Пам’ять святого великомученика Євстафія Плакіди

Пам’ять святого великомученика Євстафія Плакіди православна Церква вшановує 20 вересня / 3 жовтня.

Святий великомученик Євстафій  до прийняття святого хрещення мав ім’я Плакіда. Він був воєначальником у часи правління імператорів Тіта (79 – 81) і Траяна (98 – 117). Ще не пізнавши Христа, Плакіда творив справи милосердя, допомагаючи бідним і стражденним. І Господь не залишив доброчесного язичника в ідолопоклонстві.

Одного разу на полюванні він переслідував на швидкому коні оленя, який зупинився, вибігши на високу гору. Плакіда раптом побачив між його рогів сяючий Хрест, на якому розіп’ятий Син Божий. Приголомшений Плакіда почув голос: “Навіщо ти женеш Мене, Плакіда”? “Хто Ти, Господи, що говорить зі мною”? – з острахом запитав Плакіда. І почув у відповідь: “Я – Іісус Христос, Бог, що втілився заради спасіння людей і зазнав вільні страждання та Хресну смерть. Ти Мене, не знаючи, шануєш, бо твої добрі справи та щедрі милостині дійшли до Мене. З’явився Я тут, щоб навернути та приєднати тебе до вірних рабів Моїх. Бо не хочу Я, щоб людина, яка творить праведні справи, загинула”.

Плакіда вигукнув: “Господи, я вірую, що Ти – Бог Неба і землі, Творець усіх. Благаю Тебе, Господи, навчи мене, що мені робити”. І знову прозвучав Божественний голос: “Йди до священника християнського, прийми від нього Хрещення, і він наставить тебе до спасіння”.

З радістю Плакіда повернувся додому, усе розповів дружині; та, у свою чергу, повідала йому про те, як напередодні їй у сновидінні Хтось сказав: “Ти, твій чоловік і твої сини завтра прийдете до Мене і пізнаєте Мене – Іісуса Христа, Істинного Бога, Який посилає спасіння тим, хто любить Мене”. Подружжя вчинило так, як почули.Вони звернулися до християнського священника, який хрестив усю їхню сім’ю й усіх причастив Святих Таїн.

Наступного дня святий Євстафій вирушив на місце свого дивного навернення та в гарячих молитвах подякував Господу, що призвав його на шлях спасіння.

І знову святий Євстафій був удостоєний дивного одкровення – Сам Бог попереджав його про майбутні випробування: “Євстафій, належить тобі на ділі виявити твою віру. Тобі, як Іову, належить зазнати багато скорбот, щоб через спокуси, подібно до золота в горнилі, стати гідним Мене й прийняти вінець із рук Моїх”. Святий Євстафій покірливо відповів: “Нехай буде воля Твоя, Господи, усе готовий я прийняти з рук Твоїх із подякою, аби лише Твоя всесильна допомога була зі мною”.

Незабаром Євстафія спіткало лихо: померли усі його слуги та полягла уся худоба. Розорений, але не занепалий духом, святий Євстафій із сім’єю таємно покинув будинок, щоб жити в безвісності, смиренні та вбогості. На кораблі він попрямував у Єгипет. Під час плавання нове нещастя чекало на святого. Хазяїн корабля, спокусившись красою дружини Євстафія, безжально висадив його з дітьми на берег, а дружину залишив у себе. У великій скорботі святий продовжував свій шлях, але нове горе спіткало його. Переходячи бурхливу річку, він переносив по черзі двох своїх синів, але поки він переносив одного – іншого схопив на березі лев і поніс у пустелю, а коли повернувся до іншого – того поніс у ліс вовк. Втративши усе, гірко плакав святий Євстафій. Але він усвідомлював, що це Божий Промисел послав йому ці нещастя, щоб випробувати його терпіння та відданість волі Божій. Виливши Богові своє безутішне горе у молитвах, святий Євстафій пішов далі, смиренно готовий до нових випробувань. У поселенні Вадіс він найнявся робітником і п’ятнадцять років провів у безперервних трудах.

І не знав тоді святий Євстафій, що милістю Божою пастухи та землероби врятували його синів, і вони жили поряд із ним; не знав він і того, що нечестивий корабельник був скоро покараний Богом – він помер від жорстокої хвороби, а дружина святого Євстафія, залишившись недоторканною, жила в мирних трудах.

У той час імператору Траяну довелося вести важку для Риму війну. Він згадав відважного полководця Плакіду та відправив воїнів Антіоха й Акакія, друзів Плакіди, його розшукати.

Об’їхавши безліч областей, вони прийшли до поселення, в якому жив святий Євстафій. Воїни зустріли Євстафія в полі, де він сторожив хліб, але не впізнаши, розповіли йому про того, кого шукають, і  просили його допомогти та обіцяли велику винагороду. Святий Євстафій відразу впізнав своїх друзів,але не відкривав їм свого імені. Він привів їх у будинок свого хазяїна та нагодував. Придивившись до нього, подорожні помітили, що він дуже схожий на їхнього полководця, а коли побачили на шиї Євстафія особливу прикмету – слід від глибокої бойової рани, зрозуміли, що перед ними – їхній друг.

Воїни обійняли його зі сльозами та розповіли, навіщо шукали його. Святий Євстафій, бачачи Промисел Божий у цій зустрічі, повернувся до Риму й знову став імператорським воєначальником. Багато новобранців прийшло до нього у військо, і не знав він, що двоє молодих воїнів-друзів, яким він часто давав накази, і яких полюбив за спритність і сміливість, були його сини; і вони не знали, що служать під керівництвом свого батька і, що один одному вони – рідні брати.

Одного разу в поході військо, яке вів Євстафій, зупинилося в одному поселенні. Воїни-брати розмовляли в наметі. Старший розповідав про свою долю: як втратив матір і нещасного брата, як жахливо був розлучений із батьком. Тоді молодший із радістю зрозумів, що перед ним його брат, і розповів про себе.

Розмову воїнів почула жінка, біля будинку якої був розкинутий намет братів, – це була їхня мати. Вона почула розмову воїнів та зрозуміла, що це її сини. Ще не відкриваючись їм, але дуже прагнучи не розлучатися з ними, вона прийшла до їхнього начальника – святого Євстафія – просити дозволу слідувати за його військом. Та раптом у воєводі вона впізнала свого чоловіка й зі сльозами розповіла йому про себе та про двох його воїнів, які були їхніми синами. Так з великого милосердя Господа зустрілася уся родина.

Невдовзі війна закінчилася перемогою. З почестями та славою повернувся святий Євстафій до Рима. Наступником померлого імператора Траяна став Адріан (117 – 138), який побажав відсвяткувати події урочистим жертвопринесенням богам. На подив усіх у капищі не було святого Євстафія. За велінням імператора воєводу швидко розшукали.

“Чому ти не хочеш вклонитися богам? – запитав імператор. – Тобі раніше інших слід було б віддати їм дяку. Вони не лише зберегли тебе на війні та дарували перемогу, але й допомогли знайти дружину та дітей”. Святий Євстафій відповів: “Я – християнин і знаю Єдиного Бога мого Іісуса Христа, Його шаную та Йому дякую й вклоняюся Йому. Він усе дарував мені: здоров’я, перемогу, повернув сім’ю та дає допомогу на подолання випробувань”. У гніві імператор розжалував прославленого полководця та викликав його з сім’єю на судилище.

Але й там не вдалося міцних у вірі сповідників Христових схилити до ідольського жертвопринесення. Уся сім’я святого Євстафія була засуджена на розтерзання звірям. Та звірі не торкнули святих мучеників. Тоді розлючений жорстокий імператор наказав кинути усіх живими до розжареного мідного бика, в якому й прийняли мученицьку кончину святий Євстафій, його дружина Феопістія та їхні сини: Агапій і Феопіст.

Коли через три дні відкрили вогняну могилу, тіла святих мучеників знашли неушкодженими – жодна волосина не згоріла на їхніх головах, а обличчя сяяли неземною красою. Велика кількість тих,  хто бачив диво, увірували в Христа. Християни поховали чесні тіла святих, а Господь прославив їх, як на землі, так і на Небесах.

Мощі св. вмч. Євстафія Плакіди

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *