Пам’ять священномученика Кипріана Карфагенського

31/13 вересня Православна Церква вшановує пам’ять священномученика Кипріана, єпископа Карфагенського.

Священномученик Кипріан, єпископ Карфагенський, народився близько 200 року в місті Карфагені (Північна Африка), де минуло все його життя. Фасцій Кипріан був сином багатого сенатора-язичника, отримав чудову світську освіту і став блискучим оратором, учителем красномовства та філософії в Карфагенській школі. Він часто виступав у судах як посередник і захисник у справах своїх співгромадян.

Кипріан згодом згадував, що довго “залишався в глибокій тьмі нічній .., далекий від світла Істини”. Статки, які залишилися від батьків, і нажите своєю діяльністю, знаменитий ритор витрачав на розкішні бенкети, але вони не могли заглушити в ньому спраги істини.

Зацікавившись християнством, він познайомився з творами апологета, пресвітера Тертуліана (народився близько 160 р.). Згодом святитель писав, що йому здавалося неможливим тоді при його звичках досягти обіцяного Спасителем відродження.

З такого важкого і нерішучого стану Кипріана вивів його друг і керівник – пресвітер Цецилій. У 46-річному віці один із найученіших язичників був прийнятий у християнську спільноту як оглашений. Ще до прийняття Хрещення Кипріан роздав бідним весь маєток і переселився в будинок пресвітера Цецилія.

Могутню дію відроджуючої благодаті Божої, яку він отримав в Хрещенні, святитель Кипріан описав у листі до друга Доната: “Коли відроджуюча хвиля очистила нечистоти мого колишнього життя, то світло, тихе і ясне, зійшло з Неба в серце моє. Коли друге народження Духом Небесним змінило мене на нову людину, то дивним чином зміцнився я проти сумнівів, відкрилися таємниці, висвітлилося темне … я дізнався, що те, що жило в мені по плоті для гріха, належало землі, а почалося тепер Боже, яке живе Духом Святим. У Бозі та від Бога вся наша сила; від Нього – наша міць. Через Нього ми, живучи на землі, маємо передчуття майбутнього блаженного стану”.

Приблизно через рік після Хрещення святий був висвячений у пресвітера, а коли помер Карфагенський єпископ Донат, всі одностайно обрали єпископом святого Кипріана. Він дав свою згоду, підкоряючись наполегливим вмовлянням, і був висвячений на єпископа Карфагенського близько 248 року.

Святитель насамперед зайнявся церковним благоустроєм і викоріненням вад у середовищі кліриків і пастви.

Святе життя архіпастиря викликало у всіх бажання наслідувати його благочестя, милосердя й мудрість. Плідна діяльність святителя Кипріана стала відома за межами його єпархії. Єпископи інших кафедр часто зверталися до нього за порадою, як вчинити в тому чи іншому випадку.

Гоніння імператора Декія (249-251), про яке Святителю було відкрито в сонному видінні, змусило його віддалитися за межі єпархії. Його життя було потрібним для пастви, для зміцнення віри й мужності серед гнаних.

Перед від’їздом із єпархії Святитель розділив церковне майно між усіма кліриками для надання допомоги нужденним і потім надсилав додаткові кошти. Він тримав постійний зв’язок із карфагенськими християнами через своїх посланців, писав листи до старших, сповідників і мучеників.

Деякі християни, злякавшись мук, принесли жертву язичницьким богам. Ті християни, які відпали, зверталися до сповідників, просячи дати їм так звані “листи миру”, тобто прохальні листи про прийняття їх до Церкви. Святитель Кипріан написав усій Карфагенській християнській громаді послання, в якому вказав, що тих, хто відпали під час гоніння, можна приймати до Церкви, але цьому має передувати розгляд обставин, за яких відбулося відпадіння. Повинна бути перевірена щирість каяття відпалих. Приймати їх можна лише після церковного покаяння і з дозволу єпископа.

Деякі з тих, хто відпав, наполегливо вимагали негайного допущення їх до Церкви і цим бентежили всю громаду.

Святитель Кипріан писав єпископам інших єпархій, запитуючи їхню думку, і від усіх отримав повне схвалення своїх розпоряджень.

Під час своєї відсутності Святитель уповноважив чотирьох кліриків перевірити життя людей, які готувалися до рукоположення в сан пресвітера і диякона. Це викликало опір мирянина Фелікісіма та пресвітера Новата, які вчинили заколот проти свого єпископа. Святитель Кипріан відлучив Фелікісіма і шістьох його прихильників. У своєму листі до пастви Святитель зворушливо вмовляв усіх не відокремлюватися від єдності Церкви, підкоритися законним розпорядженням єпископа та чекати його повернення. Цей лист утримав більшість карфагенських християн у вірності Церкві.

Незабаром святитель Кипріан повернувся до пастви. Заколоту Фелікісіма було покладено край на Помісному Соборі 251 року. Цей самий Собор виніс судження про можливість прийняття до Церкви тих, хто відпав, після принесення ними церковного покаяння, і підтвердив відлучення Фелікісіма.

У той час назрівав новий розкол, який вчинив римський пресвітер Новаціан, до якого приєднався карфагенський пресвітер Новат, колишній прихильник Фелікісіма.

Новаціан стверджував, що тих, хто відпав під час гоніння, не можна приймати назад, навіть якщо вони каються у своєму гріху. Крім того, Новаціан за допомогою Новата переконав трьох італійських єпископів за життя законного Римського єпископа Целеріна поставити на Римську кафедру іншого єпископа. Проти такого беззаконня святитель Кипріан написав ряд окружних послань до африканських єпископів, а потім цілу книгу “Про єдність Церкви”.

Коли в Карфагенській Церкві почали вщухати розбрати, почалося нове лихо – спалахнула моровиця. Сотні людей втекли з міста, залишаючи хворих без допомоги, а мертвих – без поховання.

Святитель Кипріан, показуючи приклад стійкості та мужності, сам доглядав за хворими і ховав мертвих, причому не тільки християн, але й язичників.

Мор супроводжувався посухою та голодом. Орди варварів-нумідійців, користуючись лихом, нападали на жителів і забирали їх у полон. Святитель Кипріан змусив багатьох заможних карфагенців пожертвувати свої кошти на харчування голодуючим і викуп полонених.

Коли почалося нове гоніння на християн із боку імператора Валеріана (253-259), карфагенський проконсул Патерн звелів Святителю принести жертву ідолам.

Святитель Кипріан твердо відмовився виконати це, а також назвати імена та місцеперебування пресвітерів Карфагенської Церкви. Святителя відправили у заслання в місцевість Курубіс. Диякон Понтій добровільно пішов у заслання за своїм єпископом.

У той день, коли Святитель прибув на місце заслання, він побачив сон, що сповіщав йому про швидку мученицьку кончину.

Перебуваючи у вигнанні, святитель Кипріан написав багато листів і книг.

Бажаючи постраждати у Карфагені, він сам повернувся туди. Приведений на суд, він був залишений на волі до наступного року. Майже всі карфагенські християни прийшли попрощатися зі своїм єпископом і отримати від нього благословення.

На суді святитель Кипріан спокійно і твердо відмовився принести жертву ідолам і був засуджений до усічення мечем.

Почувши вирок, святитель Кипріан сказав: “Дякую Богу!” і весь народ в один голос вигукнув: “І ми хочемо померти з ним!”

Прийшовши на місце страти, Святитель знову всіх благословив і розпорядився дати від нього 25 золотих катові. Потім він сам зав’язав собі очі, а руки дав собі зв’язати пресвітеру з іподияконом, які стояли біля нього, і схилив голову.

Християни з плачем стелили перед ним хустки і рушники, щоб зібрати священну кров. Мученицьку смерть Святитель прийняв у 258 році. Тіло святителя Кипріана вночі взяли і поховали на приватному кладовищі прокуратора Макровіта Кандідіана.

Згодом, за часів короля Карла Великого (771- 814), мощі святителя Кипріана перенесли до Франції.

Святитель Кипріан Карфагенський залишив для Церкви дорогоцінний спадок: свої твори і 80 листів. Творіння Святого були прийняті Церквою як зразки Православного сповідництва і читалися на Вселенських Соборах (III Ефеському і IV Халкидонському). У творах святителя Кипріана викладено Православне вчення про Церкву, Яка заснована Господом Іісусом Христом і стверджена та влаштована апостолами.

  • Внутрішня єдність виражається в єдності віри та любові, зовнішня єдність здійснюється ієрархією і таїнствами Церкви.
  • У Церкві Христовій міститься вся повнота життя та спасіння.
  • Ті, хто відокремлюють себе від церковної єдності, не мають у собі істинного життя.
  • Християнська любов є скріплюючим ланцюгом Церкви.
  • Любов – основа всіх чеснот, вона вічно буде з нами в Царстві Небесному” (Сщмч. Кипріан Карфагенський).

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *