Свято-Миколаївський храм

У спогадах відомого співака Олександра Вертинського розповідається про одну подію, що сталась на початку минулого століття в Харбіні. В той час це китайське місто було переповнене російськими емігрантами, які привезли з собою велику кількість ікон, і навіть на залізничному вокзалі розмістили велику ікону Миколая Чудотворця. Якось ранньої весни до приміщення вокзалу забіг мокрий з голови до ніг старий китаєць, простягся перед іконою, здіймаючи до неї руки, схвильовано щось вигукуючи. Виявилося, що він йшов тонким льодом річки і провалився у воду. Течія затягувала його вже під лід, коли він пригадав, що емігранти завжди просять допомоги в якогось старця, зображення якого є у вокзалі. «Старче з вокзалу, врятуй мене!», – були останні слова китайця. Потім він знепритомнів. Прийшов до тями він уже на другому березі й перш за все кинувся на вокзал, щоб подякувати святому старцю за чудесний порятунок.

Великого Чудотворця Миколая шанують у всьому світі не тільки християни, а й іновірці.

Особливою шаною святий користується у православних. Ікона святого Миколая – обов’язкова приналежність православного храму та помешкань християн, а ім’я “Миколай” – одне з найпоширеніших. Таємними шляхами промислу Божого святитель Миколай пов’язаний з долею нашої країни ще з часів прийняття християнства. Київський князь Аскольд при хрещенні отримав його ім’я. Над могилою Аскольда свята рівноапостольна княгиня Ольга побудувала перший на Русі Свято-Миколаївський храм, а через деякий час в іншому Свято-Миколаївському храмі в Корсуні прийняв хрещення князь Володимир.

У багатьох наших поселеннях на честь великого святителя побудовані храми. Тільки в Кам’янець-Подільському благочинні їх є декілька: у селах Абрикосівка, Гаврилівці, Завалля і Чабанівка; та в самому Кам’янці один з найдавніших храмів теж присвячений цьому святому. Теперь Свято-Миколаївському храму, зведеному в Старому місті, вже більше 600 років.

Важко знайти на Поділлі святиню з такою багатою і водночас трагічною історією, ніж ця церква. Вважається, що вона була вірменською і побудована у 1398 р. Засновниками її були вірменські колоністи під керівництвом Сінана Котлубея.

Про переселення вірмен на Поділля збереглись свідчення істориків. Вірмени, які зазнали гоніння на батьківщині від турецьких завойовників, шукали порятунку в різних країнах. Частина їх, переважно заможних людей, перейшла на північ і в межах колишньої Польщі заснувала низку колоній на торгівельному шляху від  Дністра аж до Львова. Частина поселилась у Кам’янці. Біженці й побудували храм на честь святителя Миколая. Про це свідчить і запис вірменською мовою: «Я, Сінан, син Котлубея, стверджую цей запис. Засвідчую перед Богом і перед св. Григорієм просвітителем і перед керівником тієї єпархії, яка повинна створитися, а тепер в присутності отця Іоанна, архієпископа всієї Русі і землі Волоської. Я дав обіцянку побудувати святиню в ім’я святителя Миколая Чудотворця; тепер за Божою допомогою, я закінчив її повністю і присвячую Богові, святому Григорію Ечміадзінському просвітителю і начальнику єпархії тієї провінції. Я роблю її незалежною від мирської влади; ніхто не має права володіти цією власністю Господньою: ні я, ні мій дім, ні мої сини, ні мої рідні, як близькі так і далекі. Якщо ж хтось наважиться привласнити собі святиню, то буде визнаним віроломним порушником закону, у всіх судах буде підлягати покаранню, яке буде визначене суддями як мирським, так і духовним, буде проклятим Богом, святими Апостолами і патріархами. Лиш один виняток: якщо хтось із моїх синів чи рідних буде священником і послідовником вчення Григорія Просвітителя і буде визнавати над собою владу Ечміадзінського патріарха, то тільки йому церква повинна буде виділяти частину своїх прибутків; ніякого більше іншого права він не повинен мати. Свідок тому, що я вище сказав, є Бог і люди, присутні при цьому. Документ цей написано 847 р. вірменської ери (1398 р. після Р.Х.) березня 25 дня, рукою диякона Пилипа в присутності самого архієпископа». Підтвердженням того, що документ стосується саме цієї церкви є й запис в одній із древніх книг, що до революції зберігалась у колишній імператорській публічній бібліотеці в Петербурзі.

У 1495 р. у зв’язку із збільшенням поселень і малими розмірами храму побудували біля нього інший і назвали його Миколаївським, а старий храм, тобто нинішній Свято-Миколаївський, пересвятили у Благовіщенський. Так храм проіснував до початку ХIХ ст., коли на згадку древнього найменування храм знову був освячений на честь святителя Миколая.

Подальша історія Свято-Миколаївського храму пов’язана з історією вірмен Поділля. На початку ХVII ст. розпочався наступ унії, і вірмени-григоріани після довгої і впертої боротьби змушені були скоритись папі римському та почали називатись вірменами-католиками. Близько 1666 р. кам’янецька Благовіщенська церква, як і інші вірмено-григоріанські церкви, була перетворена у вірмено-католицьку.

Під час облоги Кам’янця турками у 1672 р. будівля Благовіщенського храму була значною мірою пошкоджена і залишалась у руїнах більш ніж 25 років. На початку ХVIII ст., коли Кам’янець знову перейшов під владу Польщі, благодійник-вірмен Богдан Лятинович на власні кошти відновив церкву Благовіщення Пресвятої Богородиці і забезпечив храм усім необхідним.

З часів переселення вірмен до Кам’янця та побудови Свято-Миколаївської церкви в ній знаходилась древня чудотворна ікона Божої Матері, написана за східним стилем на кипарисній дошці. Після нашестя турків на Поділля у 1672 р. ікону вивезли до Туреччини вірменські черниці, громада яких існувала при храмі. Там ікона була захоплена турками, але згодом її викупили вірмени і перенесли до Львова. Після звільнення Кам’янця від турків Свято-Миколаївський храм лежав у руїнах. Тільки близько 1767 р. його було відбудовано і перенесено туди ікону. Після відновлення Свято-Миколаївського храму Благовіщенська церква стала називатись каплицею.

До кінця ХVIII ст. вірмени цілком підкорились латинському духовенству, яке у 1811 р. передало вірмено-католицьку Благовіщенську церкву греко-католикам. У ній було влаштовано греко-католицьку церкву на честь святителя Миколая Мир Лікійських. Греко-католицькою вона була недовго: у 1840 р. її настоятель Віктор Лабейківський разом з прихожанами приєднався до православ’я і Свято-Миколаївська церква з тих пір є православною.

У 1892 р. в будівлі храму виникла велика щілина, така, що на деякий час навіть було припинено богослужіння. Єпархіальне та міське керівництво звернуло увагу на пошкодження, і храм було відремонтовано, на що виділив необхідні кошти Святійший Синод за проханням преосвященного Димитрія, єпископа Подільського. Будівля була стягнута залізом, а зовні побудовано два контрфорси. Було також оновлено іконостас, зроблено новий престол, у церкві поставлена кахляна піч, зроблені нові хори, кам’яну підлогу замінили дерев’яною. Оновлений храм було освячено 29 травня 1894 р., і тільки тоді будівля стала схожою до типу православних церков.

Сьогодні у храмі знаходиться велика храмова святиня – ікона святителя Миколая. Святитель зображений у сакосі з митрою і омофором, виготовленими з металу. Ікона у дерев’яному кіоті. За переказами вона принесена до Кам’янця у другій половині ХVIII ст. Багато з тих, хто звертається до Святителя з вірою і молитвою, отримують тут духовну і тілесну допомогу.

У 1897 р. за ініціативою єпископа Іринея при храмі було відкрито школу грамоти для дівчаток, їх тоді навчалось майже 30. Сьогодні при храмі діє недільна школа.

За радянських часів у 1962 р. храм було закрито, багато церковного майна було втрачено. У церкві розмістили спецархів.

Майже на 30 років було ізольовано віруючих від храму. Своє відродження він вкотре розпочав з руїн.

У грудні 1990 р. в напівзруйнованому храмі блаженної пам’яті архімандрит Філагрій, який став його першим настоятелем, проголосив: «Благословенно Царство Отця і Сина і Святого Духа…!»

Відродження храму йшло впродовж семи років. Основний тягар з відновлення храму виніс на своїх плечах нинішній настоятель, протоієрей Олексій Вересюк. Він і тепер робить все можливе для окраси храму. Так, в минулому році було оновлено вівтар.

Повернулись до храму ікони, частина з яких, зокрема Миколая Чудотворця, зберігалась причтом Свято-Покровської церкви. 19 липня 1991 р. хресним ходом її було перенесено до Миколаївської церкви. Урочистості очолив тоді архієпископ Хмельницький і Кам’янець-Подільський Ніфонт (нині почилий о Господі митрополит Луцький і Волинський).

І тепер, щонеділі, вузенькою вуличкою Старого міста з самого ранку йдуть віруючі до відновленого храму. Їх зустрічає церковний дзвін, що вперше пролунав у пасхальну ніч 1993 р. А нещодавно задзвонили придбані стараннями благодійників шість нових – більш милозвучних дзвонів.