Неділя “Про блудного сина”

Неділя “Про блудного сина” – друга підготовча неділя перед Великим постом. Назва цієї неділі походить від євангельської притчі про блудного сина, що читається у цей день під час Літургії (Лк. 15, 11-32).

До Іісуса підходили всі митники та грішники, щоб послухати Його. І нарікали фарисеї та книжники, говорячи, що Він грішників приймає і з ними їсть (Лк. 15 1-2). На це Господь розповів їм притчі, в яких показав яка буває велика радість на небесах, коли грішники, які здавалися загиблими, загубленими для Царства небесного, каються. Після двох коротких притч: “Про заблукалу вівцю” (15, 1-7) і “Про загублену драхму” (15, 8-10) Господь Іісус Христос розповів притчу “Про блудного сина”.

У притчі розповідається про двох синів, які жили у батька.

Старший син постійно був з ним, а молодший, забрав свою частку спадщини і пішов у далеку країну, де у блуді розтратив усе.

Незабаром у тій далекій країні почався голод, і молодший син змушений був найнятися до місцевого жителя пасти свиней. Бажаючи втамувати свій голод, він мріяв насититися рожками, що їли свині, але й цього йому ніхто не давав.

Згадавши, що у домі його батька навіть наймити живуть краще, молодший син вирішує повернутися додому і проситися залишитися хоч наймитом, тому що вже не вважав гідним називатися батьківським сином. Коли він ще наближався додому, батько побачив, вийшов до нього на зустріч, а зустрівши, обійняв сина та поцілував його.

Молодший син став каятися перед батьком, сказавши, що згрішив перед небом і перед ним, і негідний називатися його сином. Та батько дає йому найкращий одяг, взуття і перстень, готує тільця вгодованого та влаштовує бенкет на честь повернення блудного сина. Невдовзі повернувся з поля старший син і почав докоряти батькові, що за все життя він не отримав від батька й козеняти за свої добродіяння, а молодший, який розтратив усе, живучи з блудницями, ще й зараз має таку урочисту зустріч. “Ти завжди зі мною, і все моє – твоє”, – відповів батько.

Примирюючи його з братом, він пояснив, що молодший брат гинув, а тепер врятувався, тому потрібно радіти, що він повернувся.

У притчі про блудного сина Господь уподібнює радість Божу з приводу каяття грішника радості чадолюбного батька, до якого повернувся його блудний син.

Як тлумачить архієпископ Аверкій (Таушев): “Бог – образ батька, молодший і старший сини – це грішники й удавані праведники – книжники та фарисеї. Молодший просить виділити йому частку батьківського майна, відповідно до закона Мойсея (Втор. 21, 17) – третю частину, в той час як старший брат отримував дві третини. Молодший побажав жити на свободі, за своєю волею. Він пішов у далеку країну, де розточив отримане майно, живучи блудно. Так людина, наділена від Бога дарами духовними й тілесними, почувши потяг до гріха, починає обтяжуватися Божественим законом, відкидає життя по волі Божій, впадає у беззаконя, і в духовній та у тілесній розпусті розпорошує усі дари, якими нагородив її Бог. “Настав великий голод” – так часто Бог посилає грішнику, який далеко зайшов у своєму гріховному житті, зовнішні біди, щоб змусити його дійти до розуму. Ці зовнішні біди є одночасно і покаранням Божим і закликом до каяття. “Пасти свиней” – дуже принизливе для іудея поняття – свині за Законом для іудеїв були нечистими тваринами. Тому грішник, коли підпадає якійсь гріховній пристрасті доводить себе до самого принизливого стану. Навіть рожків ніхто не давав йому – це плоди одного дерева, що росте у Сирії та Малій Азії, ними годують свиней. Це свідчить про найскрутніше становище грішника. І ось він “приходить в себе”. “Прийшовши в себе”, оговтавшись – це дуже виразний зворот мовлення. Як хворий одужує після важкої хвороби, що супроводжувалась втратою свідомості, приходить у себе, так і грішник, тому що він вже не усвідомлює велінь Закону Божого і совість у ньому ніби завмирає. Тяжкі наслідки гріха у поєднанні з зовнішніми обставинами, нарешті, змушують його опам’ятатися: він ніби прокидається, приходить у себе від минулого несвідомого стану, і твереза свідомість повертається до нього: він починає бачити і розуміти усю тяжкість свого становища і шукає вихід з нього.

“Встану, піду до отця мого” – це рішучість грішника залишити гріх і покаятися. “Согрішив пред небом”, тобто перед святим місцем знаходження Бога та чистих безгрішних духів, “і перед тобою” зневагою до люблячого батька, “і вже недостойний називатися твоїм сином” – вираз глибокого смирення і усвідомлення свого недостоїнства, якими завжди супроводжується щире каяття грішника.

“Зроби мене одним із твоїх наймитів” – вираз глибокої любові до отчої домівки і згода хоча б на самих важких умовах бути прийнятим у дім отчий. Усе подальше зображення подій має за мету підкреслити безмежність Божої любові до грішника, який розкаюється, Божественне всепрощення і ту радість, що буває за словами Христовими, на небі за єдиного грішника, який кається (Лк. 15,7). Отець-старець, здалеку побачивши сина, який вертається, сам біжить назустріч, обіймає і цілує його, не дає доказати йому до кінця покаянних слів, наказує взути і зодягнути його, замість лахміття, у найкращий одяг і влаштовує на честь його повернення домашній бенкет.

 

Все це людські риси і показ того, як з любові до грішника, який кається, Господь милосердно приймає його каяття та наділяє його новими духовними благами й дарами, замість втрачених ним через гріх.

“Був мертвим і ожив” – грішник, який відійшов від Бога, це те саме, що мертвий, тому що справжнє життя людини залежить тільки від джерела життя – Бога: навернення грішника до Бога те саме, що й воскресіня з мертвих.

Старший брат, який гнівається на батька через його милосердя до молодшого брата, – це живий образ книжників і фарисеїв, які гордилися своїм на вигляд точним і суворим виконанням закону, але у душі були холодними і безсердечними по відношенню до своїх братів, які хвалилися виконанням волі Божої, але не хотіли мати спілкування з митарями та грішниками, які каються. Як старший брат “розгнівався і не захотів увійти”, так і удавані точні виконавці закону фарисеї гнівались на Господа Іісуса Христа за те, що Він тісно спілкується з грішниками, які каються. Замість співчуття братові та батькові, старший брат починає виставляти свої заслуги, брата не бажає навіть називати “братом”, а презирливо каже: “Цей твій син”.

“Ти завжди зі мною і все моє – твоє” – це є вказівкою на те, що фарисеї, у руках яких закон, завжди можуть мати доступ до Бога й духовних благ, але не можуть заслужити благовоління Отця Небесного з таким спотвореним і жорстоким духовно-моральним налаштуванням.”

За тлумаченням блаженного Фіофілакта Болгарського “уся суть цієї притчі, що була сказана з приводу ремствування фарисеїв на Господа за прийняття ним грішників, є у тому, щоб навчити нас не відкидати грішників і не ремствувати, коли Бог приймає їх, хоча ми були б і праведні. Молодший син – блудниці та митарі; старший син – фарисеї та книжники, яких приймають за праведників. Бог ніби каже: нехай ви дійсно праведні і не нехтували жодним велінням, але невже не потрібно приймати тих, хто навертається від зла? Подібних людей, які нарікають, напоумлює Господь цією притчею… і вся побудова притчі, що склалася через фарисеїв, яким Господь каже, що вони, хоча б і самі були праведними, не повинні засмучуватися прийняттям грішників. Тому ніхто не повинен ображатися долями Божими, а повинен терпіти, навіть у тому випадку, коли стають щасливими і спасаються грішники. Хто зна? Можливо той, кого ти вважаєш грішником, розкаявся і за те прийнятий. А також може бути, що він має таємні добродіяння і заради них є приємним в очах Божих”.

Читання цієї притчі як особлива богослужбова частина вперше з’явилась у давньому Єрусалимському Богослужінні не раніше IV сторіччя. У VІІ сторіччі читання притчі про блудного сина закріплюється за третьою неділею Великого посту (за сучасною нумерацією — 2-й тиждень посту, присвячений свт. Григорію Паламі). В неділю про блудного сина за богослужінням розпочинається спів додаткового до полієлею Псалма 136 “На ріках вавілонських”. Уся гімнорафія неділі блудного сина присвячена осмисленню Євангельської притчі про блудного сина; її основний мотив – розкаяння молящогося, який бачить себе блудним сином, який віддалився від Небесного Отця у країну гріха. Никифор Каліст Ксанфопул (XIV ст.), автор синаксаря неділі блудного сина, розкриваючи зміст притчі, писав, що вона читається перед Великим постом для того, щоб надихнути віруючих до каяття і запобігти їхньому відчаю. “Яко блуднаго сина приими мя Боже, и помилуй мя”.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *