Пам’ять блаженної Ксенії Петербурзької

24/6 січня Православна Церква вшановує пам’ять блаженної Ксенії Петербурзької.

Свята блаженна Ксенія народилася в період між 1719 і 1731 роками. Про батьків Святої, її дитячі та підліткові роки нічого не відомо. Відомо тільки те, що батька Блаженної звали Григорієм.

Після досягнення повноліття Ксенія Григорівна поєдналася шлюбом із придворним півчим, полковником Андрієм Федоровичем Петровим, і жила з чоловіком у Санкт-Петербурзі. Але недовго судив Господь молодій парі йти разом життєвим шляхом: Андрій Федорович раптово помер, залишивши дружину вдовою на двадцять шостому році її життя.

Ця трагічна подія змінила життя молодої жінки. Вона була глибоко вражена тим, що її чоловік помер без належного християнського приготування і не встиг принести покаяння. Ксенія вирішила, що подвигом свого життя вона вимолить у Бога прощення гріхів раба Божого Андрія.

У день похорон чоловіка Ксенія Григорівна зодягнулася в його одяг і всім, хто звертався до неї зі співчуттям, говорила, що помер не Андрій Федорович, а померла його дружина Ксенія Григорівна. З цього моменту вона дійсно померла для світу, прийнявши на себе важкий подвиг – подвиг юродства заради Христа.

Вона відразу ніби забула все земне, людське, всі радощі та втіхи і через це багатьом здавалася божевільною, тою, що втратила розум. Так на неї стали дивитися навіть її рідні й знайомі. Особливо після того, як Ксенія рішуче роздала все своє майно бідним, а будинок подарувала своїй хорошій знайомій, Параскеві Антоновій. Рідні Ксенії, які вважали, що молода вдова збожеволіла через тягар горя, який звалився на її плечі, подали навіть прохання начальству померлого Андрія Федоровича, просячи не дозволяти Ксенії в безумстві роздавати своє майно. Начальство померлого Петрова викликало Ксенію до себе, але після розмови з нею цілком переконалося, що Ксенія абсолютно здорова, а тому має право розпоряджатися своїм майном, як їй до вподоби.

Звільнившись від усіх земних турбот, свята Ксенія йшла важким шляхом юродства заради Христа. Одягнувшись у костюм чоловіка,  вона все так само запевняла людей, що Андрій Федорович живий, а померла його дружина Ксенія. Вона ніколи не відгукувалася, якщо її називали Ксенією Григорівною, але завжди охоче відповідала, якщо її називали Андрієм Федоровичем.

Якогось певного місця проживання Ксенія не мала. Здебільшого вона цілий день бродила Петербургом, переважно в районі церкви святого апостола Матфія (нині – вулиця Велика Пушкарська, будинок 35), де на той час жили в маленьких дерев’яних будиночках небагаті люди. Дивний костюм бідної, ледве взутої жінки, яка не мала місця, де главу прихилити, її алегоричні розмови, її лагідність, незлобність давали нерідко злим людям і вуличним хлопчакам привід і сміливість глумитися над Блаженною. Блаженна Ксенія всі паплюження зносила покірно. Лише одного разу, коли Ксенію вже стала шанувати як угодницю Божу, жителі Петербурзької сторони бачили її в сильному гніві. Знущання хлопчаків на той раз перевершили усяке людське терпіння, вони лаялися, кидали у неї камінням і брудом. З тих пір місцеві жителі поклали межу її вуличному цькуванню.

Мало-помалу до дивацтв блаженної звикли. Коли костюм Андрія Федоровича зотлів і розпався, Свята вбралася у лахміття. Їй стали пропонувати теплий одяг і гроші, але Ксенія ні за що не погоджувалася проміняти лахміття, і все своє життя проходила в червоній кофтині та зеленій спідниці або навпаки – зеленій кофтині й червоній спідниці. Ймовірно, в пам’ять про кольори форменого одягу чоловіка. Милостиню вона також не приймала, а брала лише від добрих людей «царя на коні» (копійку з зображенням вершника). І негайно ж віддавала цього «царя на коні» таким же біднякам, як і вона сама.

Блукаючи цілими днями вулицями Петербургу, Ксенія зрідка заходила до своїх знайомих, обідала у них, розмовляла з ними, а потім знову йшла мандрувати. Де вона проводила ночі, довгий час залишалося невідомим. Цим цікавилися не лише жителі Петербурзької сторони, але й місцева поліція, для якої місцеперебування Блаженної ночами здавалося навіть підозрілим. Вирішено було дізнатися, де проводить ночі ця дивна жінка і чим вона займається. Виявилося, що Ксенія, незважаючи ні на яку пору року і погоду, йшла на ніч у поле і тут у колінопреклонній молитві простоювала до самого світанку, поперемінно роблячи земні поклони на всі чотири сторони.

У 1786-1790 роках під керівництвом священника Георгія Петрова і за проектом архітектора Олексія Іванова на Смоленському кладовищі в Санкт-Петербурзі була побудована кам’яна Смоленська церква. Робітники, які працювали на будівництві храму, помічали дивні речі. За час їх відсутності, ночами, хтось носив цеглу на ліси споруджуваної церкви. Нарешті вони вирішили дізнатися, ким міг бути цей дармовий невтомний працівник, який щоночі тягає для них цеглу. Виявилося, що це була раба Божа блаженна Ксенія.

За великі подвиги та терпіння Господь ще за життя прославив свою обраницю. Раба Божа Ксенія сподобилася дару прозріння сердець і майбутнього. Вона напророкувала кончину імператриці Єлизаветі Петрівні (1762) і молодому імператору Івану Антоновичу (1764), допомогла одній дівчині уникнути шлюбу з біглим каторжником, який видавав себе за вбитого ним полковника.

Навчаючи людей правдивості, блаженна Ксенія нерідко відкривала й таємниці тих, кого вона відвідувала. Купчисі Крапівніній напророкувала прикровенно кончину, кажучи: «Зелена кропива, але скоро зів’яне», а одній бідній дівчині – заміжжя.

Одного разу вона сказала своїй старій знайомій, якій подарувала будинок, Параскеві Антоновій, щоб та негайно йшла на Смоленське кладовище: «Ось ти тут сидиш панчохи штопаєш, а не знаєш, що тобі Бог сина послав!» Параскева з подивом пішла у бік кладовища і раптом побачила натовп народу. Виявилося, що екіпаж задавив на смерть вагітну жінку, яка встигла перед смертю народити хлопчика. Параскева взяла його собі, а так як не могла ніде відшукати батька немовляти, всиновила його. Вихований нею прийомний син шанував її як матір і в старості берег спокій Параскеви, яка дякувала Блаженній за велику радість.

Жителі Петербурзької сторони помічали: якщо Блаженна візьме на руки хворе дитя або благословить його, воно неодмінно видужає. Якщо візьме якусь дрібницю з лавки купця – торгівля буде успішною. Якщо вона зайде до хати, то в будинку будуть панувати мир і злагода.

Блаженна Ксенія несла подвиг добровільного безумства 45 років і померла близько 1803 року. Тіло її було поховане на Смоленському кладовищі. Багато знамень милості Божої почало відбуватися на її могилі. Після звершення панахиди на її могилі стражденні отримували зцілення, в сім’ях встановлювався порушений мир, нужденні отримували все необхідне.

Люди, які шанували блаженну Ксенію, розбирали землю з її могильного пагорба так, що пагорб насипали кілька разів. Пізніше на місці пагорба була покладена кам’яна плита, яку також розбирали по камінцях. У третій чверті XIX століття на цьому місці збудували маленьку каплицю, а в 1902 році за проєктом архітектора Олександра Всеславіна звели велику кам’яну каплицю.

Каплиця блж. Ксенії Петербурзької

У радянські роки каплицю закрили, але ніякими зусиллями безбожників неможливо було заглушити у народі пам’ять про Блаженну і віру в її молитовне заступництво перед престолом Божим.

Після багаторічного народного шанування блаженну Ксенію Петербурзьку, юродиву заради Христа, 6 червня 1988 року на Помісному Соборі Руської Православної Церкви прославили у сонмі святих.

Мощі блж. Ксенії Петербурзької

Храми в ім’я святої Ксенії знаходяться у багатьох країнах світу, а зображення її можна побачити навіть на новозеландських монетах.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *