Свято-Успенський храм

Храм Успіння Пресвятої Богородиці знаходиться у західній частині Старого міста, по вулиці Францисканська 6, майже навпроти міської Ратуші. Та декларується як пам’ятка архітектури, під назвою “францисканський костел Успіння Діви Марії”, який входив до комплексу споруд францисканського монастиря. Це аргументується тим, що до 1786 р. при храмі знаходились монахи ордену францискан. Які, за версією польських істориків, нібито його побудували. Історія храму погано досліджена, і в основному опирається на польські джерела та різні версії здогадок і припущень сучасних дослідників.

М. Сімашкевич у праці «Римское католичество и его иерархия в Подолии» зазначав: «… монахи францисканского ордена в первый раз появились в Польше около 1237 г., а в Подолии в начале ХIV века». Єдиним документом, який точно вказує час знаходження у Кам’янці монахів ордену францискан, є грамота князя Свидригайла цим монахам, у якій він затверджував володіння ними певних земельних ділянок. Датується грамота 1400 р. Проте твердження, що монахи побудували кам’яний храм Успіння Діви Марії у ХIV ст., є сумнівним, оскільки навіть польські історики зазначали, що до жахливої пожежі 1616 р., католицький храм ордену францискан був дерев’яним. А новий кам’яний костел Зокрема “за уверением польських историков” з’явився майже перед початком турецького панування, у 1672 р. – так вважав Ю. Сіцинський. Одночасно з карти міста зникає вірменський Свято-Успенський храм.

Дослідники історії міста довгий час задавались питанням: куди ж насправді зник давній вірменський Успенський храм? Якщо припустити, що його було зруйновано, то чому про залишки храмових руїн нічого невідомо, та чому про місцезнаходження храму немає жодних відомостей? Але історики, як пише архітектор О. Пламеницька, опираючись на нотатки Піду, дуже довго шукали “кішку в темній кімнаті, де її немає”, тобто Успенський храм на вірменській території… Ймовірно францисканці, впроваджуючи унію у вірменській общині та ґрунтуючись на підтримці польської влади, просто зайняли вірменський Успенський храм, що знаходився поблизу, та переобладнали його на свій лад. Адже вірменський Свято-Успенський кафедральний храм, згідно історичних описів, зникає з карти міста в кінці ХVІІІ ст., і в цей час одразу ж з’являється кам’яний францисканський костел, вівтар якого до 1781 р. був направлений на схід (католицькі храми завжди будуються вівтарем на захід).

Припущення такої думки ставить під сумніви будівництво костелу Успіння Діви Марії францисканами. Ще одним вагомим аргументом, який підтверджує дану думку, є порівняння архітектури вірменських храмів із зовнішнім виглядом Свято-Успенського храму до реконструкції 70-х років ХХ ст. Саме зображення давніх вірменських храмів на території Поділля, які були побудовані з каменю, мають не просто схожі архітектурні риси, а носять ознаки одного стилю будівництва.

У період турецького панування (1672-1699 рр.), за однією із версій, храм та територія біля нього використовувались як стайні, за іншою – храм було перетворено у мечеть, на честь матері султана.

20 січня 1699 р. було підписано Карловецький трактат, за умовами якого Подолія відійшла до Польщі, а турки покинули місто. Представники різних католицьких орденів, зокрема і монахи ордену францискан, знову повернулись у місто. За даними польських істориків в 1717 р. францискани добудували храм (подовжили вдвічі) із західної сторони. Після чого в 1753-1781 рр,. до апсиди була прибудована трьох ярусна дзвіниця, у зв’язку з чим було змінено першопочаткову орієнтацію храму (на схід) та повернено його на захід. Над будівництвом дзвіниці працював відомий архітектор XVІІІ ст. Ян де Вітте.

У листопаді 1781 р. Кам’янець відвідав польський король Станіслав Август. Оглянувши фортифікаційні споруди міста, він вирішив укріпити його західну частину. Порадившись з чинами Речі Посполитої, та із дозволу папи римського, 7 травня 1787 р. король відкупив приміщення кам’янецького францисканського кляштора під влаштування особливої батареї, з метою укріплення західної частини міста. А кам’янецьких францискан перевів у м. Грудок (сучасне м. Городок) розмістивши їх в приміщеннях колишнього парафіяльного костелу Св. Анни. При переселенні монахи, крім усіх своїх фундушів, отримали від воєводи подільського Яна Замойського запис, на 2000 злотих щорічно та урочище під назвою Звіринець.

Через внутрішньополітичні обставини в Речі Посполитій наміри польського уряду, відносно кам’янецького францисканського кляштора, не було реалізовано. Уже 1792 р. у реляції про стан костелів католицький єпископ визнав, що ці заходи не дали жодних результатів: фортифікації не збудовано, натомість монастир і храм поруйновано й сплюндровано. Францисканські монахи не хотіли повернутись назад.

В 1793 р. відбувся Другий поділ Речі Посполитої, після якого Поділля, було приєднано до Росії. Імператриця Катерина ІІ, звернувши увагу на повернення уніатів до православ’я та швидке збільшення православних храмів, іменним указом від 12 квітня 1795 р. повеліла: “для лучшаго управления делъ духовныхъ, учредить въ Подоліи самостоятельную епархію съ наименованиемъ Брацлавской и Подольской…». А місцем перебування православних Подільських єпископів було призначено напівзруйнований колишній францисканський монастир.

Перший Кам’янецький єпископ, Преосвященний Іоанікій, осіню 1795 р. оглянув запустілі будівлі колишнього францисканського кляштору, але через їх напівзруйнований стан не зміг там зупинитись, і відправився для проживання в Шаргородський монастир. Того ж 1795 р. у Священний Синод було представлено план придбаних будівель із описом їхнього становища та проект ремонтних робіт та перебудови.

Під час ремонтних та будівельних робіт які проводились протягом 1795 р. келії францисканських монахів на верхньому поверсі було перебудовано у архієрейські покої; А в 1798 р. архітектором Я. Рагузою було розроблено план перебудови центрального фасаду Свято-Успенського храму, який стає архієрейським храмом.

10 серпня 1832 р. архієпископ Кирило, запропонував Св. Синоду проект перебудови та ремонту Архієрейської Свято-Успенської церкви. До проекту додавались: план та фасад із зображенням дзвіниці; план будівлі; план, фасад, та розріз споруди з дзвіницею.

В 1835 р., над церквою Успіння Божої Матері, було влаштовано дерев’яний візантійський глухий купол. Того ж року було перероблено інтер’єр споруди, завершення нефу та дзвіниці за проектом архітектора С. Учти.

На весні 1866 р., у храмі Успіння Пресвятої Богородиці розпочались внутрішні ремонтні роботи, які остаточно завершилися в середині жовтня. 16 жовтня 1866 р., відбулось урочисте освячення відремонтованого храму.

На початку ХХ ст. у 1905 р., було проведено одну із значних перебудов в історії Свято-Успенської церкви: лицьова сторона східного фасаду храму була перебудована.

Період після революції 1917 р., культові споруди закривались та переходили у власність держави, яка використовувала їх за новим призначенням. Така ж доля спіткала і Свято-Успенський храм який в ХХ ст., було закрито, та храм і архієрейські палати перетворено в найбільшу в’язницю НКВС на Поділлі. У ній померли мученицькою смертю багато християн.

13 червня 1935 р., президією Кам’янець-Подільської міської Ради було прийнято Постанову «Про вилучення з користування релігійної громади Архієрейського молитовного будинку під назвою „Архієрейська Успенська церква”, що знаходиться по вул. ІІІ-го Інтернаціоналу, для використання його для державних потреб.» До 1959 р., споруда храму знаходилась в аварійному стані.

В лютому 1959 р., було складено “Акт технического состояния памятника архитектуры нач. XVII-XVIII вв. – Костел францисканов (Архирейськая церковь) в г. Каменце-Подольске, Хмельницкой области”. Було прийнято рішення відбудувати зовнішній вигляд храму, але не як Свято-Успенську церкву, а як костел францискан. Над проектом працювала архітектор Є. Пламеницька. Свій перший проектний етап реставрації, Францисканський костел, вона завершила 1964 року. Саме в період 1959-1964 рр. зовнішній вигляд храму було змінено. Свої архітектурні особливості він втратив. Та через брак коштів проект не було реалізовано. Проектом передбачалось всередені храму утворити спортзали. В приміщенні храму розмістився електро-механічний завод. У середині 80-х рр. – з 1986 р. в приміщеннях храму, на другому поверсі, знаходився обласний архів. На той час внутрішній вигляд храму було повністю знищено.

13 грудня 1994 p., рішенням Хмельницької Обласної Ради, храм Успіння Пресвятої Богородиці як і будинки справа та зліва, було повернено у власність Українській Православній Церкві. Проте, обласний архів, який знаходився на другому поверсі храму, було вирішено залишити.

10 квітня 2003 р., на другому поверсі будівлі храму, де знаходився архів розпочалась пожежа. Повністю згорів дах над усією спорудою, обломками архіву було завалено вівтарну частину храму. Архів перенесли в обласний центр – м. Хмельницький, а обгорілі, напівзруйновані приміщення залишили. Їх відбудовою та ремонтом займалось єпархіальне управління та настоятелі храму.

Сьогодні в храмі Успіння Пресвятої Богородиці знову відбуваються Богослужіння. У середині храм приведено у належний вигляд. Користуючись проектом реставрації та відбудови храму, розробленого О. Пламеницькою, на протязі 2012 – 2013 рр. із північного боку до храму було відбудовано двоповерхову будівлю. Це дало змогу, у 2013 р., повернути вівтар на схід та надати храму належний вигляд. 27 липня 2013 р., на передодні дня памяті Св. рівноапостольного князя Володимира відслужили першу Всенощну, а 28 липня в обновленому храмі була відслужена перша Божественна Літургія. Роботи по відновленні храму продовжуються не припиняючи Богослужбове життя общини. Планується відбудова дзвіниці.

Більш детальну історію храму можна почитати за посиланням.