Храм Покрова Пресвятої Богородиці

Якщо їхати до Кам’янця через міст “Стрімка лань“, то ліворуч відкривається захоплюючий краєвид. Срібляста стрічка стрімкого Смотрича, затиснутого скелястими берегами, ніби із схованки, із-за круч виносить свої води, поспішаючи до Дністра. Річка своїм зламом створює зелений, густо заселений півострів Руські фільварки. А на пагорбі височить Покровська церква.

Покровська церква єдина в місті вистояла і в часи репресій, і в часи “відлиги”. Вона завжди була затишною гаванню для душ, що шукали спасіння.

Найдревніша Покровська церква в місті, про яку є свідчення, – це замкова Покровська церква, побудована князями Коріатовичами. Згадка про неї відноситься до XV ст. У документах “здачі замків Кам’янця, Скали, Смотрича і Летичева” новому старості в 1494 р. говориться, що в Кам’янецькому замку знаходилась єдина Православна церква, в якій священик був зобов’язаний щонеділі звершувати Богослужіння за обрядом руським. Що це була церква на честь Покрова Пресвятої Богородиці, видно з документу XVII ст., де сказано: “В 1672 р. шляхетний Михайло Маскевич, регент міської Кам’янецької канцелярії з вірою в Бога задумав за свої кошти і пожертвування побудувати кам’яну церкву на честь Покрова Пресвятої Діви Марії замість існуючої дерев’яної, яка побудована була в замку 300 років тому блаженної пам’яті князями Олександром та Юрієм Коріатовичами, володарями і засновниками м. Кам’янця, і в ній покоїлись в Бозі останки цих князів-будівників”.

Імовірно, дерев’яну Покровську церкву за дозволом короля розібрали навесні 1672 р., та нової не встигли побудувати через те, що в серпні того ж року Кам’янець захопили турки і про побудову церкви годі було й думати.

Про цю замкову Покровську церкву зустрічаються згадки і в записах Київського Митрополита Петра Могили: “В Подільському Кам’янці, – пише він, – у внутрішньому місті є дерев’яна церква Покрова Богородиці від княжат Куріатовичевих побудована, їх же тілеса там лежать, аж і до нині стоїть“.

“Один начальник міста, чи староста Брезській, – говориться далі, – заражений лютеранською єрессю, не тільки заборонив ієреям звершувати в тій церкві службу, але й на знущання над православною вірою повелів помістити в церкві коней. Другого чи третього дня наказав він, як завжди, вивести коней, щоб подивитись на них, і коли виконали, виявилося, що коні засліпли. Побачивши це, він дуже розгнівався і, не зрозумівши сили Божої, задумав зруйнувати церкву, та Бог не стерпів образи храму Своєї Матері, і його самого вразив сліпотою. Тоді начальник, відчувши на собі кару Божу, очистив церкву і, скликавши православних ієреїв, віддав їм церкву. І як тільки він це зробив, одразу ж прозрів. І ця церква проіснувала до 1672 р.“.

Покровська церква на Руських фільварках з цією назвою існує з останньої чверті XVIII ст.

З початком XVIII ст. на Руських фільварках оселились селяни, які працювали на панщині. В 1809 р. всі ці землі були приєднані до загальноміських, а мешканці почали платити податки.

Існують передання, що ще за Коріатовичів чи навіть раніше там був православний Воскресенський монастир, а після його закриття в 1452 р. Феодор Бучацький, Кам’янецький староста, облаштував Воскресенську приходську церкву і дав їй землю.

Під час турецької окупації (1672-1699 рр.) ця церква припинила існування, а потім близько 1730 р. була побудована нова на честь Воскресіння Христового.

Побудована наприкінці XVIII ст. дерев’яна Свято-Покровська церква проіснувала до 1861 р. У 1845 р. була здійснена закладка кам’яної Свято-Покровської церкви в іншому місці, ближче до Нового плану. Вона була освячена 20 жовтня 1861 р.

З 1807 по 1835 роки Руські фільварки і Карвасари були одним приходом. Священнодійства в Свято-Покровській церкві і треби здійснювали Карвасарські священики. У 1835 р. було призначено окремого священика Омеляна Капацинського. В кінці ХІХ ст. церква мала більше ніж 680 прихожан.

За часів радянської влади в місті Кам’янці-Подільському це була єдина діюча церква. Непросто було віруючим ходити в храм, коли керівник держави обіцяв невдовзі показати по телевізору “останнього попа“. Складно було повінчатися, похреститися і побути навіть на Пасхальній службі. Це могло закінчитись неприємностями на роботі. Ось в ті часи настоятелем храму з 1964 по 1992 роки був блаженної пам’яті протоієрей Лаврентій (Кобля). Він був учасником Великої Вітчизняної війни, мав бойові нагороди, і ось йому довелось побувати і на духовному фронті.

В храмі зберігалась святиня з Свято-Миколаївської церкви після її закриття. І ось 19 липня 1991 року урочисто, з великою радістю отець Лаврентій з прихожанами зустрічали гостей – єпископа Хмельницького і Кам’янець-Подільського преосвященного Ніфонта (тепер митрополит Луцький і Волинський) із священством. Гості прибули, щоб виконати почесну місію – урочисто перенести ікону Святителя Миколая з храму Покрова Божої Матері до Свято-Миколаївського храму, на місце постійного зберігання.

Нині в Свято-Покровському храмі також є ікона Святителя Миколая, написана в XVII ст., дуже шанована ікона святого Іоанна Предтечі (яка на свято Різдва цього святого у 2007 році замироточила).

Підготував Василь Столяренко