Образ Втіленого Слова

І Слово стало плоттю, і перебувало з нами, повне благодаті й істини;

і ми бачили славу Його, славу, як Єдинородного від Отця” (Ін. 1, 14)

 Про різноплановість сприйняття образу, зокрема образу Різдва Господа Іісуса Христа розповідає клірик кафедрального собору ієрей Вадим Гаджаман.

Тексти Святого Письма і Священного Передання знаходять своє образне вираження в лініях і фарбах православної ікони. Сприйняття ікони, як і кожен вірш Слова Божого, є неоднозначним, оскільки має декілька смислових аспектів, на підставі яких можна виокремити такі основні рівні:

Перший рівень – буквальний, коли сприймається конкретне зображення або сюжет священної події, до прикладу, свята Різдва Христового.

Другий рівень – символічний, де простежується основна богословська думка, закладена в цій іконографії.

Третій рівень – дидактичний або навчальний. Він актуалізує для нас моральні цінності, закладені в цьому образі, інакше кажучи, показує приклад святості, який він проповідує.

Четвертий рівень є найвищою сходинкою — це молитовне спілкування з Першообразом.

Розглянемо детальніше ці рівні сприйняття на прикладі ікони Різдва.

Рівень перший. Народження у світ Сина Божого та усіх, хто до цього причетний, зображенно в одній площині ікони. Оскільки, як і будь-який інший святковий образ, ікона Боговтілення є не просто художнім засвідченням шанованої події, але, передусім, підтвердженням її значущості в історії спасіння роду людського.

Рівень другий. Ікона є втіленням високого богослов’я, яке сприймається через мову ліній та фарб. І для його правильного осмислення необхідними є знання Святого Письма, богослужбових текстів і символіки окремих елементів іконографії. Так, наприклад, білизна пелен Христа і похмурий колір Віфлеємської печери нагадують нам про уражений гріхом світ, у якому засяяло Сонце Правди. Печера набуває двоякої символіки: це і скарбниця, у якій лежить «Небесна Перлина» – Син Божий Іісус, і місце останнього спочинку, куди поклали після смерті на Хресті мертве тіло Спасителя. Пелени та ясла Богонемовляти нагадують нам одночасно про погребальні пелени і про кам’яний Гріб Божественного Страждальця. У символічному тлумаченні гора, у якій знаходиться печера Різдва, стала асоціюватись із Самою Богородицею, а сама печера – з утробою Діви, що вмістила Невмістимого Бога.

Ще один символ – тварини біля ясел. Традиційно, як біблійне джерело, що вмотивовує їхню присутність на іконі, наводять слова пророка Ісаї: «Віл знає свого власника, а осел ясла господаря свого, а Ізраїль не знає Мене, не звертає уваги народ Мій на Мене» (Іс. 1, 3). Тлумачі цього сюжету сходяться на тому, що віл, котрий усе життя проводить у ярмі – це символ єврейського народу, який живе в рамках Закону, а осел – символ язичників. І між ними зображують Христа Бога, Який приймає і тих, і тих, звільняючи їх від ярма: одних – від ярма Закону, інших – від ярма служіння пристрастям та поклоніння ідолам.

Третій рівень. Смисловим і композиційним центром ікони є Христос. Сповитий, Він лежить у яслах на тлі темної печери. Так образ нам показує дві основні ідеї свята, які пронизують усе присвячене йому богослужіння – це радість світу, викликана явленням у нього Всемогутнього Бога, і “кенозис”, тобто “самоприниження” Бога заради визволення людей від гріха, прокляття та смерті. Самим Своїм народженням Господь показує нам усю глибину Божественного смирення, яка є для нас найвищим прикладом.

Разом зі Спасителем центральне місце в композиції займає фігура Пресвятої Діви Марії, чим визначається Її місце й роль у справі Домобудівництва Божого. На багатьох іконографічних зразках Вона зображена дещо відвернутою від сповитого Немовляти – вказівка на те, що Народжений Нею належить вже не тільки Їй, а й усьому світу. Також це повернення фігури Пречистої до світу є вираженням думки, що Їй судилося стати Заступницею й Утішницею роду християнського. Це високе покликання Богоматір отримала і зберегла в силу жертовної любові як до Бога, так і до ближніх, а також завдяки Богоподібному смиренню та чистоті, які Вона пронесла через усе Своє життя.

Мудреці, яких привела Віфлеємська зірка, – перші з язичників, що прийшли поклонитися Христу і принести Йому свої дари. Їх зображення відповідають зазвичай трьом віковими архетипам: старець, средовік (зрілий чоловік) та юнак. Цим ікона нас повчає, що Божественне Одкровення дається людям незалежно від їхнього віку, етнічної приналежності, суспільного статусу та життєвого досвіду.

Ікона – поняття духовне, а тому піддається аналізу лише до певного моменту, який визначений технологічними та богословськими правилами й канонами. Подальше – таємниця. Тому четвертий рівень – найскладніший, адже свобода спілкування через образ із його Прототипом дається не кожному. Це залежить від міри духовної підготовки того, хто молиться чи споглядає образ, від чистоти його серця та звільнення розуму від усього земного.

Чи можна молитися без ікон? Без сумніву, можна. Молитися можна у будь-який час і в усякому місці. Це – загальновідомо. Але потрібно зауважити, що Православна Церква зберігає в собі всю повноту Богоспілкування, а отже й максимум засобів для преображення людської душі. І тому шанування святих зображень – не просто одна з догматичних, естетичних чи дисциплінарних вимог церковного життя, – це віха на важкому шляху спасіння. Заперечуючи іконовшанування, його противники позбавляють себе засобу молитовного спілкування, відсікають себе від джерела Божественного Одкровення і благодаті.

* * *

Отже, такий поступ сходинками визначень крок за кроком дозволяє нам певною мірою усвідомити непросте та багатогранне явище – православну ікону, яка своїми засобами підіймає розум і почуття до споглядання й осмислення таємниці Боговтілення, долучаючи нас до участі в духовному торжестві, що стало початком нашого спасіння.

 

Ієрей Вадим Гаджаман

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *