаври відбулася хіротонія його в єпископа Люблінського з призначенням вікарієм Холмсько-Варшавської єпархії.

Тільки рік пробув святитель Тихон на своїй першій кафедрі, але, коли прийшов указ про його переведення, місто сповнилося плачем – плакали православні, плакали уніати та католики, яких теж було багато на Холмщині. Люди міста зібралися на вокзал проводжати єпископа, який мало у них послужив, але багато був возлюблений народом. Люди силою намагалися утримати відїжджаючого архіпастиря, знявши поїздну обслугу, а багато з них і просто лягли на полотно залізниці, не даючи можливості відвезти від них дорогоцінну перлину – православного архієрея. І тільки сердечне звернення самого єпископа Тихона заспокоїло народ.

І такі проводи супроводжували Святителя все його життя. Плакала православна Америка, де й понині його називають Апостолом Православ’я. Там він упродовж семи років мудро керував паствою, долаючи тисячі миль, відвідував важкодоступні й віддалені парафії, допомагав облаштовувати їхнє духовне життя, зводив нові храми, серед яких – величний Свято-Нікольський собор у Нью-Йорку. Його паства в Америці зросла до чотирьохсот тисяч: росіяни та серби, греки й араби, навернені з уніатства словаки та русини, корінні жителі – креоли, індійці, алеути та ескімоси.

Очолюючи протягом семи років давню Ярославську кафедру, після повернення з Америки, святитель Тихон верхи на коні, пішки або на човні прямував у глухі села, відвідував монастирі та повітові містечка, налаштовував церковне життя.

З 1914 року по 1917 рік єпископ Тихон керує Віленською та Литовською кафедрою. У Першу світову війну, коли німці були вже під стінами Вільно, він вивозить до Москви мощі Віленських мучеників, інші святині та, повернувшись на ще не зайняту ворогом землю, служить у переповнених храмах, обходить лазарети, благословляє та наставляє прямуючі захищати Вітчизну війська.

Незадовго до своєї смерті святий Іоанн Кронштадтський в одній із розмов зі святителем Тихоном сказав йому: «Тепер, Владико, сідайте Ви на моє місце, а я піду відпочину».

У Росії настали важкі часи безбожної влади. 15 серпня 1917 року на Соборі Руської Православної Церкви підняли питання про відновлення патріаршества на Русі. Думку народу на ньому висловили селяни: «У нас немає більше Царя – батька, якого ми любили; Синод любити неможливо, а тому ми, селяни, хочемо патріарха». Так через кілька років збулося пророцтво старця Іоанна: митрополит Московський Тихон жеребкуванням був обраний патріархом.

Час тоді був такий, коли все й усіх охопила тривога за майбутнє, тоді ожила й розрослася злість і смертельний голод заглянув в обличчя трудового люду, страх перед пограбуванням і насильством проник у будинки і храми. Передчуття загального хаосу, що насувається, та царства антихриста, оповило Русь.

І під грім гармат, під стрекіт кулеметів поставляється Божої рукою на патріарший престол Первосвятитель Тихон, щоб зійти на свою Голгофу та стати святим Патріархом-мучеником. Він постійно мучився питанням: «Доки можна поступатися безбожній владі? Де межа, коли благо Церкви він зобов’язаний поставити вище благополуччя свого народу, вище людського життя, до того ж не свого, а життя ввірених йому православних чад. Про своє життя, про своє майбутнє він уже зовсім не думав. Він сам був готовий на загибель щодня. «Нехай ім’я моє загине в історії, тільки б Церкві була користь», – говорив він, йдучи слідом за своїм Божественним Учителем до кінця.

Патріарх закликає православних людей очистити серця покаянням і молитвою, воскресити «в годину великого заступництва Божого в нинішньому подвизі православного руського народу світлі незабутні справи благочестивих предків».

Для підйому в народі релігійного почуття з благословення Патріарха влаштовувалися грандіозні хресні ходи, в яких незмінно брав участь Святійший. Безбоязно служив він у храмах Москви, Петрограда, Ярославля та інших міст, зміцнюючи духовну паству.

Коли під приводом допомоги голодуючим була зроблена спроба розгрому Церкви, Патріарх Тихон, благословивши жертвувати церковні цінності, виступив проти зазіхань на святині. В результаті його заарештували, і з 16 травня 1922 року по червень 1923 року він перебував в ув’язненні. Влада не зломила Святителя, і кати від влади були змушені випустити Патріарха, проте стали стежити за кожним його кроком.

12 червня 1919 року та 9 грудня 1923 були зроблені спроби вбивства. Під час другого замаху мученицьки загинув келійник Патріарха Тихона, Яків Полозов.

Незважаючи на гоніння, святитель Тихон продовжував приймати народ у Донському монастирі, де він самотньо жив, і люди йшли нескінченним потоком, приїжджаючи часто здалеку або пішки долаючи тисячі верст.

Останній болісний рік свого життя він, переслідуваний і хворий, незмінно служив у недільні та святкові дні. 23 березня 1925 року патріарх Тихон звершив останню Божественну літургію в церкві Великого Вознесіння, а в день свята Благовіщення Пресвятої Богородиці спочив у Господі з молитвою на устах.

Прославлення святителя Тихона, Патріарха Московського і всієї Русі, відбулося на Архієрейському Соборі Руської Православної Церкви 9 жовтня 1989 року, в день кончини апостола Іоанна Богослова, і багато хто бачить у цьому Промисел Божий. «Діти, любіть один одного! – каже в останній проповіді апостол Іоанн. – Це заповідь Господня, якщо дотримаєтеся її, то й досить».

В унісон звучать останні слова Патріарха Тихона: «Чадця мої! Всі православні руські люди! Всі християни! Тільки на камені зцілення зла добром підніметься непорушна слава та велич нашої Святої Православної Церкви, і невловимим навіть для ворогів буде Святе ім’я її, чистота подвигу її чад і служителів. Слідуйте за Христом! Не зраджуйте Йому. Не піддавайтеся спокусі, не губіть у крові помсти і свою душу. Не будьте переможені злом. Перемагайте зло добром!»

Через 67 років від дня смерті святителя Тихона Господь дарував Русі його святі мощі задля зміцнення її в період важких часів.

Обрітення мощей Патріарха Тихона

Мощі Патріарха Тихона зараз знаходяться у великому соборі Донського монастиря.

Донський монастир. Мощі Патріарха Тихона

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *