Інтерв’ю з митрополитом Кам’янець-Подільським і Городоцьким Феодором

— Сьогодні в ЗМІ та й у приватних розмовах можна почути скарги на те, що інститут сімʾї руйнується, що він втратив свою цінність. Як Ви вважаєте, чи відповідає це реальному стану речей і яке місце інститут сімʾї займає у житті Церкви?

 

— Розуміння сімʾї, значення сімʾї в нашому суспільстві дійсно значною мірою втрачене. І свідченням цього є, насамперед,  такі явища, як боротьба за права сексуальних меншин, кількість розлучень, яких у відсотковому відношенні більше, ніж міцних сімей. Проблема сімʾї — це проблема духовного стану нашого суспільства. У розумінні Церкви сімʾя — це маленька цеглина, яка складає суспільство та є основою формування й життєдіяльності народу, нації. Тому про стан суспільства можна судити з того, якою є наша сімʾя. Якщо сімʾя слабка, то слабким буде й суспільство, і наш народ. Сімʾя — це дуже важливий показник нашого загальнонародного життя.

У християнському розумінні сімʾя — це таїнство, яке виражає єднання Христа з Його Церквою. Тому якість сімʾї безумовно свідчить про загальний моральний, духовний стан нашого життя. Для того, щоби нам бачити успішним розвиток нашого суспільного життя, найперше необхідно звернути увагу на стан сімʾї нашого народу. Без релігійного розуміння сімейного життя неможливо створити міцну сімʾю, у якій кожен з її членів буде щасливим.

— Ваше Високопреосвященство, якою ж є головна мета шлюбу?

— Головна мета шлюбу — це такий союз між чоловіком і жінкою, який би дозволяв доповнювати одне одного і створювати умови для спільного життєвого подвигу. Цей життєвий подвиг полягає не в тому, щоби тільки нести труднощі земного життя, народження й виховання дітей, не тільки в здобуванні хліба насущного, але й у тому, щоби духовно підтримувати одне одного на шляху досягнення вічності. Адже людина живе не тільки для того, щоби створити сімʾю, народити дітей, мати потомків, бути щасливою з того, що їй вдалося зробити щось для сімʾї, для суспільства. Щастя людини ще й у тому, що вона змогла осягнути морально-духовний ідеал християнства, явлений у Євангелії, вченні Господа нашого Іісуса Христа.

— Владико, у світі існує безліч різних конфесій, релігійних течій, віросповідань. Чи є, на Вашу думку, різниця між православними сімʾями та сімʾями людей інших релігій?

— Я б не хотів торкатися теми міжконфесійного порівняння, а хотів би звернути увагу на таке: у подвизі сімейного життя необхідною є поміч Божа. Молоді люди, які створюють сімʾю, не просто реєструють це у РАЦСі чи якійсь іншій державній установі. Вони повинні отримати благословення Боже, яке надається у таїнстві вінчання (шлюбу). Божа допомога необхідна для освячення подружніх відносин, тому що людських сил замало для того, аби шлюб був повноцінним. Церковне Таїнство шлюбу облагороджує людські почуття, прихильності, дає сили для того, щоби нести той нелегкий хрест, який покладається на плечі подружжя. У цьому сенсі Боже благословення допомагає гідно виконати свої сімейні подружні й батьківські зобовʾязання.

Оскільки Таїнство шлюбу є дієвим і благодатним тільки у Православній Церкві, то є зрозумілою й цінність шлюбу в нашій Церкві.

— 72-е правило VI Вселенського Собору говорить про те, що православним забороняється шлюб з інославними. Як Ви вважаєте, чи є різні релігійні погляди великою перепоною для створення сімʾї?

— Дійсно, згідно з вченням нашої Святої Православної Церкви, яке виражають Вселенські Собори, зокрема 72-е правило VI Вселенського Собору, шлюб православних з інославними забороняється. Яка цьому причина? Шлюб — це єднання не лише на фізіологічному, психологічному рівнях. Шлюб — це єднання на духовному рівні. В основі духовності людини лежить, передусім, її релігійне переконання. І якщо ці переконання будуть різними у подружжя, то духовне єднання у подружньому житті неможливе. Потім перед подружжям виникають такі проблеми, як “у якій церкві хрестити малюка ?”, “до якої церкви ходити батькам зі своїми дітьми?” та безліч інших. Це, як свідчить загалом досвід Церкви, породжує непорозуміння, неприємності й проблеми. Звісно, у світському, безрелігійному суспільстві ці проблеми не виникають, якщо приналежність до певної конфесії чи церкви є чисто формальною і необхідності підтримувати свої рілігійні почуття відвідуванням храму в таких людей немає. А для людей по-справжньому релігійних є надзвичайно суттєвим і принциповим те, щоби шлюб було укладено з людиною однієї віри, щоби єднання відбулося на усіх рівнях. А шлюб — це і є повнота єднання, повний збіг, повна взаємодія. За відсутності одного з цих складників, особливо духовного, який є найголовнішим, така взаємодія стає неможливою, тому що духовне породжує світоглядну систему цінностей, яка впливає на всі рішення у нашому житті.

— Традиційно люди, які збираються одружитися, слухають курс лекцій прихідського священника, готуючись таким чином до звершення над ними Таїнства. Чи можливо, на Вашу думку, вже на цьому етапі побачити, чи буде щасливим їх шлюб? Якими є умови для створення міцної щасливої сімʾї?

— Головною передумовою підготовки до сімейного життя є виховання дітей у хорошій благополучній християнській сімʾї. Це дає дітям можливість увібрати всі найкращі якості своїх батьків, завдяки яким змогла сформуватись чудова християнська сімʾя. На другому місці, зрозуміло, знаходиться правильний погляд на життя. Сімейне життя передбачає відповідальність за іншу людину: за чоловіка, за дружину, за дітей. Це відповідальність перед людьми. А ще є відповідальність перед Богом, яка полягає в усвідомленні відповідальності за свій вибір, серйозності того, що ти робиш, створюючи сімʾю. Це відповідальність. На жаль, більшість молодих людей не мають відчуття відповідальності за інших. Наслідком цього є небажання узаконювати свої стосунки, цивільні шлюби, якісь інші аморальні явища, що супроводжують стосунки двох молодих людей, які не хочуть брати на себе відповідальності за наслідки таких позашлюбних стосунків, що є незаконними. Якщо у людини  буде відповідальність, безумовно, вона буде свідомо приймати рішення за себе й за інших. Людина, яка має це почуття відповідальності, є готовою до створення сімʾї.

Безумовно, релігійна складова є необхідною для того, щоби сімʾя, як ми вже говорили раніше, була повноцінною.  Для цього необхідними є присутність Бога, освячення наших почуттів, допомога звище. Усе те, що робить нашу сімʾю наповеною смислом.

— Сімʾю часто називають “малою Церквою”. Чи має бути в сімʾї ієрархія, як це є у Церкві?

— З християнської точки зору — так. Голова сімʾї — чоловік. Але ми не забуваємо й про те, що чоловік і дружина є єдиним цілим Чоловік має піклуватись про дружину, а дружина має піклуватись про чоловіка. У них немає окремих особистих зацікавлень — у них все спільне. Апостол Павло говорить у своїх посланнях, що ні чоловік не має влади над своїм тілом, ні дружина. У них все спільне: і радості, й печалі, і здобутки, і втрати. Не можна у сімейному житті відокремитись і сказати, що “це — моє, а це — твоє”. Не може так бути в сімейному житті. У сімʾї все спільне. І, в принципі, проблеми у сімʾї починаються тоді, коли починають відділяти свої інтереси від інтересів інших, спільних для сімʾї. Тому, звісно, єдиноначалля у сімʾї має бути. Воно є у державі, у будь-якій організації, в армії. Уявіть собі, якщо солдат буде думати про те, виконувати накази командира, чи не виконувати. І так на усіх рівнях ієрархії, яка існує в армії. До чого дійде армія? Це буде зборище небезпечних людей, що діють на свій розсуд. А говорити про якусь організовану відсіч ворогу вже й зовсім неможливо.

Щодо ситуації в сімʾї, то главенство чоловіка не означає тиранії. Це главенство більш сильного, більш відповідального. Той, хто є керівником, той бере на себе більше відповідальності. Це той, хто думає, переживає, той, від кого більше вимагають, той, на кого розраховують, той, хто піклується про сімʾю, а не той, хто, користуючись своєю владою, влаштовує тиранію. У християнському розумінні шлюбу таке главенство є неприпустимим. Главенство — це турбота й любов. Воно не передбачає нічого, повʾязаного з несправедливістю. Главенство у християнському розумінні — це служіння, це турбота з любовʾю та розумінням того, що всі потребують приязного ставлення й піклування.

— А якою ж тоді є позиція Церкви щодо домашнього насилля?

— Насилля — це в будь-якому випадку негативне явище. Церква не може ставитись до цього позитивно. Проте, створюючи свою сімʾю, люди створюють своє життя, за яке вони відповідають. Адже Церква нікого не зобовʾязує одружуватись з тією чи тією людиною. Чоловіки й жінки самостійно вибирають собі супутника життя.  Саме тому вони несуть відповідальність за свій вибір. Розглядати проблему майбутнього сімʾї треба ще задовго до укладання шлюбу. Слід серйозно й відповідально підійти до свого вибору. Наш вибір повинен базуватись не на пристрасті, яка є тимчасовим явищем, що швидко минає, і тоді нам відкривається справжня людина, яка постає перед нами з усіма своїми недоліками й слабкостями. Нам слід мати певну стриманість, вихованість. Необхідно молитись до Бога, щоби Господь відкрив цю людину. Ми часто покладаємось на симпатії чи антипатії, ми часто, заворожені зовнішністю людини, не турбуємось про те, щоби проникнути в її суть.  Тож ми самі винні, що робимо такий вибір. А раз ми робимо вибір, то й самі відповідаємо за його наслідки: за те, кого вибрали, й за те, з ким вступили в подружні стосунки. Безумовно, Церква може співчувати. Церква через своїх духовників дає поради. Адже причиною негативного досвіду в сімейному житті може бути не лише небажання іншого виправитись, але й особиста непідготовленість до сімейного життя. У багатьох людей просто відсутній християнськй погляд на життя як подвиг, на життя, яке більшою мірою зобовʾязує нас давати, ніж приймати. Сучасне суспільство сповідує інші цінності, інші погляди: кожен хоче побільше взяти від свого партнера, від свого подружжя. А це порушує основний принцип подружнього життя. Цей принцип називається любовʾю. Любов більше віддає, ніж приймає. Любов потребує жертовності. Неготовність жертвувати заради ближнього якраз і призводить до спотворення стосунків і до тих проблем, які завдають болю усім членам сімʾї. Тому увагу потрібно звернути на свою готовність до шлюбу. Дати собі відповідь на питання: “А яким має бути християнський шлюб?”. Підготуватись до сімейного життя. Подумати, чи готові терпіти якісь немочі свого ближнього, його недоліки для того, щоб виправити його. Виправляють не докорами, не скандалами й не сварками. Виправляють любовʾю та терпінням. Тому, якщо хочеш вступити в шлюб із людиною і помічаєш її немочі, треба найперше подумати, чи готовий ти їх прийняти. Якщо готовий — вступай у шлюб із надією на Божу поміч. Якщо не готовий — то краще утриматись. Нехай гору візьме здоровий глузд, а не пристрасті, які швидко минуть.

— Досить часто серед спокус у сімейному житті називають егоїзм. Що ще Ви можете додати і як з усім цим боротися?

— Так, егоїзм є серйозною спокусою. Він може проявлятися по-різному. Що таке егоїзм? Це, коли в центрі – “Я”, яке бачить тільки себе і вимагає служіння тільки собі. Безумовно, егоїзм у всіх наших людських проявах є головною проблемою сімейного щастя. Адже, скажімо, чому виникають сварки? – Через те, що один хоче чогось, інший не хоче. Тому що існували якісь розрахунки одне на одного, якісь обіцянки, надії. І коли це не реалізовується, люди засмучуються, починають звинувачувати одне одного. Як правило, ці проблеми повʾязані з якимись матеріальними благами, з якимось зовнішнім успіхом у земному житті. Але сімейне життя не на цьому потрібно будувати. Чому? – Сімейне життя, насамперед, потребує поваги одне до одного, розуміння того, що “ми маємо разом вирішувати всі проблеми, які будуть”.

— Нерідко буває так, що шлюб уже зруйновано і причиною цього є подружня зрада. На жаль, таке трапляється зараз досить часто. У церкві існує принцип ікономії щодо цього, коли дозволяють вступати в другий шлюб. Яким є Ваше бачення цієї проблеми? Як краще чинити в такій ситуації, особливо тому, кого зрадили?

— Безумовно, я вважаю, що, незважаючи на зраду, потрібно намагатись зберегти шлюб, тим більше, якщо вже є діти. Прощення людини, надання їй шансу виправитись, часто стає причиною великих змін у її житті, і вона, памʾятаючи про свій гріх, може бути дуже вдячною упродовж усього сімейного життя. Це може підштовхнути її до дуже великих внутрішніх змін. Вважаю, що потрібно давати шанс людині, якщо вона усвідомлює свою помилку, просить прощення і хоче залишитись у сімʾї. Обовʾязково треба постаратися простити, примиритися і почати життя знову.

Якщо ж проблема сімейної зради є дуже серйозною і повернення назад немає, то сторона, яка постраждала, може, при бажанні, створити нову сімʾю. Церква це дозволяє. Право на створення нової сімʾї має саме той з подружжя, кого зрадили, а не той, хто винен у зруйнуванні шлюбу.

— У нашій розмові Ви цитували послання апостола Павла. Йому належать слова про те, що краще людині бути одній і так служити Богу. Ці слова й досі неоднозначно сприймають, а особливо ті, хто намагається висловлювати якусь свою критику Церковного вчення. В чому тут проблема і як нам слід розуміти ці слова учня Христового?

— Так, дійсно, апостол Павло говорив: “Браття, вам усім краще бути такими, як я”.  Але не кожен може це вмістити. Безумовно, вибір людини щодо того, який спосіб життя їй обрати: подружнє або чернече, – велика Таїнá. Потрібно відчути своє покликання і просити Бога, щоби Він нам у цьому допоміг.

— У Західній церкві серед духовенства існує традиція целібату. Православні ж священники, як правило, одружені. Неодноразово доводилось чути, що коли священник одружений — це краще, оскільки з того, як він дає лад своїй сімʾї, можна побачити, як буде й у нього на приході. Крім того, одружений священник більше й глибше розуміє сімейні проблеми: чоловік — дружина, батьки — діти, зять — теща, невістка — свекруха, і може дати слушні поради мирянам щодо врегулюванння цих проблем. Владико,що Ви думаєте з цього приводу?

— У перші часи християнства єпископат був і одружений, і неодружений. До VII століття, коли на VІ Вселенському Соборі єпископів зобовʾязали бути неодруженими. Священники мають обов’язково одружуватися. Ті, які належать до білого духовенства, мають одружуватись для того, щоби можна було очолювати прихід і здійснювати своє пастирське служіння. Римо-католицька церква стверджує тільки целібат, тобто безшлюбне духовенство. Наша Церква не схвалює такого підходу і ми тепер спостерігаємо негативні наслідки безшлюбності католицького духовенства. Ті проблеми, про які сьогодні говорить римо-католицька церква, весь світ, ті гріхи, за які виправдовується римський понтифік, свідчать не на користь целібату. І це не поодинокі випадки, а масові явища, за які сьогодні соромно римо-католицькій церкві.

Свята Православна Церква, розуміючи слабкість людей і переваги шлюбного священства, благословила священнику бути одруженим.

— Можливо, у Вас є декілька порад для наших читачів, як зберегти міцну сім’ю, до старості літ жити в мирі та злагоді, в повазі одне до одного. Що для цього потрібно знати й робити всім нам?

— Для тих, хто хоче створити християнський шлюб, слід, передусім, підійти по-християнськи до вирішення цього питання. Підготуватись духовно до створення сімʾї, усвідомити відповідальність, значення християнського шлюбу, зрозуміти своє особисте місце у християнській сімʾї. А найголовніше — памʾятати, що без Божої помочі нічого доброго у нас не вийде. Тут немає місця cамонадіяності. В усьому треба просити Божої допомоги — і в тому, щоби вибрати наречену/нареченого, і в тому, щоби вибір був правильний, і в тому, щоби сімʾя зміцнювалась, розвивалась, щоби набиралась сили, яка би могла протидіяти зовнішнім негативним впливам, які можуть згубно на неї діяти. Необхідно жити по-християнськи. Тоді, з Божою допомогою, у нас все буде виходити. Адже, як правило, претензії в подружньому житті у нас часто повʾязані з тим, що хтось не виправдав наших сподівань або ми не такі, якими нас хотіли бачити. Треба працювати над собою і виправлятись. І, головне, — дивитись не на те, наскільки моя “половинка” досконала в морально-духовному плані, а на те, як я сам виправляюсь. Претензії, насамперед, слід ставити до себе і працювати треба над собою. Тоді, з Божою поміччю, у нас все вийде і ми побачимо, як наша “половинка” теж виправляється. І тоді нам стануть зрозумілими слова нашого Господа Іісуса Христа: “Лицеміре, вийми перше колоду з ока свого, і тоді побачиш, як вийняти скалку з ока брата твого”.

Сімейне життя — це боротьба за духовну досконалість. Та, якщо ми переведемо цінності сімейного життя в земний вимір, то будемо знаходитись у полоні пристрастей, власного егоїзму, людських комплексів. І ми нічого не зрозуміємо й не відчуємо. Тому нам треба постійно знаходитись у духовному вимірі, де діє Благодать Божа, яка потребує від нас повної самовіддачі та досконалості. Тоді у нас багато речей будуть змінюватись на краще, ми будемо оновлюватись, сприймати одне одного правильно, свіжо, радісно. А це й буде свідченням того, що наша сімʾя розвивається у правильному напрямку.

Інтерв’ю провела А. М.Сірант

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *