Пам’ять святителя Григорія Двоєслова

12/25 березня Православна Церква святкує пам’ять Святителя Григорія Двоєслова.

Святитель Григорій Двоєслов народився близько 540 року в Римі в багатій та знатній патриціанській родині, яка поповнила Церкву благочестивими та святими людьми: блаженний Фелікс, єпископ Римський (483 – 492), був дідом Григорія Двоєслова, святий папа Агапіт (+536); свята Тарсіла та блаженна Єміліана – тітки Григорія по батькові; Сильвія, мати святителя, прославлена Римською Церквою; походив із роду Святителя і видатний філософ святий мученик Боецій (+524/526), «останній римлянин», так називали його в епоху Відродження.

З дитинства полюбив юнак читання книг, на той час він отримав гарну освіту, й пізніше став славним вченим і ритором. Відомо, що Григорія обрали преторомсановником, якому ввірялася вища судова влада. В 574 році він був одним із найвищих посадовців — префектом Риму. Його діяльність на цьому посту була дуже успішною. Однак думками й бажаннями Григорій прагнув духовного: він хотів бути монахом. Але за життя батьків майбутній святитель відкладав прийняття монашества, проте  провадив скромне, богоугодне, у дівстві, ніби монашеське, християнське життя.

Коли помер Гордіан, батько Григорія, він почав витрачати кошти зі свого виликого маєтку на милостиню, будівництво святих монастирів, лікарень, богаділень, притулків. Так у Сицилії він збудував шість монастирів, а у Римі – монастир Святого Апостола Андрія, де й прийняв монашеський постриг.

У 577 році, не зважаючи на небажання Григорія, його усамітнене життя та аскетичні подвиги були перервані: монаха Григорія возвели у дияконський сан, а через рік відправили у Константинополь як представника папи Пелагія II. Як посол Римської Церкви він кілька разів звертався до імператора Тиберія II Констянтина, а потім і до імператора Маврикія з проханням захистити Рим від нашестя варварів-лангобардів, але візантійські імператори вели війну з персами та не могли нічим допомогти. Під час свого перебування в Константинополі Григорій намагався отримати точні відомості про обряди Східної Церкви. Цього ж часу він розпочав свою відому працю “Тлумачення на книгу Іова, або тридцять пять книг про моральність”.

У 585 році Григорій Двоєслов повернувся у Рим, і там його обрали настоятелем заснованого ним монастиря.

Після смерті папи Пелагія II в 590 році на його престол всі одноголосно обрали ігумена Андріївського монастиря. Як відомо за церковним Переданням, Григорій втік із Риму та перебував у пустельних місцях, коли почув, що його хочуть обрати Предстоятелем Церкви, оскільки вважав себе недостойним бутим єпископом. Розшукуючи його, народ римський почав молитися, щоб Господь явив їм раба Свого. І на місці, де ховався святий Григорій, з’явився вогняний стовп. Християни знайшли подвижника та переконали стати їхнім пастирем. Після затвердження імператором кандидатури Григорія він 3 вересня 590 року був хіротонісаний на єпископа Риму.

Рим

Саме в той час у Римі лютувала епідемія чуми, і Святитель Григорій, вважаючи, що епідемія страшної хвороби поширилася в народі через гріховний спосіб життя людей, очолив покаянну процесію вулицями міста. Завдяки його молитвам, як говорить Передання, відбулось чудо: коли процесія проходила повз гробницю імператора Адріана, то над її куполом “побачили Архангела Михаїла, який спочатку тримав палаючий меч у руках, а потім вклав його у піхви, тим самим показуючи, що молитви римлян почуті, й чума закінчилась”.

Римським епископом Григорій став у важкий час – в кінці VI сторіччя: останні уламки Римської імперії руйнувалися під тиском варварських навал, візантійський імператор активно втручався в західну політику, але нічого суттєвого зробити не міг; війни, розорення, епідемії – це те саме похмуре середньовіччя, про яке так люблять говорити гуманісти. «Міста спустошені, фортеці зруйновані, церкви спалені, монастирі чоловічі та жіночі розорені, селища покинуті народом, поля залишилися необробленими, земля перетворилася на пустелю, не залишилося на ній жодного жителя, дикі звірі стали мешкати там, де колись жило безліч народу. Не знаю, що робиться в інших частинах світу, – писав святитель Григорій, – але на цьому краї, де ми живемо, кінець світу не тільки близько, але вже і настав».

Ставши Предстоятелем Римської Церкви, святий Григорій особливо прославився невимовним милосердям до жебраків і убогих, до сиріт і вдовиць, відкуплявся від варварів, викупляв полонених, підтримував біженців. Ніколи ще Римська Церква не брала на себе фактично повністю тягар світської влади. Святитель Григорій будував притулки для бідних не тільки у Римі, але й у інших містах, посилав велику кількість грошей для влаштування притулку для подорожніх у Єрусалимі, кожного року відсилав велику милостиню для монахів на Синайську гору. В самому ж Римі Святитель кожного дня годував усіх жебраків і хворих, яких він записав поіменно в особливій книзі. Подорожніх і бідних він часто саджав за своєю трапезою і завжди їм сам прислуговував. Як пише святитель Димитрій Ростовський, за свою милість Святитель був втішений Господом з’явленням Ангела, а під видом бідняка прийняв Самого Господа.

Святитель Григорій намагався підняти церковний авторитет, який на той час значно похитнувся. Виникали проблеми із Церквами в Медіолані, Карфагені та Аквілеї. Напруженою була ситуація із Константипольською Церквою. Григорій Двоєслов рішуче виступав проти введення для Патріарха в Константинопольській Церкві титулу “Вселенський”.

Ще папа Пелагій II визнавав цей титул зухвалим і розпорядився, щоб римський представник у Константинополі припинив спілкування з патріархом, якщо той не відмовиться від цього звання. Цим послом і був майбутній папа Григорій Великий (Двоєслов), який перебував тоді в дружніх відносинах із благочестивим патріархом.  Згодом, ставши папою Римським, він і сам протестував проти використання цього титулу.

Іоанн IV Посник (582-595) першим став застосовувати по відношенню до своєї кафедри найменування «Вселенський патріархат», чим викликав різку критику з боку святого Григорія Двоєслова. В одному з послань  Іоанну IV святий Григорій писав: «Що ти скажеш Христу, Главі всієї Церкви, на Страшному суді, якщо дерзнеш всіх Його людей поставити під себе, назвавшись Вселенським … Звичайно, Петро – перший із апостолів, сам член Вселенської Церкви, Павло, Андрій, Іоанн – вони ж були просто головами місцевих общин… І жоден із усіх святих не просив, щоб його називали Вселенським». Тому на противагу цьому титулу святий Григорій почав використовувати титул “Раб рабів Божих”servus servorum Dei»). Цей титул в переліку інших зберігся папами й дотепер.

Святителю Григорію було важливо, щоб навіть тоді, коли світ був розхитаний до основ, навіть у титулатурі й символіці не було допущено перевищення повноважень і порушення законних прав.

Святитель Григорій вказував на те, що «біди, які обрушилися на імперію, – це результат нехтування кліру своїми пастирськими обов’язками, суєтності марнославного духовенства, що покладається на свої “антихристиянські звання “, гординю, що руйнує правопорядок».

При цьому святий Григорій вважав обов’язком Церкви бути мірилом благочестя та критикувати дії світської влади, якщо вона не дотримувалася християнського вчення.

Мудро керуючи Церквою, Святитель Григорій невпинно проповідував Слово Боже. Його тлумачення на Святе Письмо, чисельні проповіді та пастирські послання, епістолярний спадок (до нас дійшло понад 800 листів) стали великим внеском у церковну скарбницю та поклали основу для розвитку майбутнього західного богослов’я.

Святий Григорій Двоєслов також написав латинською мовою чин Літургії Напередосвячених Дарів, яка до нього була відома лише в усному переказі. На Шостому Вселенському Соборі цей чин був затверджений та прийнятий всією Церквою. Іменування Двоєслов Святитель отримав за свій твір “Діалоги”, де розповідається про святих Італії. Імя «Двоєслов» является невірным перекладом грецького Διάλογος, що в оригіналі означає «Бесіда» (чи «Діалог»).

Що стосується варварських королів, то й тут були досягнення: наприклад, хрещення лангобардського принца, встановлення особливих відносин із Іспанією, де святителя Григорія дуже шанували й оберігали його спадщину.

У 597 році святитель Григорій послав Августина (в майбутньому Кентерберійського) в Англію, де йому вдалося навернути у християнську віру Кентського короля Етельберта та його народ. Місія Августина стала початком християнської церкви в Англії. Саме в Англії з’явилося перше житіє Григорія, написане невідомим монахом із Вітбі близько 713 року.

Святитель Григорій очолював Церкву протягом 13 років, ревно турбуючись про всі потреби своєї пастви, і відійшов до Господа в 604 році.

Глибоке шанування святителя Григорія встановилося ще за його життя, а з VIII сторіччя започатковано святкування памяті Святителя. Відкриття мощей Григорія Двоєслова відбулося в Римі вже в 826 році. Авторитет Святителя був високим і на Сході: словянською мовою з IXI сторіч відомі переклади не тільки його житія, але і його праці.

У наш час мощі святителя Григорія спочивають у Соборі Святого Апостола Петра у Ватикані.

Ватикан. Місце поховання свт. Григорія Двоєслова

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *