Пам’ять преподобного Олексія, людини Божої

17/30 березня Православна Церква вшановує пам’ять преподобного Олексія, людини Божої.

Преподобний Олексій народився у Римі в сім’ї заможних благочестивих сенатора Євфіміана та Аглаїди, які завжди допомагали бідним і нужденним. Подружжя тривалий час було бездітним і невпинно молило Господа про дарування їм нащадків. І Господь втішив праведників народженням сина, якого назвали  Олексієм, що в перекладі з грецької означає “захисник”. В шість років хлопчик почав навчання й успішно вивчав світські науки, але з особливою ретельністю – Священне Писання. Досягнувши юнацького віку, він почав наслідувати своїм батькам: роздавав милостиню, а під багатим вбранням таємно носив волосяницю. У нього рано визріло бажання залишити суєтний світ і служити одному Богу. Однак батьки вирішили оженити Олексія і, коли він досягнув повноліття, знайшли йому прекрасну наречену з царської родини.

Після заручин, коли молоді залишилися наодинці, Олексій зняв із пальця перстень і разом із поясною пряжкою віддав їх нареченій і сказав: “Збережи це, і нехай буде між тобою і мною Господь, допоки не оновить нас Своєю благодаттю”. Після цього він вночі покинув рідну домівку й поплив кораблем на Схід.

Після прибуття до Лаодикії Сирійської (зараз Латакія в Сирії) Олексій разом із погоничами верблюдів дістався до Едеси (зараз Шанлиурфа в Турції), де зберігався Нерукотворний образ Спасителя. Там від роздав залишки майна, одягнувся в лахміття й став просити милостиню в притворі храму Пресвятої Богородиці. Упродовж наступних сімнадцяти років Олексій жив милостинею, яку здебільшого роздавав немічним і старим, а сам харчувався тільки хлібом і водою. Усі ночі він перебував у молитві, кожної неділі причащався Святих Христових Тайн. За ці роки подвижник так змінився, що навіть слуги, яких сім’я Олексія послала в його розшуки, не впізнали свого господаря. Вони подали йому милостиню, яку той з вдячністю до Господа прийняв.

Але Бог не відкрив їм свого господаря, і вони повернулися до Риму ні з чим. Сім’я продовжувала тужити за Олексієм, але змирилася і поклалася на волю Божу.

Одного разу пономарю церкви, біля якої ніс відомий тільки одному Богу свій подвиг Олексій, було одкровення про нього: Божа Матір через Свою ікону наказала церковнослужителю: “Введи в Мою церкву людину Божу, гідну Царства Небесного; молитва його підноситься до Бога, як фіміам кадила, і Дух Святий перебуває на ньому”. Повторний голос від ікони вказав нерозуміючому пономарю, що людиною Божою є жебрак, що сидить на церковній паперті. Після того, як пономар ввів до церкви Олексія, багато людей взнали про праведника і стали його шанувати.

Святий, не виносячи слави людської, таємно сів на корабель, що прямував у Кілікію. Але Провидіння Боже судило інакше: буря віднесла корабель далеко на захід, до берегів Італії.

Блаженний пішов до Риму, вбачаючи у цьому Промисел Божий. Там він невпізнаний ніким попросив дозволу у свого батька поселитися в одному з куточків його двору.

Милосердний Євфіміан розташував Олексія біля входу до будинку та наказав годувати зі свого столу.

Перебуваючи у батьківській домівці, блаженний так само проводив дні та ночі у молитві, смиренно терпів заздрощі, образи й глузування від слуг рідного отця. Але найбільшими стражданнями були для нього плач матері та нареченої, вікно якої знаходилося навпроти його помешкання. Тільки безмірна любов до Бога допомагала йому.

Олексій прожив біля батьківського дому сімнадцять років. Господь відкрив йому день кончини.Тоді святий взяв хартію, описав своє життя, просячи прощення у батьків і нареченої.

В день кончини святого Олексія в соборі у присутності імператора Гонорія (395-423) служив Літургію Римський первоієрарх Інокентій (402-417). Під час Богослужіння з вівтаря всі почули дивовижний Голос: “Прийдіть до Мене всі втомлені та обтяжені, – і Я заспокою вас!” (Мф. 11, 28). Всі присутні від страху впали ниць. Голос продовжував: “Знайдіть людину Божу, яка відходить у життя вічне, нехай він помолиться за місто”. Почали шукати по всьому Риму, але не знайшли праведника. Архієрей просив Господа відкрити ім’я святого. Тоді після Літургії Голос звелів шукати людину Божу в домі Євфіміана. Коли всі прийшли туди, то святий Олексій вже відійшов до Господа. Обличчя блаженного сяяло невимовним світлом. Після молитов, в яких архієрей благав святого дати їм хартію, святий виконав прохання, розтиснув руку.

Сувій із життєписом святого прочитав чтець храму на честь святого Петра. Батько, мати і дружина святого Олексія з плачем вклонилися його тілу. Ноші з тілом святого Олексія поставили посеред центральної площі. До нього почали сходитися люди, щоб отримати допомогу й зцілитися від недугів своїх. Німі починали говорити, сліпі прозрівали, біснуваті зцілювалися. Бачачи таку велику благодать, імператор Гонорій і папа Інокентій самі понесли тіло преподобного  до  римського храму святого Воніфатія, що на Авентинському схилі, де Олексій, людина Божа був похований 17 березня 411 року.

У 1216 році мощі святого Олексія були обрітені.

Глава прп. Олексія зберігається у грецькому монастирі Агіа Лавра у місті Калаврит (за переданням подарована обителі імператором Мануїлом II Палеологом).
Рим. Базиліка святих Воніфатія та Олексія
Рака, де знаходяться мощі святого Олексія та мч. Воніфатія в церкві на честь мч. Воніфатія та прп. Олексія на Авентинскому схилі в Римі.
Ковчег з великою часткою мощей (ліктьова кістка) прп. Олексія, що знаходиться зараз у Свято-Успенській Святогірській Лаврі.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *