Пам’ять преподобного Паїсія (Величковського)

15/28 листопада Православна Церква вшановує пам’ять преподобного Паїсія (Величковського).

Преподобний Паїсій (Величковський)  при народженні в таїнстві хрещення отримав ім’я Петро.  Його брат, батько, дід і прадід були священниками. Сім’я Величковських на той час жила в Полтаві. Петро навчався в Києві. З молодих років прагнув монашеського життя, але спочатку його монашеський шлях був складним. Його не прийняв до числа братії настоятель Китаєвої пустині.

Цікавим є той факт, що мати юнака не хотіла, щоб той став монахом, і  щоденно про це молилася до Божої Матері. Одного разу їй з’явився Ангел, який сказав, що Петро стане монахом з волі Господньої, а сама вона також повинна піти в монастир і  прийняти монашество, щоб стати прикладом для батьків, які люблять своїх дітей більше, ніж Бога.

Шукаючи духовного наставника, юнак вступив до Медведківського монастиря, але через декілька років змушений був його покинути: монастир захопили уніати. Потім працював у типографії Києво-Печерської лаври.

У 17 років він вступив до Любецького монастиря, а після цього перейшов у скит Трейстени у Молдавії, а звідти – у скит Керкул, що відрізнявся особливою суворістю монашеського життя.

Потім преподобний переселився на Афон.  Там він прожив пустельником 40 місяців, після чого був пострижений у мантію з ім’ям Паїсій. На Афоні преподобний Паїсій з числа однодумців створив окрему монашеську общину – скит святого пророка Іллі. В 1758 році у віці 36 років преподобний прийняв сан священника.

У 1763 році преподобний Паїсій з 64 монахами за проханням тамтешнього господаря переселився в Молдавію, у Валахію, для кращого устрою у цій країні монашеського життя. Там він був поставлений настоятелем монастиря Драгомірни.

За три роки кількість Драгомірнської братії збільшилася. Отець Паїсій як засновник братства написав і запрвадив статут за чином святих Василія Великого, Феодосія Великого, Феодора Студита та Афонської Гори.

Основні положення цього статуту: безкорисливість, відсічення свої волі, послух, молитва, читання книг, постійне рукоділля й побутові справи (взірцева лікарня, гостиниця для подорожніх, церковні мистецтва й ін.).

Земля, на якій розташовувався Драгомірнський монастир, після русько-турецької війни (1774 р.) відійшла до католицької Австрії.

Авва Паїсій, не знаходячи духовного миру для своєї общини у новій  католицькій державі, вирішив піти та забрати з собою всю братію –- 350 чоловік.

Господар Григорій Гика та митрополит Гавриїл надали їм усамітнений в горах бідний Секульський монастир, побудований на честь Усікновіння глави Іоанна Предтечі. Коли братія ще збільшилася, преподобний попросив про будівництво нових келій. Тоді йому було наказано переселитися з братією до Нямецького монастиря, що він і виконав у 1779 році, залишивши частину братії в Секулі.

Життя в Нямецькому монастирі преподобний облаштував за взірцем Драгомірни та Секула: постійна молитва, переписування та читання святоотецьких книг, щоденна (вранці та ввечері) сповідь помислів духівникам.

Паства зільшувалася –  в монастирі жили іноки понад 10 національностей, і кількість їх до 1790 року сягнула 10 тисяч чоловік. На той час це був найчисельніший монастир Східної Православної Церкви.

У 1790 році преподобного Паїсія возвели у сан архімандрита. Він продовжував окормляти Секул й інші навколишні монастирі й скити.

Упродовж усього часу в молдавських монастирях авва Паїсій навчав братію Іісусової молитви, дотримуючись настанов отців Добротолюбія, преподобного Григорія Сінаїта, святителя Григорія Палами, преподобного Ніла Сорського.Преподобний Паїсій наводив багаточисленні докази й свідчення святоотецького шанування Іісусової молитви: «Господи, Іісусе Христе, Сине Божий, помилуй мене грішного», яка є і молитвою, і сповідуванням віри.

«Розумово-сердечна молитва – для тих, хто досяг значних успіхів на духовному шляху, для середніх – спів, тобто звичайні церковні піснеспіви, для початківців – послух та праця», – повчав старець.

Батостраждальне життя старця закінчувалося. Трохи похворівши перед смертю, він відійшов із миром до Господа в 1794 році, 15 листопада, проживши 72 роки.

Преподобного Паїсія погребли в Нямецькому монастирі, в соборному храмі на честь Вознесіння Господнього.Нямецький монастирРака з мощами прп. Паїсія

Його переклади святоотецьких творінь з грецької на руську, що довгий час були єдиними в руській духовній літературі, читалися скрізь.

Він видав: «Добротолюбіє» – збірку духовних текстів православних аскетів IV – XV сторіч, твори преподобного Ісаака Сіріна, преподобного Феодора Студита, преподобного Варсонофія, святителя Григорія Паламу, преподобного Максима Сповідника, «Восторгнуті колоси» –  збірку творінь святителя Іоанна Златоустого та багато ін.

Преподобний Паїсій є відроджувачем на Русі, після преподобного Сергія, духовної школи старчества, що упродовж всього ХІХ сторіччя й пізніше приносила свої благодатні плоди на ниві спасіння церковних чад у Глинській і Оптиній пустинях й інших монастирях Руської Церкви.

Відомий у нашій Церкві та культурі в ХІХ сторіччі Оптинський монастир став справжнім центром духовного відродження руського суспільства, а основу цього відродження підготував подвигом свого життя преподобний Паїсій Величковський, завдяки якому до церковної скарбниці руського Православ’я увійшли не тільки зроблені ним багаточисленні переклади святоотецької літератури, але й відроджена ним велика традиція старчества.

Перші оптинські старці: преподобний Лев (Леонід), Макарій, Мойсей – безпосередні учні преподобного Паїсія.

Преподобный Паисий (Величковский): О посте

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *