Митарства душі після смерті

Останнім часом, багато з тих, хто називає себе «православними богословами», виступають проти вчення Церкви про повітряні митарства.

Сумніву піддають авторитет «Житія преп. Василія Нового» (пам’ять його 26 березня), що вміщує «Митарства блаженної Феодори». Супротивники вчення про митарства стверджують, що власне митарства є виявом язичницьких і гностичних учень про посмертні мандри душі. Відштовхуючись від цього, а також згадуючи, що в середньовічних «Індексах заборонених книг» «Митарства Феодори» названо апокрифами, критики стверджують, що… митарств не існує.

Але, відповідно до традиційного вчення Православної Церкви, людина після смерті  потрапляє на суд Божий. Коли душа виходить із тіла, то її зустрічають Ангели й демони, які намагаються заволодіти померлим. Та мова не про силове зіткнення, а про суперечку щодо того, чого заслуговує душа – пекла чи раю. Ця суперечка відбувається в повітряному просторі, де й знаходяться застави злих духів, які називають митарствами.

Суперечка ця грунтується на тому, що будь-яка добра справа уподібнює людину Богу, а всяке зло  робить її рабом сатани. Проте вирок на  невидимому суді виносить не ангел або біс, а Господь. Саме тому Церква, звертаючись до Бога, й молиться за померлого, а його рідні та близькі творять у пам’ять про нього добрі справи (особливо милостиню), – усе це може допомогти змінити долю покійного.

Окрім того, слід пам’ятати, що коли людина виявляється поневоленою гріхом, то демони зводять її у пекло, де душа мучиться в передочікуванні майбутніх мук, а якщо померлий був справжнім християнином, то Ангели зводять його до раю, де Бог визначає йому місце до дня воскресіння плоті.

Варто зазначити, що православне вчення про митарства слід відрізняти від римо-католицького лжевчення про чистилище. Ця єресь заснована на уявленні про те, що гріхи, які залишилися без «компенсації» добрими справами, будуть «відшкодовані» муками чистилища (особливе місце між пеклом і раєм), або індульгенцією папи Римського. Бажання католиків спастися завдяки власним здобуткам, або завдяки здобуткам святих (індульгенції) призводить до «бухгалтерського» обліку гріхів та добрих справ, що нівелює значення спасительного подвигу Христа.

Зрозуміло, що єресь про чистилище як про місце якогось «відшкодування» й вчення про митарства, де відбувається приватний суд Божий, нічого спільного між собою не мають. Відтак, учення про митарства – це не пізніша вигадка автора «Житія святителя Василія Нового», а позиція Церкви, заснована на Святому Письмі та Святому Переданні. Адже якщо смерть  – це результат виходу душі з тіла (Бут. 35, 18) і якщо душа бажає зійти до Бога (Екл. 12, 7), то очевидно, що цей шлях  веде крізь піднебесся. Святе Письмо нам каже, що саме в піднебессі знаходяться злі демони, супроти яких ми маємо вести невидиму духовну брань (Еф. 6, 12).

Також відомо, що диявол, як лев рикаючий, шукає, кого б пожерти (1 Пт. 5, 8). Він душогуб і ненавидить людей (Ін. 8, 44). І з цієї причини він намагається заволодіти душами тих, хто помер. Тому апостол Павло згадує про день нашої смерті як про день особливої битви з началами, властями, світлоправителями темряви, з духами злоби піднебесної (Еф. 6, 12-13).

Також варто  пам’ятати, що розпочинається ця битва ще з моменту розлучення душі з тілом. Праведників Ангели приймають і несуть на лоно Авраама (Лк. 16, 22), а грішників демони «випробовують» (цслв. – «истязают», Лк. 12, 20) і з мукою тягнуть у пекло.

Саме про цю реальність, а не про міфічні уявлення, знали як іудеї, так і язичники (Див. Єз. 32, Іс. 14). Демони (яких називали «богами») – істоти, що зводять померлого в пекло (пекло, шеол, «країна, звідки немає повернення») і пригадують померлому  ті лихі вчинки, які він творив за життя, щоб мати право на його душу. А відповідно до Біблії, «хто чинить гріх, той від диявола, бо спочатку диявол згрішив» (1 Ін. 3, 8). Але оскільки немає людини, щоб вона не згрішила (3 Цар. 8, 46), то в древньому світі вважалося, що посмертна участь людини – це пекло, звідки повернення немає.

Однак із того часу, як Христос здійснив Свій подвиг заради нашого спасіння, відбулися зміни й у посмертній долі душі. Христос сказав: «хто ввійде Мною, той спасеться, і той ввійде та вийде, і пасовисько знайде» (Ін. 10, 9). Так що ті, хто через Хрещення вступили до Церкви  – у Тіло Христове, можуть дверима Христової віри зійти в небеса. Вони отримали можливість входити в небесні «святині кров’ю Іісуса Христа, шляхом новим і живим, який Він знову відкрив нам через завісу, тобто через тіло Своє» (Євр. 10, 19-20). Але щоб безперешкодно пройти цим шляхом, потрібно, щоб християнин не грішив (не виконував «справ плоті» Гал. 6, 13-20; Рим.8, 13), тому що інакше він Царства Божого не наслідує. Не випадково блаженна Феодора так складно проходила митарства. Адже вона була цілком звичайною «середньою прихожанкою», яка мала багато гріхів. Саме ці «справи плоті» заважали їй піднятися в небеса. І лише молитва її духовного батька, преп. Василя допомогла їй подолати митарства. Адже, за словами апостола Якова, є  могутньою «ревна молитва праведного» (Як. 5, 16). Той же, хто очищає своє життя через Таїнства, хто творить добрі справи, хто кається в гріхах – той піднімається у «вічні обителі» у супроводі ангелів Божих (Лк. 16, 9).

Слід наголосити, що цю нову реальність, яка виникла лише після явлення Бога у плоті, бачили тисячі християн. А авторитет «Митарств блаженної Феодори» визнавали усі великі догматисти XIX-XX століття: митрополит Макарій (Булгаков), архієпископ Сильвестр (Малиновський), протоієрей Микола Малеванський, преподобний Іустин (Попович), протоієрей Михайло Помазанський.

Думка святих отців древньої Церкви щодо цього питання також була одностайною. Наприклад, мученик Євстратій молився Богу, щоб оминути напади демонів, а мучениця Перпетуя бачила ці напади. Про митарства свідчать мученик Іполит Римський, святитель Василій Великий, святитель Григорій Ніський, святитель Іоанн Златоуст тощо.

До прикладу деякі свідчення отців Церкви.

Св. Ігнатій (Брянчанінов): «Вчення про митарства є вченням Церкви. Без сумніву , що святий апостол Павло говорить саме про них, коли сповіщає, що християнам належить боротися з піднебесними духами злоби. Це вчення знаходимо в найдавнішому церковному Переданні й у церковних молитвослів’ях. Пресвята Діва, Богоматір, сповіщена архангелом Гавриїлом про наближення свого успіння, принесла слізні молитви Господу про позбавлення Її душі від лукавих духів піднебесної. Коли настав час Її чесного успіння, коли зійшов до неї Сам Син і Бог Її з тисячами Ангелів і праведних духів, Вона, перш ніж віддала пресвяту душу у Всесвяті руки Христові, вимовила в молитві до Нього  такі слова: «Прийми нині в мирі дух Мій і захисти Мене від області темної, щоб не зустріло Мене якесь устремління сатани».

Святий Афанасій Великий, патріарх Олександрійський у життєписі преподобного Антонія Великого оповідає таке: «Одного разу він (Антоній) при настанні дев’ятої години, почавши молитися перед споживанням їжі, був раптово захоплений Духом і піднесений Ангелами на висоту. Повітряні демони противилися його ходу; Ангели, сперечаючись з ними, вимагали викладу причин їхньої протидії, тому що Антоній не мав ніяких гріхів. Демони намагалися виставити гріхи, вчинені ним від самого народження; але Ангели загородили уста наклепників, сказавши їм, що вони не повинні обчислювати гріхів його від народження, вже зглажденних благодаттю Христовою».

Святитель Іоанн Златоуст: «вмираючий, хоча би був великим володарем на землі, буде збентежений страхом і подивом, коли побачить ангелів і демонів, які прийшли розлучити душу від тіла. Тоді потрібно нам багато молитов, багато помічників, багато добрих справ, велике заступництво від Ангелів при русі через повітряний простір. Якщо, подорожуючи в чужу країну або чуже місто, потребуємо путівника, то скільки потрібніше нам путівники й помічники для того, щоб пройти нам повз невидимих володарів цього повітря, званих і гонителями, і митниками, і збирачами податків!».

Преподобний авва Дорофей: «При нечутливості (жорстокості) душі корисно часте читання Святого Письма і зворушливих слів богоносних отців, корисно мати пам’ять про Страшний суд Божий, про вихід душі з тіла та про ті страшні сили, що мають зустріти її».

Преподобний Ісайя Пустельник учням своїм заповідав «щодня мати перед очима смерть і піклуватися про те, яким має бути вихід душі з тіла, і як пройти повз володарів пітьми, що мають зустріти нас в повітрі».

Преподобний Макарій Великий: «Коли людська душа виходить з тіла, відбувається велике якесь таїнство. Бо, якщо вона винна в гріхах, то приходять полчища демонів; злі ангели й темні сили беруть цю душу і захоплюють її на свою сторону. Цьому ніхто не повинен дивуватися. Бо, якщо людина, будучи ще живою, перебуваючи ще в цьому світі, скорилася, віддалася і поневолився їм, то чи не більше вони будуть володіти нею і поневолювати її, коли вона вийде з цього світу?».

Можна  навести й інші численні свідчення святих отців Церкви древності й сучасності, які говорять про вчення про митарства як про вчення Православної Церкви.

Тому всім скептикам хотілося б відповісти словами святителя Феофана Затворника: «Яким би диким не здавалося розумникам вчення про митарства – проходження їх є неминучим».

 

Протоієрей Тарасій Забудько

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *