Неділя про митаря та фарисея

8/21 лютого – Неділя про митаря та фарисея. Православна Церква, гутуючи своїх чад до періоду Великого посту, започаткувала декілька підготочих тижнів.

Богослужбовими особливостями цієї Неділі є те, що у звичний порядок Богослужіння поступово додаються піснеспіви з Пістної Тріоді — збірки великопістних гімнів і молитов. Під час недільної Утрені віряни налаштовуються на покаянні роздуми стихирою “Покаяния отвєрзі мі двєрі”.

На Літургії цієї неділі читався Євангельський уривок про митаря та фарисея, які прийшли у храм помолитися (Лк. 18: 10-14).  Митар уособлює грішника, який щиро кається, а фарисей — людину зовні благочестиву, але таку, що не бачить своїх гріхів і уявляє себе праведником.

Митрополит Феодор, роз’яснюючи у своїй проповіді цю притчу, зауважив, що людина, яка превозносить себе, яка  інших зневажає, не зможе догодити Богу, тому що вона заражена великою гординею, що перекреслює усі добрі справи.

Господь відкидає фарисея не за те, що він прискіпливо виконував Закон, а за те, що він хвалився, марнославився, був самовпевненим у своїй праведності, презирливо ставився до іншої людини, не мав любові; за те, що вся його релігійність була тільки зовнішньою, удаваною, позбавленою духовного змісту. Тому митар вийшов більш виправданим, ніж фарисей.

Архіпастир також наголосив, що часто люди плутають гординю з достоїнством. Відстоючи нібито своє достоїнство, люди насправді відстоюють свою гординю, свою пристрасть, яка знищує все добре, що є в них.

Даючи визначення гордині, митрополит Феодор охарактеризував її як превозношення людиною себе вище всього, навіть і Бога. “Це те, що розвинув у собі один із добрих ангелів, який захотів бути Богом і вище за Нього, але відпав і став темним демоном. Гординя спонукала наших прабатьків Адама та Єву порушити заповідь, спокушаючи їх стати богами. Гординя проявляється перш за все, – роз’яснював Архіпастир, –  у нехтуванні Богом, тому що людина хоче сама себе поставити на місце Бога, вона не бажає бачити ніяких авторитетів і рахується з ними тільки “для годиться”, намагаючись пролізти на верх, вона хоче поставити себе вище за всіх. Така людина, навіть будучи ні на що не здатною, жалюгідною за якимось моральними та іншими здібностями, все одно самостверджується, намагається щось довести, продемонструвати. Це страшний стан, коли людина ні з ким не рахується, зневажає інших, бачить їх тільки як життєвий фон, на тлі якого вона повинна проявити себе і прославитися. Люди, які заражені цією пристрастю, а нею заражені усі, хто нехтує Богом, вони не здатні прийняти благодать, Євангельське Христове вчення. Для них воно – суцільний морок, щось незрозуміле й недосяжне. Стан цих людей дуже страшний – це стан самообожнювання.

Стан смирення є протилежним гордині, у ньому проявляється справжня гідність людини. Тому Христос, безвинно страждаючи, показав, що, не маючи смирення, не можна явити любов до людей. А Господь прийшов засвідчити Свою любов до всього людства; тому, якби не було смирення, то Божественна любов не проявилася б, і в цьому гідність Господа, Його Божественної людської природи.

Отже людина, яка смиряється, на практиці усвідомлює повну залежність від Господа, розуміє, що вона нічого без Бога не може зробити, яких би великих зусиль не докладала. Таким чином смирення оберігає людину від гордині. А відходження від смирення приводить її до самовозвеличення: людина починає обожествляти свої ідеї, волю, бачить себе самою розумною і найкращою.

У нормальному стані людина погоджує свої думки, дії, волю з волею Божою. Така людина буде правильно розвиватися, вдосконалюватися, радіти з цього й отримає життя вічне. В іншому випадку людина зачиняється у собі, видумуючи собі різні нездорові образи та явища, саме тоді у неї з’являються такі страшні духовні стани як зарозумілість і прєлєсть, коли людина легко обманюється і людьми, і демонами. Тому-то ті, хто бажають уникнути бісівських підступів, повинні вчитися смиренню й уникати гордині, яка не слугує ствердженню достоїнства людини, а породжує те, що повністю руйнує особистість і позбавляє її спілкування з Богом. Отже, зрозуміло, чому митар вийшов із храму більш виправданим, ніж фарисей, який залишився зі своєю праведністю.

Господь неодноразово попереджав Своїх учнів боятися закваски фарисейської і садукейської, їхнього вчення, настрою та духу. Він невипадково казав, звертаючись до фарисеїв: “…митарі й блудниці випереджають вас, входячи у Царство небесне”.

Митрополит Феодор, з огляду на все сказане підсумував, що людину визначає те, що є у неї в серці, чим живе її єство, до чого спрямовані всі її думки та почуття.Тому ми повинні постійно спостерігати, щоб серце наше було чистим, смиренним, мало Божественну любов, щоб розум ясно бачив божественну істину й слідував божественним велінням, які виховують людину духовно повноцінною, Божою. Також Архпастир звернув увагу вірян на важливість молитви митаря для нашого сьогодення і наголосив, що ми повинні завжди пам’ятати, що тільки Господь може нас очистити, а наші справи – це тільки  наміри отримати від Бога спасительний дар – благодать, яка єдина нас очищає, вразумляє, спасає для вічного життя.

Цього ж дня Архієрей привітав ще одну групу вихованців “Воскресної школи”, які свідомо після першої сповіді удостоїлися стати причасниками Пречистих Тіла й Крові Господа Іісуса Христа.

 

Тиждень сплошний: в середу та п’ятницю посту немає.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *