Пам’ять преподобного Силуана Афонського

Пам’ять преподобного Силуана Афонського Православна Церква вшановує 11/24 вересня.

Святий Силуан Афонський (мирське ім’я − Симеон) народився у 1866 році в Тамбовській губернії, в селі Шовському, в сім’ї селянина Іоанна Антонова. Його батьки були неписьменними, однак благочестивими, мудрими та чуйними людьми. Про духовну мудрість свого батька старець Силуан неодноразово згадував, коли вже був монахом на Святій Горі Афон. Незважаючи на бідність, батьки Симеона були гостинними, допомагали нужденним. Вони ділилися мізерними запасами, навіть останнім.

Сам Симеон (отець Силуан) завжди згадував батьків із любов’ю та теплом. Вони були працьовитими та хазяйновитими людьми, але завжди знаходили час для церковної молитви. Симеон змалечку любив бути на Богослужіннях разом із батьками. Там він познайомився зі Словом Божим, з історією життя святих. Симеон працював разом з дорослими: допомагав батькові в полі, старшим братам –  на будівництві. Майбутній старець із дитинства виховувався в православній вірі, яку дуже любив. З юності він жив із думками про самовдосконалення, монашество, про те, як наблизитися до Бога. Він навіть вибрав монастир, де хотів би принести Богу обітницю та присвятити своє життя духовним подвигам. Цим монастирем для нього була Києво-Печерська лавра. Однак батько, попереджаючи сина від такого важливого рішення, турботливо наполягав, щоб той для початку випробував себе на військовій службі, а потім визначився з остаточним рішенням. Симеон, підкоряючись волі батька, відклав свої плани. Поступово мирські спокуси та задоволення почали затягувати його, а потім зовсім переважили бажання зректися мирського життя. Думки про монашество відійшли на другий план. Та невдовзі благодать Божа нагадала про себе. Одного разу, після чергового гуляння, він у тонкому сні чи видінні побачив, ніби в нього проникає мерзенний змій. Відчувши огиду та жахнувшись, Симеон отямився й почув таємничий голос. Це був голос Пресвятої Богородиці. Пречиста Матір Божа пояснила, що як йому гидко було дивитися на ковтання змія, так і Їй важко дивитися на його гріховне життя. Після цього напоумлення Симеон визнав свою гріховність, розкаявся та заполум’янів любов’ю до Бога бажанням жити за Його святими заповідями.

Служба в армії, яку він проходив у Санкт-Петербурзі, змінила характер та привчила майбутнього монаха до відповідальності й ретельності у справах. Все  частіше та рішучіше він замислювався над монашеським життям, далеким від спокус і суєти. Неодноразово Симеон жертвував кошти на потреби афонських монахів. Співслуживці казали про нього, що він тілом знаходиться з ними, а думками – на Святій Горі чи на Страшному Суді.

Свята Гора Афон

Коли термін військової служби наближався до кінця, Симеон вирішив взяти благословення на монашество й отримати пастирську настанову у святого Іоанна Кронштадського. Не заставши його, Симеон залишив праведнику записку з проханням благословення на монашество та святих молитв, щоб суєтний мир не затримав його у своїх тенетах. Невдовзі Симеон відчув, ніби знаходиться в пекельному полум’ї, що гудить. Це відчуття допомогло йому ствердитися в бажанні залишити мир і повністю присвятити себе Богу. Після армії, попрощавшись із близькими та залишивши їм подарунки, Симеон у 1892 році відправився на Афон.

Монастир Святого Пантелеїмона (кін. ХІХ поч. ХХ ст.)

На Святій Горі він вступив до руського монастиря Святого Пантелеїмона, де виконував важкі послухи, у тому числі й на млині.

Млин монастиря Святого Пантелеїмона

Фізична праця не так виснажувала його дух, як спокуси. І тільки думка про те, що він знову засмутить Божу Матір, надихала його на протистояння демонам та власним пристрастям.

Він не піддався безнадійному суму та помислам залишити монастир. Наступним випробовуванням його душі були помисли зарозумілості, що руйнували паростки смирення та сприяли формуванню гордості й марнославства. Врешті-решт завдяки молитвам, послуху та порадам священників Симеон з Божою допомогою поборов і цю спокусу. Але наступною небезпекою було надмірне – до відчаю – відчуття своєї нікчемності, втрата віри в можливість свого спасіння. Тоді милосердний Господь возніс його духом у Царство Небесне. Пізнавши солодкість раю, він усіма силами прагнув повернути благодать, посилив подвиги, боротьбу з лукавими думками.

Прп. Силуан

Пізніше він порівнював людину, що втратила благодать, із маленькою дитиною, яка втратила радість спілкування з матір’ю.

Якогось певного старця-наставника Симеон не мав. Прикладом для нього був преподобний Серафим Саровський – великий руський подвижник.

У 1896 році Симеон прийняв монашество з ім’ям Силуан, а в 1911 році – схиму.

Прп. Силуан
Сидить крайній ліворуч (3) прп. Силуан

Зростаючи духом Силуан збільшував подвиги, посилював піст, зменшував кількість годин сну, не лягав, а дозволяв собі заснути сидячи на табуреті.

Якось під час молитви, що ніяк не йшла, він звернувся з проханням допомоги до Бога. Господь відповів подвижнику настановою, що горді завжди страждають від демонів. Окрім того, Господь дав йому заповідь тримати свій розум у пеклі, але не впадати у відчай.

Ще молодим послушником під час Богослужіння в церкві Святого Пророка Іллі преподобний старець удостоївся свого першого видіння Христа, його душу заповнило солодке почуття любові до Бога та до всякої людини. Цю всеобіймаючу любов він зберіг на все життя.

Він писав: «Блаженна душа, що любить брата свого, бо брат наш – це наше життя… Любов не терпить, щоб загинула хоча б одна душа». З часом у молитвах старця частіше звучать молитви про світ, що грішить і забуває Творця. Ці молитви супроводжувалися скорботою та любов’ю. «Хто носить у собі Духа Святого … серце того жаліє усяке творіння Боже, а особливо людей,  що не знають Бога чи протистоять Йому і тому йдуть у пекло на муки… Молитися за всіх означає плакати за всіх », – писав він. Старець молився за цих людей день і ніч більше, ніж за себе, щоб усі розкаялися та пізнали Бога. Молитвам за ближніх преподобний Силуан надавав величезного значення та порівнював їх із пролиттям крові за людей. Він сказав, що завдяки молитвам існує світ, а коли молитва зменшиться, світ не встоїть. Тому подвижник просив Бога дарувати йому здатність проливати сльози за себе та за весь всесвіт.

24 вересня 1938 року старець Силуан завершив свій земний шлях і переселився до царства святих, до якого його вів Промислитель Господь.

До нас дійшли повчання та настанови з його духовного досвіду: про навчання Духом Святим, про любов до ворогів, покаяння та смирення, взаємозв’язок особистого спасіння та спасіння світу, про любов Христа. Ці та інші твори, незвичайні за своєю духовною глибиною, що вказують на близькість подвижника до Бога, пізнання високих християнських істин: смирення та любові, записали для прийдешніх поколінь ієромонах Софроній – учень старця та єпископ Діоклійський Калліст.

Унікальне фото старця Силуана(1) з майбутніми архім. Софронієм(3) і архієп. Василієм Кривошеїним(4) та ін.

26 листопада 1987 року Православна Церква канонізувала схимонаха Силуана в чині преподобних отців і визнала одним із найбільших православних святих ХХ сторіччя.

Мощі прп. Силуана Афонського

Уривки з написанного прп. Силуаном:

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *