«Навчіться від Мене… (Мф. 11, 29)»

Просвітницька діяльність і шкільництво зародилися на нашій землі саме з початком християнізації, яка розпочалась із появою перших християн задовго до офіційного хрещення Київської Русі князем київським Володимиром Великим. Перша офіційна згадка про школу, яка була заснована самим князем, датується 988 роком і знаходимо її у “Повісті временних літ”, де вказується, що князь Володимир відкрив у Києві при Десятинній церкві школу “книжного вчення”.

Десятинний храм
Десятинний храм

Світло християнської віри принесло нам світло науки. Церква стала не лише джерелом віри, а й джерелом знань, започаткувавши традицію шкільної освіти, якої на Русі не було. Князь, що був мудрим державцем, дбав і про добробут свого народу, і про його спасіння, розумів усю значущість освіти для поширення на теренах Київської Русі спасительного християнського віровчення. Він сповна виконав настанову апостола Павла Тимофію: “Уважай на самого себе та на науку, тримайся цього. Бо чинячи так, ти спасеш і самого себе, і тих, хто тебе слухає!” (1 Тим. 4, 16).

Ще однією відомою школою князівської доби була двірцева школа Ярослава Мудрого. Вона існувала при Софійському соборі та мала міжнародне значення. Це була школа підвищеного типу, де велося переписування книг, а також готувалися писарі й перекладачі для цієї справи. У ній було започатковано першу на Русі бібліотеку.

До початку ХХ ст. в Україні функціонувала мережа церковно-прихідських шкіл, які забезпечували високий рівень грамотності серед  різних верств населення. Після революції 1917 року школи, які діяли при церквах та при монастирях, було закрито, натомість було створено єдину державну соціальну школу. На жаль, світська школа втратила духовний аспект освіти, який був головним і має ним залишатися завжди. Бо ж Сам Господь каже: “… і навчіться від Мене, …  — і “знайдете спокій душам своїм” (Мф. 11, 29). Тобто все наше життя, все, що ми робимо, все, про що думаємо, має бути проникнуте спілкуванням з Богом, джерелом життя і метою нашого буття. Усі наші знання мають спрямовуватись на пізнання Бога та перебування в Його Божественній премудрості.

Сьогодні при кожному храмі нашої Церкви діють воскресні школи.

А серед прихожан храмів велика кількість молодих людей з дітьми. Тільки-но в сім’ї народжується маля, батьки починають обирати дитсадок, школу. Дуже часто постає і питання вибору воскресної школи. Якщо тут батьки зупиняються на воскресній школі при храмі, прихожанами якого вони є, то далі виникає питання щодо віку дитини, коли її можна записати до школи. Але тут не слід забувати, що основним завданням воскресних шкіл є не просто навчити вірити в Бога. Найважливіше — це навчити тому, як правильно любити Бога, бо в цьому і є досконалість. А це треба робити ще тоді, коли дитина перебуває в утробі матері.

Так, звісно, ми, батьки, розраховуємо більшою мірою на те, що у воскресній школі дитина отримає релігійні знання, яких ми часто не в змозі дати через власну релігійну безграмотність. Але як ми можемо очікувати від дитини усвідомлення і сприйняття цього знання, коли самі його не маємо? І саме школи Закону Божого для дорослих стануть нам допомогою в цьому.

Бо, на жаль, з огляду на події в історії нашої держави й Церкви, а це, зокрема, доба радянського терору й гонінь, що призвели до духовного зубожіння й релігійної безграмотності нашого суспільства, ми донині не усвідомили важливість духовного знання, його перевагу над світським та його основне призначення: знання не заради самого знання, а заради розкриття, формування любові до Бога, любові до ближнього, заради всього того, що є справді вартісним і цінним для спасіння людської душі. І цьому ми повинні навчати наших дітей від самого народження, не перекладаючи відповідальності ні на воскресну, ні, тим паче, на світську школи. Адже, як дуже мудро каже митрополит Афанасій Лімасольський: “…недостатньо навчати наших дітей тільки лиш євангельським ідеям, кажучи, що Євангеліє та Церква — це найкраще, що можуть дати їм батьки, недостатньо говорити їм, якою прекрасною є любов, свобода, праведність. Саме по собі все це, звісно, прекрасно, але головне, що сьогодні потрібно молоді — це навчитись любити Бога … найбезцінніше, що їм може дати Церква і чого не може дати їм світ, — це  Христос”. Тому ми, дорослі, турбуючись про збагачення наших дітей духовними знаннями, мусимо, насамперед, мати їх самі. Навчаючи любові, ми самі маємо вміти любити.

Насамкінець хочу сказати, що є дуже багато речей у нашому житті, які видаються нам надзвичайно важливими. Ми — люди і ніщо людське нам не чуже. Але пам’ятаймо про найголовніше — про нашу безсмертну душу, а разом із цим і про єднання наших дітей з Богом. Не покладаймось у навчанні й вихованні на учителів та школи, вони є лише додатковим засобом до батьківського виховання, виховання сімейними цінностями. Саме ми, батьки, своїм прикладом закладаємо основи світосприйняття та світобачення у свідомості своїх дітей.

Священики та вчителі можуть нам у цьому тільки допомогти, підказати, направити, але не можуть нас замінити.  Тому, дбаючи про своїх дітей, будьмо прикладом їм у всьому; любімо їх, але будьмо вимогливими; створюючи їм умови для життя, не забуваймо про наше головне призначення на Землі — навчитись любити Бога і ближнього свого, бо любов, як вчить апостол Павло, ніколи не вмирає.

Алла Сірант
Газета “Дзвін” №3, 2018

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *