Іконографія свята. Стрітення Господнє

Стрітення Господнє – одне з дванадцяти найбільших свят Православної Церкви. Воно було встановлене як урочисте нагадування про принесення до храму Пресвятою Богородицею Іісуса Христа на 40-й день після Його народження. По закінченні днів законного очищення Пречиста Богородиця разом з Йосифом Обручником та Богонемовлям прийшли з Віфлеєма до Єрусалимського храму. За законом Мойсея батьки повинні були приносити в храм для посвячення Богу своїх первістків (перших синів) на сороковий день після народження.

Слово «стрітення» означає зустріч, зустріч Христа з праведником Симеоном. Симеон був чоловік праведний і благочестивий, за переказами – один з перекладачів Святого Письма з єврейської на грецьку мову, який засумнівався в словах книги пророка Ісаї, що Спаситель народиться від Діви. І тоді з’явився йому Ангел і сказав, що він не помре, поки своїми очима не побачить сповнення цього пророцтва. Симеон довго чекав виконання обіцянки Божої. І ось цей день настав, і він з натхнення Духа Святого прийшов у храм. Коли ж Марія з Йосифом принесли маленького Іісуса, Симеон узяв Його на руки і, славлячи Бога, сказав: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром, бо побачили очі мої спасіння Твоє, яке Ти приготував перед всіма народами, світло на просвіту язичникам і на славу народу Твого Ізраїля». Праведний Йосиф і Матір Божа дивувалися словам Симеона. Старець благословив їх і, звернувшись до Божої Матері, пророчив Їй про Христа: «Ось через Нього будуть сперечатися в народі: одні спасуться, а інші загинуть. А Тобі Самій зброя пройде душу». Тут же, у храмі, була благочестива вдова Анна-пророчиця, вісімдесяти чотирьох років, яка служила Богу постом і молитвою день та ніч всі роки свого вдівства. І вона впізнала Спасителя і, підійшовши, славила Господа і розповідала про Нього всім у Єрусалимі.

Іконографія Стрітення створювалась на основі розповіді апостола і євангеліста Луки. На іконах, фресках, мініатюрах зображено момент передачі Богородицею Дитяти на руки Симеону. За фігурою Богоматері традиційно зображають Йосифа Обручника, який тримає в руках голубів. Позаду Симеона зображають пророчицю Анну.

Є два варіанти зображення місця дії: Симеон зустрічає Святе Сімейство на порозі храму або ж зустріч відбувається перед престолом.

Найдавніше зображення свята відносять до 440-го року, яке збережене до наших днів у Римі (рис.1).

Рис. 1. Мозаїка базиліки Санта Марія Маджоре. 432–440 р. Рим, Італія.

Існує декілька основних варіантів ікони Стрітення: симетрична, – коли в центрі стоять праведний Симеон і Богородиця з Іісусом (рис.2), та асиметрична, – коли в центрі стоять фігури Богородиці, Йосифа та Анни, які йдуть до храму з Богонемовлям.

Рис. 2. Мозаїка собору монастиря Осіос Лукас в Фокіді. 30-ті роки XI ст. Греція.

В іконописних тлумачних оригіналах подані такі правила щодо писання святкової ікони Стрітення Господнього: «У храмі під балдахіном, над яким здіймається купол, стоїть стіл; на ньому – золота кадильниця. Святий Симеон Богоприїмець тримає на руках Немовля Христа, Який благословляє старця. З протилежного боку стоїть Богородиця, Яка простягає до нього руки. Позаду Неї Йосиф тримає двох голубів. Біля нього – пророчиця Анна, яка вказує на Христа, тримаючи надпис: «Це Немовля створило небо і землю». У праведного Симеона, а на деяких образах і у Марії Діви покриті руки – адже доторкнутися Святині можна тільки з покритими руками (рис.3).

Рис. 3. Фреска церкви Токалі Кілісе в Гьореме. X-XI ст. Каппадокія, Туреччина.

Він же ж приймає Новий Заповіт, приймає Іісуса. Відтак Дитя передають старцю над жертовним кіотом у храмі, що означає жертовну місію життя Христа. Цікаво, що зображають престол християнського храму, а не жертовник храму Єрусалимського, який видніється на задньому тлі зображення. Престол можна відрізнити за багряним балдахіном, який використовували у візантійській традиції як символ Нового Заповіту, або ж можна побачити Євангеліє, яке є незмінним атрибутом престолу й донині. Часом краєчок балдахіна відгорнутий, що теж свідчить про добу Нового Завіту, яка привідкрила вхід до Слова Істини і дозволила звичайним людям так само входити до святилища, як і старозавітнім левітам, священикам.

Сходи, на яких стоїть Симеон, теж мають свій особливий сенс – вони збереглися і в сучасних храмах, адже святилище, де стоїть престол, де здійснюється Таїнство Євхаристії, теж вище від загальної площі храму, бодай на одну сходинку.

Христос може зображуватись як на руках Богородиці, так і на руках праведного Симеона. Але найбільшим символічним апофеозом є момент, коли зображують Марію, Яка ще не віддала Дитя, і Симеона, який вже майже прийняв Його у свої руки. Так, Іісус являється людству як видимий зв’язок, що поєднує Старий і Новий Завіти. Окрім того, рідна мати віддає свого первістка здавалося б зовсім чужому, незнайомому старцю. Марія віддає Іісуса на жертву заради людства, уособленням якого є Симеон.

Рис. 4. Петро Кавалліні. Мозаїка апсиди базиліки Санта Марія ін Трастевере. 1291 р. Рим, Італія.
Рис. 5. Ікона-єпістилій. 2-га половина XII ст. Монастир св. Катерини, Сінай, Єгипет.

Після років іконоборства образ Стрітення набув більш-менш сталих рис: Богородиця з Дитям, за Нею Йосиф та Анна йдуть до сходів храму, де їх уже чекає Симеон (рис.6).

Рис. 6. Стрітення Господнє. Фрагмент візантійської ікони. XV ст.

Хоч цей варіант ікони вважається більш поширеним, та вищезгадані символічні образи не втратили своєї популярності, а, навпаки, – своєю рідкістю і незвичністю ще більше привертають увагу до таїни свята Стрітення.

Серед руських іконописних пам’яток Стрітення одною з найдревніших є фреска церкви Спасителя на Нередиці (рис.7).

Рис. 7. Фреска Стрітення. Церква Спаса на Нередиці, 1199 р.

Руські іконописці вже вводять в композицію престол з ківорієм (надбудова на чотирьох колонах над престолом, влаштованим над вівтарем або царським місцем).

Рис. 8. Ікона “Стрітення Господнє” з іконостаса Успенського собору Кирило-Білозерського монастиря. Близько 1497 р.
Рис. 9. Ікона “Стрітення Господнє”. Майстерня Андрія Рубльова, 1408 р. З іконостаса Успенського собору м. Володимира.

Ікона “Стрітення Господнє” тим і цікава, що не має надто сталого зображення, але кожний її варіант несе потужне символічне навантаження, як і сама подія зустрічі Старого та Нового Завітів.

В Україні найдавнішим зразком ікони Стрітення вважають ікону ХІІ століття у Кирилівському храмі міста Києва. Окрему ікону Стрітення в храмі можна зустріти доволі рідко, окрім тих випадків, коли образ є храмовим, тобто якщо церква носить ім’я цього свята. Зазвичай образ Стрітення Господнього пишуть у святковому ряді іконостасу.

Рис. 10. Західні ворота Богородице-Рождественського собору. 1227—1238 рр., Володимиро-Суздальський музей-заповідник. Фрагмент.

В іконах Стрітення Господнього головною метою є передати відчуття великої радості, світлого свята очікування зустрічі з Господом, донести це почуття до кожного віруючого. І дуже важливо, щоб кожна людина зустріла в душі своїй Бога з чистим серцем, з великим благоговінням і з вдячністю Господу та надією на Нього. 

Підготувала учениця 3 класу
Кам’янець-Подільської іконописної школи
Калинюк Юлія

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *