Пам’ять преподобного Симеона Нового Богослова

Святий Симеон Новий Богослов народився в заможній дворянській родині в Пафлагоніі (Мала Азія), в містечку Галати, в 949 році. Батьки прагнули дати сину гарну освіту. Коли Симеону виповнилося 11 років, батько привіз його в Константинополь, щоб після закінчення навчання син вступив на державну імператорську службу. Однак Симеон, маючи гарні здібності, пройшов курс граматики, але відмовився переходити на так званий філософський курс, остерігаючись захопитися чимось шкідливим для душі. Симеона мало займало те, що він став одним із царського синкліту. Його серце прагнуло високого духовного життя.

Ще під час навчання Симеон познайомився з праведником Симеоном Благоговійним, монахом Студійської обителі.

Постійно керуючись настановами старця, Симеон зростав духовно. Юнак увесь свій час віддавав духовному читанню та молитвам, керувався в своєму житті, за настановою старця, велінням голосу Божого в серці своєму – совістю; їжею його були хліб і вода. Основним подвигом преподобного Симеона стала постійна Іісусова молитва в її короткому вигляді: “Господи, помилуй!” Для більшого молитовного зосередження він постійно шукав усамітнення, часто залишався на ніч один у церкві, щоб отримати звичку пам’ятування про смерть, проводив ночі на кладовищі. Його послух та подвиги прихилити милість Божу: Господь дарував йому дивне просвітлення, Дух Святий у вигляді сяючої хмарини сходив на нього.

Пізніше преподобний Симеон досягнув постійного духовного просвітлення, яке ставало особливо помітним, коли він вже, будучи священиком, служив Літургію.

Отримавши радість Божої благодаті, юнак усім серцем прагнув зректися світу, але його старець не вважав благом задовільнити зразу його прагнення монашества, а випробовував його ще 6 років.

Після завершення цього терміну, отримавши благословення старця, Симеон вступає до Студійського монастиря, де ігумен віддає його на виховання його ж старцю – Симеону Благоговійному. Маючи велику любов, повагу та віру до останнього, юнак неухильно виконував усі веління свого вчителя, який всіляко привчав його до зречення своєї волі та загартування тіла й духу. Та ворог роду людського розпалив невдоволення й заздрощі серед братії, тому Симеон змушений був перейти до нового монастиря – обитель святого Маманта. В новому монастирі Симеон продовжував бути послушником Симеона Благоговійного. Там його віра, ревність та добродіяння не залишилися поза увагою братії та ігумена монастиря і вже невдовзі Симеон возводиться в сан священика, а через 3 роки, після смерті ігумена, в сан ігумена. Симеону був тоді 31 рік.

Очоливши монастир святого Маманта, Симеон прийняв його в жалюгідному стані: напівзруйновані будівлі, бажаючий бути кращим духовний рівень небагаточисельних монахів, які потерпали без належного керівництва. З Божою допомогою, непрестанними до Нього молитвами новий ігумен змінив ситуацію на краще; збільшилася кількість братії.

Щиро віруючи, що Христос дарує благодать усім, хто шукає єднання з Ним, преподобний Симеон бажав передати свій духовний досвід містичних переживань, зустрічей із Богом усім, хто цього прагнув.

Характерною особливістю преподобного Симеона Нового Богослова як пастиря було слідування ідеї і навіть необхідності, згідно якої відчуття присутності Бога може переживатися не тільки на вищих щаблинах подвижництва, але й на ранніх етапах цього шляху. При цьому, звичайно, преподобний Симеон підкреслював, що для того, щоб жити з Богом і в Бозі, необхідно смиренно йти своєю хресною дорогою, виконувати заповіді, безперервно молитися, виконувати всі поради духівника.

З часом преподобний Симеон став широко відомим. Багато людей зверталося до нього.

Між тим, доброта Симеона-ігумена поєднувалася з суворим дотриманням заповідей. Так, наприклад, коли його улюблений учень Арсеній перебив ворон, що з’їли розмочений монастирський хліб, ігумен змусив його стояти на дворі з намистом із нанизаних мертвих птахів. Але виказував доброту й увагу, підтримку, щоб людина не впала в жорстокий відчай.

Сувора монашеська дисципліна, яку весь час культивував Преподобний, призвела до сильного невдоволення серед братії. Одного разу після Літургії невдоволені заколотники накинулися на нього й ледве не вбили. Але благодать, що була в святому, стримувала їх і відкидала геть. Коли ж Константинопольський Патріарх вигнав заколотників із монастиря й хотів віддати їх місцевому судді, Преподобний вимолив для них прощення та допомагав їм у житті.

Приблизно у 1005 році преподобний Симеон передав ігуменство своєму учневі Арсенію, а сам оселився при монастирі. Там він написав свої Богословські праці, уривки яких увійшли до 5-го тому “Добротолюбія”. Головна тема його творінь – сокровенний подвиг у Христі. Преподобний вчить внутрішній боротьбі, способам духовного вдосконалення, боротьбі проти пристрастей та гріховних помислів. Він написав повчання для монахів: “Дєятєльниє Богословскіє глави”, “Слово про три образи молитви”, “Слово про віру”. Крім того, преподобний Симеон був видатним церковним поетом. Йому належать “Гімни Божественної любові” – близько 70 поем, сповнених глибоких молитовних роздумів.

Кто хочет увидеть сей свет невечерний,
Тот должен всегда соблюдать свое сердце
От страстных движений, от помыслов скверных,
От гнева, смущения, клятв лицемерных.
Внимать себе должен и злобы не помнить,
Людей не судить даже в помыслах сердца,
Быть внутренне чистым, в словах откровенным,
Быть искренним, кротким, спокойным, смиренным.
Трапеза его пусть не будет богатой,
Молитву и пост да хранит неослабно.
И весь его подвиг, и дело любое,
И всякое слово — да будет с любовью.
(«Гимны» Симеона Нового Богослова)

Вчення преподобного Симеона про нову людину, про обожнення плоті, яким він прагнув замінити вчення про “умєрщвлєніє плоті” (за що його й назвали поряд із Іоанном Богословом та Григорієм Богословом – Симеоном Новим Богословом) сприймалося сучасниками важко. Він предвосхітив вчення святителя Григорія Палами про ісіхазм. Багато що з його повчань було для його сучасників незрозумілим і чужим. Це, а також звичайні людські заздрощі, призвели до конфлікту з вищим Константинопольським духовенством, і преподобний Симеон підпав вигнанню. Він віддалився на берег Босфору і заснував там обитель святої Марини. Пізніше він був виправданий.

Святий мирно відійшов до Господа, якого возлюбив усім серцем, у 1021 році.

Ще за свого життя він отримав від Бога дар чудотворіння. Багаточисельні чудеса були явлені й після його смерті; одне з них – чудесне обрітення його образу.

Життя преподобного Симеона Нового Богослова описане його учнем – преподобним Нікітою Стифатом.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *