Неділя “Про митаря та фарисея” – перша підготовча неділя до Великого посту

Притча про митаря та фарисея (Лк. 10-14) розповідає про двох людей, які прийшли до храму помолитися. Один – митар – не смів звести догори очей, тільки повторював: “Боже, будь милосердний до мене, грішного!” Другий – фарисей – дякував Богові за свою праведність і за те, що він не такий, як інші люди: грабіжники, несправедливі, перелюбники або як оцей митар.

Хто ж такі ці люди, митарі та фарисеї?

Вперше про фарисеїв згадує євангеліст Матфій (3, 7-9). Фарисеї (в перекладі – ті, які відокремилися) були представниками найвпливовішої релігійно-суспільної течії у Іудеї. Після успішних походів Олександра Македонського (356-323 рр. до Р. Х.) поширився еліністичний вплив на ізраїльське суспільство.

Дослідники припускають, що саме цей факт породив партію ревних поборників вітчизняних традицій. Ця секта зародилася значно пізніше укладення канону священних старозавітних книг (середина V ст. до Р. Х.). Іосіф Флавій вперше говорить про фарисеїв як про одну з трьох сект (поряд із саддукеями і єссеями) у 13- й книзі “Іудейських древностей” (середина II ст. до Р. Х.). Представники цієї течії боролися проти язичницького впливу на народ, відстоювали національну самостійність. Спочатку фарисеї проповідували суворе життя, ритуальну чистоту і найточніше виконання закону.

Все це притягувало до них людей. Але з плином часу все сильніше проявлялася в їхньому вченні та діях людська зарозумілість: збільшувалися обрядовість, лицемірство та формалізм. “Не додавайте до того, що Я заповідую вам і не віднімайте від того; дотримуйтеся заповідей Господа, Бога вашого, які Я вам сьогодні заповідую”, – такими словами Господь через Мойсея (Втор. 4,2) заборонив іудеям вводити нові заповіді та скасовувати старі.Та всупереч цьому вони ввели 613 нових постанов: 248 велінь (за кількістю кісток у людському тілі) і 365 заборон (за числом днів у році). Своїм нововведенням вони надавали більшого значення, ніж Божим заповідям. Їм було властиве презирливе ставлення до інших. “Цей народ невіглас у законі, проклятий він” (Ін. 7, 49), – казали вони.

За зовнішнім виглядом фарисеї дуже відрізнялися від інших: ходили вони тихо, велично, схиляючи голову, очі тримали напівзаплющеними, уста їхні рухались, ніби промовляли постійно слова Закону; одяг носили також пишний, особливий.

До пов’язки на чолі, до одягу на лівій руці напроти серця вони чіпляли гарні ящички, що містили записи священних висловлювань.

На святах у синагогах фарисеї завжди займали перші місця, любили, коли прості люди зверталися до них зі словами: “Учитель, учитель!” Милостиню роздавали фарисеї переважно у синагогах та на людних вулицях, де за допомогою сурми збирали до себе бідноту.

У храмі та синагогах вони молилися особливо старанно, а якщо час молитви заставав їх на вулиці, то вони зупинялися для молитви там, де проходило більше народу, щоб бачили їхнє велике благочестя. Євреї постили часто. Їхній народ дотримувався чотирьох основних постів і великої кількості постів на спомин про різні історичні події. Але фарисеї крім того, постилися ще два рази на тиждень: у четвер (коли, за їхнім віруванням, Мойсей зійшов на Синай) та понеділок (коли зійшов із Синаю). Під час постів фарисеї вели себе також особливо: вони з’являлися серед народу у брудному роздертому одязі, невмитими, сумними, похмурими, свої скуйовджені коси вони посипали попелом. Суботу, як день спокою, вони берегли з такою суворістю, що не дозволяли не тільки найменших, але й невідкладних справ любові та милосердя. Недотримання встановлених омовінь тіла й посуду вважали великим гріхом. Фарисеї платили десятину від усього, що отримували, навіть з такого дріб’язку, як м’ята, аніс, тмин, про які не було й згадки у Законі. Проте внутрішнє благочестя було у них занедбаним: кращі з фарисеїв, вважаючи для себе достатнім утримання від протизаконних дій, дозволяли собі протизаконні думки та бажання, грубші – оббирали вдів, грабували сиріт, під прикриттям релігії коїли усе, до чого штовхала їх неприборкана виконанням морального закону несправедливість і жорстокість. У кожному вуличному заколоті проти римлян фарисеї обов’язково приймали участь, вважаючи, що можливо в одну з таких битв прийде обіцяний пророками Месія Господь, Який Сам зійде на землю, щоб звільнити Свій народ.

Фарисеї, представником яких був один з богомольців євангельської притчі, спотворили спасительну заповідь про сповідь гріхів: сповіддю вони користувалися як приводом для свого марнославства. Замість того, щоб у такі хвилини смирятися перед Господом, вони для привернення людської уваги проголошували тільки свої добрі справи. Замість того, щоб бути пригніченими соромом, вони тільки виправдовували себе перед Богом, засуджуючи інших.

Так фарисеї своїм прикладом відводили багатьох простих людей від істини, тому стає зрозумілим, що покаяння і сповідування гріхів у народі було далеким від своєї істинної мети, навіть забутим і занедбаним.

Іншою дійовою особою притчі був митар.

Як пише Біблійна Енциклопедія архімандрита Никифора: “Митар – збирач римських податків та мита. Головні збирачі користувалися великим впливом і довірою. Вони, взявши права збору податків на відкуп, передавали ці права іншим, а ті наймали людей з нижчих класів і доручали їм збір, внаслідок чого виникали різні несправедливості: обмани, насилля, помічники часто були помічені у розкраданні та вимаганні коштів.

Тому народом іудейським митарі вважалися гнобителями, грішниками та грабіжниками. У зв’язку з тим, що митарі були на службі у римського прокуратора Іудеї (за суттю – в окупантів), вони вважалися ще й зрадниками іудейського народу. За це вони були у всіх у презирстві та зневазі, спілкування з ними не було в пошані, а вважалося майже гріхом. Іудеї вважали, що митарі оскверняли себе постійним спілкуванням з язичниками. Відповідно до вчення Закону, єврей, який став митарем, вважався відлученим від ізраїльського суспільства. Нерідко іудеї не дозволяли митарям навіть заходити до храму чи у синагоги, брати участь у загальних молитвах і богослужіннях. У євреїв поняття “грішник, язичник і митар” означали майже одне (Мф. 18, 17).

Але у притчі про митаря та фарисея Христос ставить готового до покаяння визнанням своїх гріхів митаря вище засліпленого власною праведністю, виконуючого усі приписи Закону пихатого фарисея: “Кажу вам, що цей повернувся до свого дому виправданий більше, ніж той; бо кожний, хто підноситься, – буде понижений, а хто себе понижує, – піднесений буде!”(Лк. 18, 14).

Митар не смів піднести очей до неба, адже вони – дзеркало душі. Як же той, хто визнає себе грішником, не опустить очей перед Богом? Митар у розкаянні п’ятьма словами волав серцем до Бога. За словами святителя Тихона Воронезького: “Коли проросте у душі справжнє покаяння, тоді явиться в ній смирення і справжнє скорення духу внаслідок гріховності, що відкрилася її очам: тоді багатослів’я стає їй невластивим, неможливим. Зосередившись у собі, спрямувавши усю увагу на відчайдушне становище своє, вона починає волати до Бога якою-небудь найкоротшою молитвою.”

Митар не шукав собі та своїм гріхам виправдань, розуміючи неможливість своїми вчинками заслужити прощення, а тільки сподівався на милість Божу. Молитва митаря – це символ спасительного шляху, адже “суд, милість і віра”(Мф. 23, 23) були занедбані вченням равінів, змінена була й суть Закону. Гордість та думки про свою праведність, марнославство й честолюбство робили фарисеїв духовно сліпими і нездатними змиритися, визнати когось вищим, праведнішим за себе. Фарисеї концентрувалися на зовнішньому: обрядовій формі, дисциплінарних вимогах. Удавана праведність фарисеїв була тільки знаряддям, яким вони підкоряли собі розум та серця людей, які завжди захоплювалися зовнішнім. В подальшому моральні та духовні чесноти Господа, Його вчення, чудеса, сумирність — все це викликало у представників цієї секти тільки лють. В цьому була головна причина того, що вони не визнали у Іісусі Христі обіцяного через пророків Месію і добилися разом із саддукеями Його смерті.

Господь показав, що головне те, що штовхає людину на вчинки і що в основі кожної молитви має бути покаяння. Бо, як казав святий Єфрем Сірін: “Покаяння людини – Боже свято… І поки людина не досягне смирення, вона не отримає нагороди за свої труди”.

Духовна гординя, впевненість у своїй праведності, показне благочестя та лицемірство – все це фарисейство, від якого застерігає Свята Церква і пропонує образ митаря, який кається. З його смиренної молитви і починається наше щоденне ранішнє правило: “Боже, милостив буди мені грішному”.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *