Пам`ять преподобного Єфрема Сиріна

28/10 лютого Православна Церква вшановує пам`ять преподобного Єфрема Сиріна.

Преподобний Єфрем Сирін, вчитель покаяння, народився на початку IV століття (точний рік його народження невідомий) у місті Нізібії (Месопотамії) у християнській родині бідних землеробів. Батьки виховали сина у благочесті. Але, сам Єфрем згадував просебе, що з дитинства він відрізнявся запальним, дратівливим характером, замолоду часто сварився, здійснював необмірковані вчинки, навіть сумнівався у Промислі Божому, поки не отримав від Господа напоумлення, що направило його на шлях покаяння та спасіння.

Одного разу його несправедливо звинуватили у крадіжці овець і посадили до в’язниці.  Там він почув уві сні голос, що закликав його до покаяння та виправлення життя. Отримавши Божественний урок, з милості Божої виправданий і звільнений, Єфрем глибоко розкаявся.

Юнак пішов у  гори, що розташовувалися поблизу, й став самітником. Такий вид християнського подвижництва ввів у Нізібії учень преподобного Антонія Великого, єгипетський пустельник Євгеній.
Там серед пустельників особливо вирізнявся знаменитий аскет, проповідник християнства та викривач аріан єпископ Нізібійської Церкви святий Яків (пам’ять 13 січня). Преподобний Єфрем став одним із його учнів. Під благодатним керівництвом святителя преподобний Єфрем здобув християнську лагідність, смирення, покірність Промислу Божому, що дають силу безмовно переносити різні спокуси.

Святитель Яків знав високі чесноти свого учня та використовував їх на благо Церкви – доручав йому читати проповіді, навчати дітей в училищі, взяв його з собою на I Вселенський Собор, що відбувся в Нікеї у 325 році. Преподобний Єфрем 14 років перебував у послуху у святителя Якова до самої його кончини.

Після взяття Нізібії персами в 363 році преподобний Єфрем покинув пустелю та поселився в монастирі поблизу міста Єдеси.  В тій місцині він побачив багато великих подвижників, які проводили життя у молитвах і псалмоспівах; єдиним їхнім притулком були печери, харчувалися вони тільки рослинами. Єфрем зблизився з подвижником Юліаном (пам’ять 18 жовтня), який був із ним одного покаянного духу. Преподобний поєднав із подвижництвом безперервне вивчення Слова Божого,  в якому він почерпував для своєї душі розчулення й мудрість.

Господь дав подвижнику дар учительства, до нього почали приходити люди, які жадали почути його настанови, що особливо діяли на душі тому, що він починав усяке повчання із викриття себе. Преподобний усно й письмово вчив усіх розкаянню, вірі та благочестю, викривав аріанську єресь, яка повстала тоді на християнське суспільство. Язичники, слухаючи проповіді  Преподобного, наверталися до християнства.

Чимало потрудився святий Єфрем і в тлумаченні Святого Письма – поясненні П’ятикнижжя Мойсея. Їм написано багато молитов і пісень, що збагатили церковне Богослужіння. Відомі молитви до Пресвятої Троїці, Сина Божого, Пресвятої Богородиці. Він написав для Церкви піснеспіви на дні двунадесятих Господських свят (Різдво Христове, Хрещення, Воскресіння), похоронні піснеспіви. Його покаянна молитва “Господи і Владико живота моєго …” читається під час Великого посту, й закликає християн до духовного оновлення.

Церква з давніх часів високо цінувала праці преподобного Єфрема: його твори читалися у деяких церквах на Богослужіннях після Святого Письма. І зараз за Уставом Церкви деякі його повчання належить читати у дні посту.

Між пророками переважає святий Давид як псалмоспівець; між святими отцями Церкви –  преподобний Єфрем Сирін, як великий молитвенник. Духовна досвідченість зробила його наставником монахів і помічником єдеських пастирів.

Преподобний Єфрем писав сирійською, але його твори дуже швидко були перекладені на грецьку та вірменську мови, а з грецької – на латинську та слов’янську.
У численних творах Преподобного зустрічаються цільні картини життя сирійських подвижників, головне місце в яких займала молитва, а потім праця задля загальної братньої користі, послух.

Погляди на сенс життя у всіх сирійських аскетів були однакові. Кінцевою метою своїх подвигів монахи вважали Богоспілкування та вселення Божественної благодаті в душу подвижника, справжнє життя було для них часом плачу, посту та праці.
“Якщо Син Божий у тобі, то і царство Його у тобі. Ось царство Боже – усередині тебе, грішнику. Зайди в самого себе, шукай старанніше і без зусиль знайдеш його. Поза тобою – .. смерть, і двері до неї – гріх. Зайди в себе, перебувай у серці своєму, бо там – Бог “.

Невпинна духовна тверезість, розвиток блага в душі людини дає їй можливість сприймати працю як блаженство, а самопримушення, як святість. Винагорода розпочинається ще в земному житті людини, підготовляється ступенем її духовного вдосконалення.

“Хто на землі виростив собі крила, – каже преподобний Єфрем, – той там підноситься до горніх, хто тут очистить розум свій – той там побачить славу Божу; якою мірою кожен полюбить Бога – тією мірою насититься любов’ю Його”.

Людина, очищається і здобуває благодать Духа Святого ще тут, на землі, передчуває Царство Небесне. Здобувати життя вічне, за вченням преподобного Єфрема, не означає перейти з однієї області буття в іншу, а значить знайти “небесний” духовний стан. Вічне життя не дарується людині одностороннім велінням Божим, але, як зерно, поступово виростає в ній через подвиг, працю й боріння.

Запорука обоження в нас – Хрещення Христове, головний двигун життя християнського – покаяння. Преподобний Єфрем Сирін був великим вчителем покаяння. Прощення гріхів у таїнстві Покаяння, за його вченням, це не зовнішнє виправдання, не забуття гріхів, а їх повне знищення. Сльози покаяння змивають і спалюють гріх. І ще – вони животворять, преображають  гріховне єство, дають силу “ходити шляхом заповідей Господніх”, зміцнюючись покладанням надії на Бога.

Прощення гріхів в таїнстві Покаяння, за його вченням, це не зовнішнє виправдання, не забуття гріхів, а повне знищення їх. Сльози покаяння змивають і спалюють гріх. Вони оживляють,  гріховне єство, дають силу «ходити шляхом заповідей Господніх»,  “У вогняній купелі Покаяння, – писав Преподобний, – сам себе переплавляєш ти, грішнику, сам себе воскрешаєш із мертвих”.

Про надзвичайний дар слова було передсказано преподобному Єфрему Сиріну ще в дитинстві. Тоді його батьки бачили уві сні, як на язиці їхнього чада виросла виноградна лоза, що заповнила собою весь небосхил. І чим більше птахи з’їдали ягід із лози, тим ще більше виростало нового винограду. Дослідники нараховують до тисячі праць, які належать преподобному Єфрему Сиріну. Очевидно, що не одним мистецтвом слова, досягала проповідь Єфрема Сирина сердець своїх слухачів, а й – в першу чергу – самим життям сирійського подвижника. Православна Церква вшановує преподобного Єфрема Сиріна як великого вчителя покаяння. «Слова, які не святі, суть звук і дзвін», – писав преподобний Єфрем Сирин. Господь наділив його винятковим даром слова, завдяки якому він прославився як духовний письменник і проповідник. «Сирійським пророком» і «пустельним солов’єм» називали Єфрема Сирина його сучасники.

Преподобний Єфрем, через своє смирення, вважаючи себе нижчим та гіршим від усіх, в кінці свого життя пішов до Єгипту, щоб побачити подвиги великих пустельників. Він був прийнятий там як бажаний гість і сам отримав велику втіху від спілкування з ними. На зворотньому шляху він відвідав у Кесарії Каппадокійській святителя Василія Великого (пам’ять 1 січня), який побажав висвятити його на пресвітера, але Преподобний визнав себе негідним ієрейства і, але через наполягання святителя, прийняв лише сан диякона, в якому й перебував до смерті. Згодом святитель Василій Великий запрошував преподобного Єфрема на кафедру єпископа, але Святий представився юродивим, щоб відхилити від себе цю честь, через смирення вважаючи себе негідним її.
Після повернення у свою Єдеську пустелю преподобний Єфрем хотів кінець життя провести на самоті. Але Промисел Божий ще раз покликав його на служіння ближнім. В Єдесі почав лютувати страшний голод, і  мешканці дуже страждали. Силою слова Преподобний спонукав багатих надати допомогу бідним. На пожертви вірян він збудував богадільню для жебраків і хворих. Завершивши цю справу, Преподобний віддалився в печеру під Єдесою, де й залишився до кінця свого життя, яке завершилося приблизно у 372 або 373 році.

Вислови преподобного Єфрема Сиріна:

♦ Язык проповедует, что любит сердце, и, к чему прилеплено сердце, о том твердит язык; устами обличаются тайны сердца нашего.

♦ Многословие не лишено греха, многоречивость есть показатель недостатка мудрости и знания.

♦ Кто любит молчать, тот и сам остается безмятежным, и не огорчает ближнего.

♦ Если возлюбишь безмолвие, то совершишь плавание в тишине.

♦ Много беседуй с Богом, мало говори с людьми.

♦ Кто не приобрел злоречивого языка, тот приобрел неокрадомое сокровище.

О знаниях и учении

♦ С мерой приобретай себе золото, а обучение – без меры, ибо когда умножится скорбь – учение будет для тебя и упокоение, и услаждение.

♦ Кто вразумляет сам себя, тот вразумляет и другого; кто учит себя, тот учит ближнего.

♦ Лучше быть рачительно пасомым, нежели пасти нерачительно. Лучше учиться рачительно, нежели учить и делать как не должно.

♦ Страх Божий есть верх всех знаний: где нет его, там не найдешь ничего доброго.

♦ Блажен, кто делами проповедует добродетель. А если говоришь свойственное добродетели, делаешь же противное ей, то это не спасет.

♦ Как тело без духа мертво, так и знание без деятельности праздно.

О тщеславии

♦ Не превозносись в славе – и не впадешь в отчаяние.

♦ Старайтесь делать всякое доброе дело во славу Божию, а не в собственную свою славу, не ищите себе похвал у людей и не восхищайтесь ими. Ожидайте же похвалы и славы от Единого Бога.

♦ Если видишь, что человек на земле достиг великого достоинства, не дивись этому; но дивись тому, кто возненавидел земную славу.

♦ Если ты сделался сильным в добродетели, а ненавистник добра возбуждает некоторых людей к притеснению тебя, то не приходи в робость и не изменяй благочестию из страха человеческого, ибо страшно впасть в руки Бога живого (Евр. 10: 31).

♦ Если не обольщаешься, когда тебе льстят, то не поскорбишь, когда злословят.

♦ Не возвеличивай себя прежде искушения, потому что постигшее искушение нередко пристыживает с виду стоявших твердо.

♦ Лукавая душа, когда льстят ей, превозносится, а когда оскорбляют ее, приходит в неистовство; а добрая душа и лести не радуется, и на оскорбление не негодует.

О смирении и смиренномудрии

♦ Сколько ни превозносится человек в гордыне сердца своего, все же попирает он землю, из которой взят, и в землю пойдет; возвышает же Господь смиренных.

♦ И Богу и людям ненавистна гордыня, а любящих смирение возвышает Господь.

♦ Искренним сердцем возлюби смирение и обретешь благодать у Вседержителя Бога и здесь, и в будущем веке.

♦ Кто вступает в брань и желает одержать победу, тот пусть, как в броню, облечется в славные доспехи – смирение.

♦ Смирением человек более благоугождает Богу, нежели жертвами и приношениями.

♦ Смирение и грешников возводит к совершенству, а гордость и совершенных доводит до порока.

♦ Великое преспеяние и великая слава – смиренномудрие, и нет в нем падения. Признак смиренномудрия – обеими руками удовлетворять потребности брата так, как бы и сам ты принимал пособие.

♦ Кто хочет сдвинуть камень, тот не сверху, а снизу подложит рычаг и тогда легко повернет камень. Это – образец для смиренномудрия.

♦ Кто сам себя возвышает, тот готовит себе бесчестие, а кто служит ближнему в смиренномудрии, тот прославится.

♦ Начало плодоносия – цвет, а начало смиренномудрия – покорность о Господе.

♦ Не возносись сердцем, чтобы, подвергшись падению, не навлечь на себя бесславия.

♦ Превозноситься – значит почти то же, что укорять Бога собственными своими заслугами.

♦ Высокоумие во всякое время домогается чести, а смиренномудрие в славе не превозносится и в бесславии не беспокоится, потому что ожидает награды от Господа.

♦ Желаешь ли правой жизни? Упражняйся в смиренномудрии; потому что без него правая жизнь невозможна.

♦ Все дела свои делай в смиренномудрии, во имя Спасителя нашего Иисуса Христа, и чрез это плод твой вознесен будет до неба. А гордыня подобна весьма высокому согнившему дереву, у которого ломки все сучья, и если кто взойдет на него, тотчас обрушится с высоты.

♦ Возлюби смиренномудрие, и никогда не впадешь в диавольскую сеть, потому что, воспаряя на быстрых крыльях, всегда будешь гораздо выше вражиих сетей.

О терпении

♦ Воздержание есть нерв терпения.

♦ Потерпи Господа в день скорби, чтобы покрыл тебя в день гнева.

♦ Оттого, что не хотим ради Господа потерпеть и малой скорби, невольно впадаем во многие и тяжкие скорби.

♦ Ныне два есть рода скорбей, которыми окружен всякий человек под солнцем: скорбь по Богу и скорбь мирская. Невозможно перейти настоящую жизнь без какой-нибудь из них: или без скорби по Богу, или без скорби мирской. Скорбь мирская тяжела и невознаградима, а скорбь по Богу имеет надежду вечной жизни.

♦ Без страха Божия и совершенного терпения невозможно в чем-либо преуспеть и достигнуть цели.

♦ Пока есть у нас силы, поработаем Господу в правоте сердца, чтобы во время скорби иметь Его своим помощником, избавляющим нас от великих бед.

♦ Терпи скорбь о Господе, чтобы объяла тебя радость.

♦ Кто нашел путь долготерпения и незлобия, тот нашел путь жизни.

♦ Твердость веры твоей обнаруживается не тогда, когда тебе прислуживают и выслушиваешь ты льстивые речи, но когда переносишь гонения и побои.

♦ Если перенесешь злословие, то узнаешь путь долготерпения.

♦ Да не кажется тебе сладким удовольствие, чтобы не сделалось для тебя горьким мучение.

♦ Упражняйся в добродетели, не приходя в уныние от трудов, потому что без трудов не познается добродетель.

♦ Как огонь в плавильне испытывает золото и серебро, так в напастях изведываются души смертных, имеющих помощником Господа.

♦ Не бойся насылаемых на тебя врагом искушений, но терпи, чтобы достигнуть блаженства.

Об осуждении 

♦ Никого не укоряй, ибо не знаешь, что случится с самим тобою.

♦ Кто верует, что будет суд, тот не судит ни одного человека, но охраняет себя даже от малого и неважного.

♦ Подвергшегося падению хорошо поднять на ноги, а не осмеять.

♦ Кто радуется падению благочестивого, тот двукратно падает.

♦ Не превозносись над согрешившим, не поощряй ко греху не согрешившего – то и другое вредно и опасно.

♦ Кто хочет для других служить зеркалом, тому предварительно надобно рассмотреть себя самого.

♦ Если видишь согрешающего, не разглашай его греха, не осуждай его, не питай к нему ненависти, чтобы и тебе не впасть в тот же грех, а лучше скажи: «Я хуже его, и сегодня согрешил он, а наутро согрешу я».

♦ Подвергая суду других, вы тем самым показываете себя хорошо знающими, что есть зло, а, значит, не другим, но именно вам не должно его делать.

♦ Если кто клевещет брату на брата, то осуждается он с диаволом, а кто страждет за брата, тот наследник Христов.

♦ Не смейся и не осуждай впадшего в искушение, но чаще молись, чтоб самому не впасть в искушение. Ибо у кого сердце омрачено бурею помыслов и побеждено страстями, тот и человека не стыдится, и Бога не боится.

♦ Кто услаждается злословием других, тот ясно показывает, что сам уловлен тем, за что злословит других.

О покаянии

♦ Покаяние есть жертвенник Божий, потому что при посредстве его согрешающие умилостивляют Бога.

♦ Покаяние праздник творит Богу, потому что и небо призывает на пир.

♦ Не говори: «Сегодня согрешу, а завтра покаюсь». Но лучше сегодня покаемся, ибо не знаем, доживем ли до завтра.

♦ Покаяние в жертву приносит согрешивших, но и опять оживотворяет их, умерщвляет, но и опять воскрешает из мертвых.

♦ Кто в надежде на покаяние пребывает во грехе, тому нет покаяния.

♦ Все рожденные могут достигать покаяния; посему, кто не может раскаиваться, тому лучше было бы не родиться.

♦ Сколько сами желаем, столько и прощает благой Бог.

♦ Каждый день будем просить у Господа слез сокрушения, чтобы, когда станем плакать о грехах своих, процвела душа, избавившись от греховной засухи.

♦ Если хочешь, чтобы Бог даровал тебе слезы, сокрушение и бесстрастие, непрестанно приводи себе на память смерть и гроб свой.

♦ Покаяние согрешивших есть распятие их, которое сокровенно пронзает члены их и удерживает, дабы они не поступали по движению страстей.

♦ Сделав проступок, не утаивай его от Бога, чтобы и Бог не скрылся от тебя во время нужды.

Об отношении к ближним

♦ Всем воздавай честь ради Господа, не требуя чести себе, – и обретешь благодать у Господа.

♦ Кто отмщает сам за себя, тот очевидно делает несправедливость Господу всякого отмщения, ибо не признает Того, Кто могущественнее его и привлекает преступников к Своему судилищу.

♦ Не нападай на брата своего в день скорби его и к душевной скорби его не прилагай новой скорби.

♦ Не люби слушать о чужих падениях, чтобы и твой грех не был выслушиваем всеми.

♦ Если увидишь брата, небрегущего о своем спасении, не соблазняйся нерадением брата и не подражай его лености, блюди же себя чистым.

♦ Если кто и справедливо злословит, то правда его будет неправдой. Открыто делай выговор, но не поражай тайно. Отринется правда твоя, если примешана к ней будет злонамеренность.

♦ Радоваться и веселиться о преуспеянии ближнего – это черта совершенства; признак же злонравия и лукавого расположения – скорбеть и быть недовольным, когда одобряют другого.

♦ Прежде кончины никого не ублажай, и прежде смерти ни в ком не отчаивайся.

♦ Если сам будешь поступать искренно, то узнаешь обманщиков.

♦ Если обличения будешь принимать с приятностью, то других станешь обличать с любовью.

♦ Обличай скромно и в связи с другими поступай благочестно. Не вовсе порицай людей худых и не всегда хвали добрых.

♦ Не всякому человеку открывай свои помыслы, а только тем, о которых знаешь, что они духовны, ибо много сетей у диавола.

♦ Более всего старайся сделать себя простым и во всем ровным.

♦ Избавь брата своего от греха, и тебя избавит Господь в день гнева.

♦ Испытывай друзей и примиряй врагов.

♦ Не должно завидовать преуспеянию брата, потому что мы – члены тела Христова.

♦ Не любопытствуй о чужом, чтобы не погубить своего.

О любви

♦ Если не возлюбишь ближнего, то не узнаешь, как любить самого себя.

♦ Если кто приобрел любовь, то приобрел он Бога.

♦ Дело любви – поучать друг друга страху Божию.

♦ Гордость и дерзость подлинно ничего не могут произвести, если не действуют насилием. Все блага заключены в любви и все вместе (в ней) содержатся, и стражем сокровищницы их является любовь.

♦ Вместо пояса препояшься совершенной любовью к Богу и ближнему: любовь сделает так, что потечешь и не встретишь препятствий.

♦ Любовь – столп всех добродетелей, в ней нет печали смертной; она учит правде и мужеству, терпению и миру, она – дом Божий.

 

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *