Пам’ять преподобного Феодора, князя Острозького

11/24 серпня Православна Церква вшановує пам’ять преподобного Феодора, князя Острозького.

Червона Русь. Межа XIV і XV століть. Смутні часи… Татари, поляки, литовці, німецькі лицарі розривають на шматки і так розтерзану численними князями і князьками, амбітними шляхтичами та задерикуватою голотою землю.

У 1360 році того дня Острог жив звичайним життям: але от  міцне древо роду Рюриковичів поповнилося ще одним нащадком: княгиня Василина народила первістка.

– Буде Феодором – вчитель-грек казав, що то значить дар Божий, – сказав батько новонародженого грізний, загартований у боях  холмський і турівський володар князь Данило Острозький.

Всевишній подарував подружжю після цього сина ще п’ятьох нащадків. Михайло і Дмитро склали голови у 1399 році, на річці Ворсклі, у битві Вітовта з татарами. Юрій став правителем Холма, Олександр – родоначальником князів Четвертинських, Анастасія вийде заміж… А Федір став видатним полководцем, якому вклонялися європейські державці, мужнім воїном, який приніс на своїх знаменах славні перемоги для Русі, а потім – святим, чиї нетлінні мощі у Дальніх печерах Київської Лаври ще раз підтвердять: дивен Бог у святих своїх.

Перша літописна згадка про князя Феодора Острозького знайдена у грамоті 1385 року, коли він отримав як посаг за дружиною Агафією Бродівську волость. Уже наступного року про нього пишуть, як про намісника Луцька, а литовські і польські правителі – Ягайло, Ядвіга, Вітовт – підтверджують право князя Феодора на Острог, Межирич, Корець, Заслав та ще ряд міст. Він неквапом, але впевнено виходив із-під упливу Любартовичів і будував власну православну державу в державі. Гострий розум, фінансова незалежність та військовий авторитет, що зміцнів після тріумфальних боїв під Смоленськом, дозволяли князю Острозькому не озиратися, а йти вперед.

Острог

А вже 15 липня 1410 року була битва під Грюнвальдом. Феодор Острозький стояв на чолі 51-ї литовської хоругви, що складалася із волинських полків, особливо відзначився під Танненбергом, де взяв, здавалося б, неприступний замок Рейсінберг. Навалу тевтонців було зупинено, а князь повернувся на Волинь переможцем.

У 1430-тих князь воював із поляками на землях Волині та Поділля, прогнав польську армію із Брацлава, Луцька, Кам’янця, Кременця, Смотрича. На річці Морахві біля Копостирина, Феодор розбив ущент 20 000-не військо і нарешті добився свого: король Ягайло капітулював і видав-таки указ про свободу православної віри. Цим законом руські шляхтичі були урівняні в правах з польськими.

Феодор Острозький трудився і на іншому поприщі й не шкодував золота на зведення нових храмів у своїх володіннях. Величний Богоявленський собор в Острозі, Крилошанська церква у Галичі були збудовані ще в 1413 році. Титанічних зусиль князь доклав і для захисту Православ’я та простого люду від примусового окатоличення.

Утім, величезна любов до своєї віри поєднувалася у Феодора Острозького з повагою до іновірців. Костел в ім’я Успіння Пресвятої Діви Марії в Острозі був збудований ним для монахів-домініканців, які з’явилися в княжій резиденції у 1432 році, і досі є прикрасою древнього міста. Вочевидь, князь хотів показати приклад примирення та взаєморозуміння для підданих, як і право сповідувати свою рідну віру, без нав’язування її для інших. Він уже тоді був майже святим.

Довірливість та добродушність князя зіграла з ним поганий жарт. Йшов 1435 рік. Вже впала Кам’янець-Подільська фортеця. Уже здавалося, що Ягайло і Польща не були настільки небезпечними суперниками. Авторитет князя зростав, росла і його могутність. Та удар прийшовся в спину: князь Свидригайло, якого Феодор звільнив із ув’язнення в Кременецькому замку ще в 1420 році, злякався міці Острозького і підступом ув’язнив його. Але тут на захист свого володаря стали волиняни, підняли бунт, і князя було звільнено.

Феодор Острозький не тримав зла на Свидригайла і знову показав приклад християнської віри – тепер уже її всепрощення. Одним помахом руки Свидригайла могли б стерти з лиця землі, а князь і далі приходив на допомогу кривдникові.

Благородство та військову доблесть князя Острозького підкреслювали навіть польські історики з їх дещо заангажованим поглядами. Ян Длугош, Мацей Стрийковський називали Феодора «мужем хоробрим і войовничим». А він перемагав у битвах – поляки, татари тремтіли від шабель Острозького. Битва під Вількорами стала переломною віхою в житті князя.

Чи не тоді, коли поліг «весь цвіт українського шляхетства», поклавши й безліч ворогів, у нього вперше промайнула думка про чернецтво. Ще майже два роки він впорядковував справи, а у 1440 році католицька Європа затамувала подих – наймогутніший магнат Волині і Поділля, один із найвпливовіших державців Червоної Русі

“…преобразил земного княжения славу во иночества облик смиренный и вместо врагом видимых на невидимых ополчился еси”.

Монах Феодосій (Феодор, князь Острозький)

На піку економічної могутності та політичного впливу великий князь Феодор Острозький разом із дружиною Агафією приймає постриг у Києво-Печерській обителі. Духовний подвиг і глибина його смирення була незрозумілою для більшості – правитель, який міг купити всі монастирі Русі з усіма насельниками, прилеглими територіями і ще безліччю всього, зодягнув простий одяг і нарівні з іншими іноками став подвизатися не тільки в пості й молитві, а й у  тяжкій фізичній праці: рубав дрова, працював у полі, на будівництві, носив воду, доглядав за хворими та каліками.

Жив Святий аскетом – у печері, спав на землі. Сухорляву постать князя важко було відрізнити від інших монахів. Такий же смиренний погляд додолу, тихий голос, спокійні рухи. Тільки інколи під монашеським одягом можна було помітити міцну статуру, не властиву монахові, та в погляді часом з’являлася незрозуміла іншим твердість. А ночами печеру, де молився князь, осяювало дивовижне, наче неземне, світло, хоч ні свічок, ні вогню там зроду не було. Незримим світлом ізсередини сяяв і сам Феодор, – Феодосій, таким було ім’я князя в монашестві.

Смертельні небезпеки свого буремного життя, фантастичне багатство, мирську славу, випробування владою приніс він на вівтар тихої молитви у стінах Печерської обителі.

Господь дарував князю довге життя. Одні називають датою його смерті 1443(6) рік, а ось відомий діяч історичної науки, завкафедри МГУ Сергій Соловйов, вважає, що вона настала на 40 років пізніше. Що, в принципі, виглядає не так уже й шокуюче – міцне здоров’я колишнього воїна та благодать могли продовжити його життя і до 123 років. У всякому разі, в церковних джерелах саме 11 (24) серпня  1483 року позначається датою тихого, мирного переходу святого у вічність.

А через століття монахи Києво-Печерської обителі знайшли його чесні мощі нетлінними.

Мощі прп. Феодосія (Феодора)

Святого Свята Церква прославила у сонмі святих як преподобного Феодора, князя Острозького. Через 200 років, у 1638-му, Атанасій Кальнофойський писав, що преподобний Феодор відкрито спочиває у Феодосіївській печері „в целом теле”, а вже у 1643 р. ім’я преподобного Феодора Острозького згадується в службі преподобним отцям, що в Дальніх печерах спочивають, разом із Феодосієм, Іларіоном та Кукшею Печерськими. Службу склали на прохання св. Петра Могили.

Заступництва перед Престолом Господнім преподобного князя Феодора Острозького просять також ті, хто не може позбавитися від нездорового прагнення до грошей і збагачення. Чомусь немає сумніву, що той, хто зміг заради любові до Бога відкинути усі власні колосальні земні багатства, своїми молитвами  зможе покрити всіх, хто з вірою до нього звертається.

Преподобний Феодоре, князю Острозький, моли Бога за нас!

За матеріалами сайту https://rivne.church.ua

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *