Неділя Торжества Православ’я

На сьомому Вселенському соборі, що проходив у 787 році в Нікеї, були анафематствовані всі іконоборці, та було встановлене визначення християнської віри. В ньому було проголошено: “Поклоніння іконам не має нічого спільного з ідолопоклонством, тому що честь, яка воздається матеріальному образу, відноситься до його первообразу, і той, хто кланяється іконі, вклоняється іпостасі зображеного на ній”.

Після жорстоких гонінь, пов’язаних з іконоборчеством, при імператорі Льві V Вірменові знову відновилося гоніння на шанувальників ікон. Гоніння продовжувалися і при імператорі Михаїлі ІІ (820-829), і при імператорі Феофілі (829-842). Епоха іконоборчества скінчилася зі смертю імператора Феофіла. У 843 році його жінка Феодора припинила гоніння і повернула із заслання сповідників іконошанування. Патріаршу кафедру в Константинополі зайняв святий Мефодій (+847) ревний шанувальник ікон, який постраждав під час гонінь. Він зібрав собор, на якому була підтверджена святість сьомого Вселенського собору та відновлене шанування ікон.

У першу неділю Великого посту, 11 березня 843 року, у соборі Святої Софії було урочисто проголошене відновлення іконошанування, а також була влаштована святкова процесія з іконами вулицями міста. Цей день залишився назавжди днем Торжества Церкви над усіма єресями. З того часу й до тепер Православна Церква вшановує цей день як Торжество Православ’я.

“…Церква відстояла право вклонятися іконам Христа, Божої Матері і святих, – писав митрополит Антоній Сурозький. – Вона цим відстояла і істину Боговтілення, істину, що Бог себе являє. Себе відкриває образно, можливо, недосконало, але Він відкриває нам у тих образах, які ми про нього складаємо. Ці образи – не тільки ікони. Це також словесні ікони, як говорить Андрій Критський, – у догматах Церкви, у вченні Отців, у настановах, що ми отримуємо. В кінцевому висновку, знову ж таки образно, відкривається нам Бог у людях, тому що кожен із нас носить у собі образ живого Бога…

Торжество православ’я ми бачимо у тому, що люди православні, розсіяні по всій землі чи зібрані у народні общини, не дивлячись на гоніння, не дивлячись на величезні труднощі, зберегли у чистоті всю правду, зберегли благоговійно богослужіння, зберегли духовний шлях, який нам заповіданий Христом у Євангелії і Отцями Церкви впродовж всіх віків нашого церковного життя. Ми можемо благоговіти перед людьми, які упродовж тисячоліть вистояли у вірі чистого сповідування, в істинно євангельській духовності”.

Захищаючи ікону, Церква перш за все захищала основу християнської віри — Боговтілення, яке пов’язане з таїнствами нашого спасіння. Таким чином, перемога Церкви над іконоборчеством означала не тільки перемогу над окремою єрессю, а й перемогу Православ’я в цілому.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *