Неділя святих праотців

Неділя святих праотців – передостання Неділя перед Різдвом Христовим (з 11/24 по 17/30 грудня).

Праотець (грец. Προπατέρες) – один із старозавітних святих, шанованих Православною Церквою як виконавець волі Божої у Священній історії до новозавітної епохи. Праотці є предками Іісуса Христа по людській природі й тим самим прообразно беруть участь в історії спасіння на шляху людини до Царства Небесного.

До праотців відносяться перш за все старозавітні патріархи. Варто зазначити, що Церква вшановуає десять старозавітних патріархів, які, згідно з Біблією, були зразками благочестя і хранителями віри ще до дарування Ізраїлю Закону Божого та відрізнялися винятковим довголіттям (Бут. 5: 1-32).

У піснеспівах на честь святих праотців Церква взиває: “Приидите, да восхвалим собор праотцев — Адама праотца, Еноха, Ноя, Мелхиседека, Авраама, Исаака и Иакова”.

Основними у приготуванні до свята Різдва Христового є Богослужіння двох останніх Неділь, присвячених спогаду праотців Спасителя та всіх старозавітних праведників, які чекали Його пришестя. Одна з Неділь називається називається Неділею святих праотців, а інша – Неділею святих отців. Найменування «праотець» вказує лише на те, що ця Неділя передує Неділі «отців».

У богослужбових піснеспівах у ці дні найбільша увага приділяється пророку Даниїлу і трьом отрокам, які не згоріли у Вавилонській печі та стали прообразом Різдва Христового, що не обпалило Богородицю.

У Неділю праотців читається окремий канон праотцям. А в Неділю отців пророку Даниїлу та трьом отрокам присвячений тропар.

Під час Богослужінь цих двох Неділь читаються на Літургії особливі Апостол і Євангеліє, а також співається особливий прокимен (недільні Апостол, Євангеліє та прокимен скасовуються).

Морально-догматичний зміст піснеспівів служб Неділі святих праотців і Неділі святих отців.

Після гріхопадіння Адама потік тління та гріха розлився по землі й супроводжував людину навіть у загробне життя. Душі померлих сходили в темницю (грец. – пекло, євр. – шеол), будучи пов’язані ще в земному житті узами гріха і рабством ворогові роду людського – дияволу. «Узами гріха» були пов’язані навіть і ті, хто праведно пожили на землі, бо і вони не мали достатньо сил і почуттів, необхідних для райського життя: духовні сили їх не були підготовлені до райського богоспілкування.

Людині залишалася «юдоль плачу та стогону» по Спасителю і Визволителю від рабства гріху та дияволу. «Простри руку Твою (Боже), не остави нас, да не пожрет нас смерть, жаждущая нас, и сатана, ненавидящий нас, но прииди и приближися нам, и пощади души наша», – з плачем просила старозавітна людина.

Обіцянка, що на землю прийде Спаситель – Христос, дана Богом ще Адамові, збереглася в пам’яті його нащадків. Але не скоро прийшов на землю Христос-Спаситель. Потрібно було багато-багато століть, щоб підготувати людство до Його прийняття. І це зрозуміло. Людина була створена істотою вільно-розумною і могла бути спасена Богом не інакше, як через своє добровільне бажання. Господь готував людство до спасіння: до Авраама – через праотців, а після Авраама – через обраний народ Ізраїльський.

Про пришестя Спасителя пророкували багато праведників Старого Заповіту. Пророки народу Ізраїльського, починаючи від Мойсея і закінчуючи «печаткою пророків», Малахією, сповіщали про пришестя у світ Христа Спасителя. «Образы неизреченного Твоего воплощения проявляя, Щедре, умножил еси видения и пророчествия вдохнул еси», – каже Церква про ті часи.

Бог прорік Свій суд Адаму і його потомству, але передбачив і ту боротьбу, яка буде відбуватися між сім’ям змія (диявола) та сім’ям жони. Якщо під першим розуміються всі люди, які через гріх служать дияволу, то під другим слід розуміти кращих нащадків Адама, праотців і отців давнини, які своїм праведним життям протистояли «насінню диявола» – гріховній частині людства. Вони жили непорушною, живою вірою і очікуванням пришестя Божественного Спасителя. Людство могло прийняти Христа тільки вірою. І перше, чого почав вимагати Христос від людей, була віра. Задовго до Різдва Христового людство в особі праотців і отців, яких оспівує Церква у своїх піснеспівах перед святом Різдва Христового, явило благі плоди віри. «Вірою Бог виправдав праотців», – йдеться в кондаку Неділі праотців. Оскільки багато з праотців не належали до вибраного народу, Христос через них обрав Собі язичників, щоб згодом закликати язичницькі народи у Свою Церкву. Христос «звеличив їх (праотців і отців) у всіх народах», – говориться в одному із піснеспівів, бо від їхнього роду походила Пресвята Діва Марія, Яка народила Христа.

Спаситель повинен був народитися на землі тілесно. Важливість тілесного народження доводиться тим, що Євангеліє починається саме з родоводу Христа. Хоча народження Спасителя і сталося через чудо, без чоловіка, але воно походить від Матері, і благословенна Діва й Матір не могла не мати Своїх предків.

Закон спадковості, як і будь-який закон, суворий і невблаганний, іноді буває жахливим за своїми наслідками. Людині доводиться страждати все життя, з дитинства, з колиски за гріхи своїх предків, мучитися від нажитих ними хвороб, хибних схильностей. Але цей же закон є і дуже благим для роду людського. Він закріплює все хороше, нажите людиною, закріплює в нащадках і не тільки закріплює, а й розвиває, вдосконалює. Цей закон робить один рід, один навіть народ хорошим, чесним, навіть святим, інший – поганим або, принаймні, гіршим.

Особливо яскраво це видно в родоводі Ісуса Христа, в праотцях і отцях давнини, від яких по плоті народився Христос, – всі вони відрізнялися високим і праведним життям. Ось восхваляється «первый Адам, рукою Зиждителя (через создание) почтенный», всіх праотець; син його Авель, що приніс дари «душою благороднейшею», «которые и принял всех Бог и Господь»; «поется в мире Сифово к Зиждителю пламенное устремление, ибо в непорочном жительстве и душевной любви Тому истинно угоди». «Чудный Еноc богомудренно положился в Духе на призывание устами, языком и сердцем Владыки всех и Бога». І Єнох, «благоугодив Господу, преставился в славе, явился лучше смерти, Божий быв раб искреннейший».

Бог, бачучи благородство и простоту душі Ноя у всьому досконалими, «соделал его главным вождем (родоначальником) второго мира». Отець віруючих — Авраам, зразок смирення, Ісаак – приклад терпіння; Яків –  смирення і чистоти; милосердний Вооз, віддана Руф, мужній Давид, премудрий Соломон, благочестивий Єзекія, плачучий над своїми гріхами Манасія, праведний Іосія – всіх цих і багатьох інших старозавітних праведників згадує Церква в ці дні.

Так від одного праведника до іншого передавалося благочестя на землі до Христа. Від таких благочестивих предків народилася Пресвята Діва Марія, Яка досягла найвищої святості та непорочності й послужила великій таємниці спасительного Боговтілення.

До святості та високого служіння Діва Марія була предуготована ще до Свого народження подвигом праведного життя попередніх поколінь старозавітних праведників, праотців і отців, бо через них Бог сповіщав про прихід у світ Христа Спасителя.

Чим більше наближався час пришестя Христа, тим сильніше була віра й сподівання праведників Старого Заповіту. Три отрока, що знаходилися в полум’ї, вірою перемагають вогняну стихію, думаючи тільки про Бога отців своїх. І пророк Даниїл, будучи кинутий у рів із левами, силою віри приборкував диких звірів.

Зрештою, Христос прийшов не тільки для вибраного народу Божого, а для всіх людей. І ось, коли «оскуде князь от племени Иуды, время наста уже в неже явится языков упование Христос» — «пророческая проповедания, речения и видения — конец прияша» .

«Се, время приближися спасения нашего, готовися вертепе, Дева приближается родити. Вифлееме, земле Иудова! Красуйся и веселися, яко из тебе возсия Господь наш. Услышите горы и холмы, и окрестные страны иудейские, яко грядет Христос, да спасет человека, его же созда». «Ныне чаяние языков от Девы предгрядет, Вифлееме, приими Христа! К Тебе бо воплотивыйся приходит, Едем отверзая мне».

Підготував протоієрей Тарасій Забудько

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *