Хресто-Воздвиженський храм

Хресто-Воздвиженський храм розташований на Карвасарах у місті Кам’янець-Подільському.

Якщо йти до Старої фортеці з міста, з Замкового (або, як часто кажуть, Турецького) мосту, ліворуч, вздовж бурхливої в цьому місці річки Смотрич відкривається мальовничий пейзаж, прикрашений похилими вербами. А якщо спуститися крутими східцями біля мосту і, пройшовши трохи, перейти через вантовий місточок, опинитеся в затишному куточку біля унікальної будови Хресто-Воздвиженської церкви.

Тихо журкоче невтомний Смотрич, співають птахи, а ви проходите зеленим килимом м’яких трав до храму. Церква стоїть на підмурку, щоб під час повені вода Смотрича не заливала її. Цю необхідність майстри поставили також на службу мистецтву, надавши будівлі більшої піднесеності та виразності. Розташована біля підніжжя фортеці церква – одна з найоригінальніших пам’яток Подільського дерев’яного зодчества. Для цієї невеликої тридільної однобанної (тобто однокупольної) споруди характерне тонко знайдене співвідношення бічних зрубів і центральної бані наметового типу. Церква і башта-дзвіниця з її високим наметовим дахом творять єдиний ансамбль, що, наче ювелірна оздоба, припасований до архітектури споруд, що височать над Карвасарами.

Назва “Карвасари” пов’язана з тюркським словом “караван-сарай” – місцем, де зупинялися каравани подорожуючих східних купців, які прямували до Кам’янця. Звідси вони, сплативши мито, в’їжджали до міста нижньою дорогою, що йшла попід Замковим мостом і скелею каньйону Смотрича та через Руську браму.

Що стосується давності поселення, то Є. Сіцінський повідомляє: поселення Карвасари існувало з XV ст. Тут були облаштовані сараї для зберігання товарів купців. У XVII-XVIII ст. тут жили євреї, яким у ті часи не дозволялося жити в місті. Коли 1797 р. їм дозволили жити в Кам’янці, більш заможні переселились до міста, а на Карвасарах залишилась лише біднота.
Чи була тут в XVI ст. церква – невідомо. Відомо, що вона існувала вже у XVIII ст. До Карвасарського приходу належали села, що були розташовані поблизу Кам’янця – Татариськи, Кубачівка, Янчинці, Підзамче і Видрівка (низка будинків внизу біля річки навпроти Польських фільварків). Нараховувалось понад тисячу (1178) прихожан.

Є твердження, що під час турецької окупації церква була перетворена на мечеть. Чи проіснувала ця будова до XVIII ст. – невідомо, але у 1739 році на Карвасарах була однобанна церква, що під кінець століття була вже у непридатному стані. У 1779 р. було розпочато будівництво нового храму. Існуюча нині церква – дерев’яна, однокупольна. Її було освячено у 1801 р. розпорядженням преосвященного Іоанікія – єпископа Кам’янця-Подільського і Брацлавського.

Протоієрей Скворцов, який у 30-х роках ХІХ ст ревізував церкви, виділив Карвасарську церкву як одну з найбідніших. Тодішній архіпастир Ксенофонт звернувся до володаря Карвасар князя Голіцина з проханням потурбуватися про ремонт церкви і привести її до благовидного стану.

Цікаву думку щодо Хресто-Воздвиженської церкви має вчений, фахівець-реставратор Ольга Пламеницька. В своїй книжці “Християнські святині Кам’янця на Поділлі” вона стверджує, що при вході до ущелини, під Замковим мостом, стояла не дерев’яна, а мурована церква, зображена на мідній гравюрі Томашевича плану міста під назвою “Руська церква Святого Хреста на Карвасарах”. Проаналізувавши архітектурну графіку гравюри, Ольга Пламеницька вважає, що прийоми зображення на ній церков дають підстави вважати: попередником теперішнього Хресто-Воздвиженського храму був мурований храм. Його було майже зруйновано турками при штурмі Кам’янця. У 1672 року він знаходився надто близько від замку, що був головним об’єктом захоплення.

У XVI ст. православна громада русинів-українців, витіснена католиками з верхнього міста, змушена була освоювати долину Смотрича, де раніше існували лише млини українців, вірменів та поляків. Долина, згідно з оборонною концепцією міста, не була призначеною для житлової забудови: адже під час нападів на місто каньйон штучно затоплювався. За характером зображення на гравюрі і, зрештою, за будівельною логікою, церква знаходилась у зоні періодичних затоплень і мала бути мурованою. За описом 1739 р. вона відома вже як дерев’яна однокупольна. З чого випливає, що при будівництві використали лише підмурки попередньої мурованої церкви. Церкву, очевидно, відновили поспіхом, проіснувала вона недовго і вже у 1774 р. зазначено, що вона “вєтха” і непридатна для проведення служби. Тож у 1799 р. розпочате будівництво нового храму, який було освячено у 1801 році. Нова Хрестовоздвиженська церква була тризрубною, на мурованому фундаменті, одноверхою. До вівтарного зрубу з півночі прибудована маленька ризниця. Вхід знаходився на північному фасаді, де перед центральним зрубом влаштували паперть на фігурних стовпчиках. Над бічними прямокутними в плані зрубами, що мали двосхилі дахи, підіймався восьмерик, тобто восьмигранний зруб. До торця західного зрубу була прибудована ширша за зруб дзвіниця під наметовим дахом з главкою.

Цей храм – єдиний дерев’яний храм, який зберігся у Кам’янці. Він репрезентує подільську традиційну школу дерев’яного церковного будівництва. Адже майже всі церкви Кам’янця спочатку свого існування були дерев’яними.

В наші часи під час реставрації дзвіницю було відірвано від церкви і поставлено окремо зі зрозумілою реставраційною метою – показати, як то кажуть, “у чистому вигляді” первісний тризрубний храм. Але було створено одночасно інший ансамбль. Тому треба враховувати, що в такому вигляді він ніколи не існував.

У часи атеїстичної влади, після Пасхи 1953 р. храм закрили, демонтували престол, жертовник, іконостас, верхній клірос, і їхня доля донині невідома. Храм до 1965 р. використовувався як кінотеатр. У грудні 1991 р. храм відкрито для богослужіння, встановлено престол і жертовник, у 1993-му – верхній клірос, у 1994-му – іконостас, у 1995-му – дзвін. У 1997 р. було оздоблено іконостас, виготовлена “Голгофа” та змонтоване паникадило. У 2003-2005 р.р. здійснено розпис храму. Виконана реставрація покрівлі, встановлені хрести на купол і дзвіницю.

Храмове свято відзначається 27 вересня. Свято це встановлене у IV ст. в зв’язку із віднайденням хреста, на якому було розіп’ято нашого Господа Іісуса Христа.