Іконографія свята. Богоявлення. Хрещення Господнє

Богоявлення (Хрещення Господнє) – одне з найдревніших свят християнського календаря. Богоявленням це свято називається тому, що при Хрещенні Господа нашого Іісуса Христа явилася світу Пресвята Трійця (Мф. 3, 13-17; Мк. 1, 9-11; Лк. 3, 21-22). Бог Отець проголошував з небес про Сина, Син хрестився від святого Предтечі Іоанна, і Дух Святий зійшов на Сина у вигляді голуба. Це підкреслюється в словах святкового тропаря: «Во Иордане крещающуся Тебе, Господи, Троическое явися поклонение…» З давніх часів це свято називалося днем Просвітництва і святом Світла, тому що Бог є Світло, і Він явив Себе світові, щоб просвітити тих, які перебувають у “темряві й тіні смертній” (Мф. 4, 16), щоб врятувати по благодаті занепалий людський рід. Образи Богоявлення, які з’явилися вже в перші століття християнства, увічнювали не лише подію Хрещення Спасителя від святого пророка Іоанна в водах Йордана, але, перш за все, свідчили про явлення світові Сина Божого як Одного з Лиць Святої Трійці, Який прийняв людську плоть.

Перше зображення Хрещення Господнього, яке знаходиться в римських катакомбах, датується звичайно III століттям. В перші віки святкування Різдва і Хрещення складали єдине торжество, присвячене пришестю у світ Спасителя. На фресці (мал. 1), права половина якої не збереглася, представлений оголений Охрещуваний, на голові в Якого – рука яка здійснює Таїнство.

Мал. 1

У верхній частині – зображення Бога Духа Святого у вигляді голуба. Деякі дослідники вважають, що цю сцену можна віднести не до Хрещення Господа в Йордані, а до хрещення якогось новонаверненого християнина. Ця версія, на перший погляд, підтверджується тим, що охрещуванний зображується у вигляді отрока, а не дорослого чоловіка. Однак у III-IV століттях Христа часто зображували юнаком, а не зрілим мужем. Таке трактування образу, який підкреслює молодість, передавало ідею вічності Божества. Крім того, існує припущення, згідно з яким невеликий зріст і дитячі риси Іісуса можуть символічно вказувати на Різдво у Віфлеємі. У III столітті ще не існувало зображень Різдва, але художник хотів вказати і на цю подію, яка відзначалась разом із Богоявленням. Підтверджується ця версія й іншими ранніми пам’ятниками, на яких фігура Христа явно менша за фігуру Іоанна Хрестителя, наприклад рельєф на окладі Міланського Євангелія, створений в другій половині V століття (мал. 2).

Мал. 2

Така особливість масштабу фігур може пояснюватися бажанням художника проілюструвати слова Іоанна Предтечі: «Ему должно расти, а мне умаляться» (Ін. 3, 30). Ця метафора говорить про те, що пророк виконав свою основну задачу, його проповідь закінчується, і скоро він буде страчений, а проповідь Спасителя лише починається.

В період християнізації імперії все більша кількість людей мала бажання прийняти Хрещення. Виникала необхідність створення спеціальних церковних будівель, в яких можна було б здійснювати Таїнство над багатьма людьми. Такі споруди – баптистерії, зводилися поряд з великими храмами. У спеціально відведені для здійснення цього Таїнства дні, наприклад, у Велику Суботу, новохрещені в білому одязі входили під час Літургії у собор під спів «Елицы во Христа крестистеся во Христа облекостеся…». Ці слова й досі співаються у святкові дні замість «Трисвятого».

В куполі аріанського баптистерію, побудованого за наказом короля остготів Феодоріха в Равенні, цілком логічно розміщено зображення Хрещення Господнього (мал. 3).

Мал. 3

Христос представлений у вигляді юнака без бороди і, як і в попередніх пам’ятниках, оголеним. Ця нагота не випадкова: Христос зображується як Адам в раю до гріхопадіння. Тим самим підкреслюється, що Христос – новий Адам, безгрішний Богочоловік, Який прийшов спасти людство від влади диявола. У більш пізніх образах Христа зображують як оголеним, так перепоясаним. Іоанн Предтеча на іконі одягнений в шкуру тварини: так, мабуть, художник уявляв одяг з верблюжого волосу. Права рука пророка – на чолі Христа (жест, запозичений з практики здійснення Таїнства), в лівій руці – посох. Зліва від Христа зображена дуже цікава фігура – напівоголений сивоволосий старець, що операється на посудину, з якої випливають річкові води. Цей персонаж – символ, персоніфікація ріки Йордан. Ця рання мозаїка добре ілюструє складний процес створення християнського образу. У більш пізніх творіннях образ Йордану менший і займає більш відповідне місце у водах ріки.

У тій ж Равенні був побудований православних баптистерій, в якому як і в баптистерії аріан, підкупольна мозаїка присвячена Хрещенню. Нажаль, ця мозаїка з роками сильно постраждала, так що втрачені ділянки були заповнені художниками більш пізніх епох. Це легко помітити, якщо придивитися до пропорцій фігур та рис ликів (мал. 4).

Мал. 4

Крім того, «реставратор» додав щось зовсім нове: права рука Предтечі не лежить на чолі Христа, а тримає над Ним якусь тарілку. Так художник передав пізню католицьку практику Хрещення через обливання, яка ніяк не могла існувати в V столітті.

Ранньохристиянське мистецтво Сходу розвивалося в руслі своїх строгих традицій. Воно дотримувалося принципу, який можна умовно назвати «історичним». Тут ми не побачимо алегоричних фігур, або персоніфікацій, так улюблених майстрами регіонів, де існував сильний вплив античної спадщини. Мініатюрист Ечміадзинського Євангелія, створеного в VI столітті у Вірменії, зобразив не тільки Бога Духа Святого у вигляді голуба, але й небесний сегмент з благословляючою десницею Бога Отця (мал. 5). Ця деталь повинна нагадувати читачеві про слова Отця: «Сей есть Сын Мой Возлюбленный, в Котором Мое благоволение» (Мф.3, 17).

Мал. 5

Першими живописними зображеннями, виконаними на дошці, які дійшли до нас, є сцена Хрещення на кришці релікварію, знайденого в римській капелі Санкта Санкторум. Дослідники вважають, що цей образ створено в кінці VI століття в східній частині імперії, можливо, в Палестині (мал. 6).

Мал. 6

Художник оточує центральну сцену фігурами ангелів (праворуч) і апостолів Андрія та Іоанна (ліворуч), вводячи таким чином історичну деталь.

У творах средньовізантійского періоду з’являються нові деталі, які підсилюють оповідний характер зображення. На мозаїці собору Осіос Лукас поряд з Іоанном Хрестителем знаходиться дерево з сокирою при корені – вказівка на пророцтво Предтечі (Мф. 3, 10). У водах річки поміщена колона, яка увінчується Хрестом. Можливо, це вказівка на монумент, встановлений при святому імператорі Костянтині біля Йордану (мал. 7).

Мал. 7

Крім ангелів і двох апостолів візантійські майстри іноді зображають людей, які прийшли послухати проповідь Іоанна Предтечі. На мозаїці собору монастиря Нєа Моні один з таких персонажів роздягнувся, готуючись увійти у воду, інший вже пливе по річці (мал. 8).

Мал. 8

Мозаїсти навмисно роблять фігури цих людей маленькими, підкреслюючи за допомогою масштабу їхню другорядність.

Однією з найпрекрасніших і найпронизливіших образів Богоявлення стала мозаїка церкви Успіня Богоматері в Дафні, створена в період правління династії Комнінів (мал. 9).

Мал. 9

На жаль, мозаїчне оздоблення і сама будівля сильно постраждали від руйнівних землетрусів; вже кілька років храм закритий у зв’язку з реставрацією.

На давньоруських іконах, як і на пізньовізантійських, у водах річки зображується не тільки старець, який символізує Йордан, але і жінка, яка пливе на дельфіні. Це персоніфікація моря. (У давньогрецькій мові слово «річка» – чоловічого роду, а слово «море» – жіночого). Разом ці два символи ілюструють слова 133 псалму, в яких міститься пророцтво про Хрещення: «Море виде и побеже, Иордан возвратися вспять» (Пс. 113, 3). М.В. Покровський пояснює причину з’єднання ілюстрації цього тексту псалма із зображенням Хрещення тим, що дані слова вказують на старозавітний перехід євреїв через Червоне море, а ця подія в Новому Завіті (1 Кор.10, 1-2) і святоотецькій літературі розумілась як пророча вказівка на Хрещення. Згідно цьому тлумаченню вказаний вірш псалму був перенесений в гімнографії свята. [1]

У водах річки художники люблять зображати найрізноманітніших риб, у російських майстрів риби часто схожі на осетрів. Зустрічаються й образи, на яких в Йордані плавають діти.

У Національному музеї Сербії (м. Белград) знаходиться ікона XIV століття, яка вміщує ще більшу кількістю деталей (мал. 10).

Мал. 10

Велике число іудеїв, присутніх при хрещенні Господа, представлено на обидвох берегах річки, тут – старці, юнаки, жінки, які тримають на руках немовлят. У верхній частині ікони зображені дві невеликі оголені фігурки, які сидять на вершинах гір і виливають воду із судин. Це символи легендарних джерел Іора і Дана, при злитті яких утворився Йордан, про що повідомлялося в давніх переказах Йосипа Флавія та блаженного Ієроніма. Крім того, біля ніг Іоанна Предтечі зображена сокира, котра нагадує про мученицьку кончину пророка, а зліва – сцена його проповіді. Головною іконографічною особливістю образу є зображення відчинених небесних воріт, як про це говориться в Євангелії (Мф. 3, 16), ангелів і Христа Еммануїла на небі.

Злиття потоків Іора і Дана на древній псковської іконі (перша половина – середина XIV століття, Державний Ермітаж) показано таким чином, що вони утворюють лінію скелястого берега над головою Христа. Його фігура у воді наче знаходиться в печері, що за словами Л.І. Ліфшиця, нагадує безодню пекла (мал. 11), а образ несе в собі символ очищення від гріха і оновлену хресною жертвою плоть падшого Адама [2], у відповідності з текстом Послання апостола Павла до римлян: «Елицы во Христа Иисуса крестихомся, в смерть Его крестихомся. Спогребохомся убо Ему крещением в смерть, да якоже воста Христос от мертвых славою Отчею, тако и мы во обновлении жизни ходити начнем» (Рим. 6, 3-4).

Мал. 11

Лев Ісаакович підмічає, що в образи Хрещення Господнього художники різними способами вводили мотиви, котрі нагадували б про погребіння Спасителя і Його Зішестя в пекло. Так, з погребінням асоціювалися зображення Христа, зануреного під воду з головою, а з Зішестям в пекло – зображення де Спаситель стоїть під час Хрещення на підніжжі, яке нагадує, як і у фресках Грачаніца (1321 р.), попрання воріт ада (мал. 12).

Мал. 12

У гімнографії свята, як і в іконах, акцентується увага на темі прийняття Господом Хрещення від Свого раба: «како возложит раб руку на Владыку», – співається в тропарі на водосвяття. Поза Христа буває різною. На ранніх іконах Його постать писалася строго фронтально, в подальшому найбільш популярними стають зображення в легкому розвороті або русі, так наче Христос робить крок. Це прямо пов’язано з євангельським текстом, де говориться, що охрестившись, Іісус «взыде (тобто відразу, негайно) от воды» (Мф. 3, 16). Саме так зображено Хрещення на іконах-«таблетках» з Сергієво-Посадського музею-ризниці та Софійського собору (XV століття). Практично на всіх іконах Богоявлення, Спаситель благословляє правою рукою.

У російських пам’ятниках XVI – XVII століть, незважаючи на заборону церковними соборами зображувати Бога-Отця, в Богоявленні, в сегменті неба часто присутня фігура Саваофа. Так, на іконі початку XVII століття Господь Саваоф в білому одязі зображений на престолі, по боках від Нього шестикрилі серафими. З Його вуст виходить промінь, в якому зображений у вигляді голуба Святий Дух. У пізньому іконописі XVIII – XIX століть Бог-Отець часто зображувався на хмарі з сувоєм в руках. Цей сувій з текстом «Сей есть Сын Мой возлюбленный» виконував ту ж функцію, що і в древніх пам’ятках символ руки в небі (мал. 13).

Мал. 13

До нас дійшли також стародавні іконописні оригінали, складені згідно з візантійськими пам’ятками, які дають короткий опис Хрещення Господнього: “Спас наг… правою рукою благословляет о бедре, а Предтеча крестит Христа. Три ангела… наклонены к Господу, а Предтеча аки на колена преклонился”. Пізніші тексти дають більш докладніший опис: “Господь наш Христос стоит в Иордане реце, наг, главу Свою преклонил к Предтече, рукою Своею благословляет Иордан. С правой стороны гора празеленая (тобто неяскравого зеленого кольору); Предтеча на ней стоит возле Иордана, приклонился ко Господу; и прикоснувся Иоанн десницею своею к пречистому верху Господню, крести единаго от Святыя Троицы. На Предтече риза от влас велбужих и пояс усмен о чреслех его, а риза мохнатая санкиро-дикая (коричнево-оливкова). С другой стороны реки гора вохра с бел, аки песчаная; ангели стоят, поклонившись Господу; един ангел держит ризу белую, риза на нем багряная, исподняя лазоревая; второй ангел держит ризу багряную, риза на нем киноварная, исподняя празеленая; третий ангел держит ризу лазоревую с белилы, а на нем риза празеленая, исподняя баканная с белилами”.

Кольори трьох риз, які підносять Христу ангели, нагадують про найважливіші види служіння Спасителя світу. Одяг в Священному Писанні розглядається як одна із першочергових потреб людського життя (Сир. 29, 24), яка розкриває властивості людини (Сир. 19:27). Богоявлення при ріці Йордані та кольори трьох риз Господніх, говорять не лише про Єдність Лиць Святої Трійці, але й про Їх властивості, котрі описані пророками; а також є вказівкою на таємницю спокутньої жертви Христової.

Білий колір риз Господніх символізує Божественне Світло – Друге Лице Святої Трійці Христа Спасителя. Червоний колір риз як колір полум’яної Божественної любові відносять до Іпостасі Бога Отця. Колір лазуровий з білилами – колір небесної блакиті відповідає Іпостасі Бога Духа Святого, Царя Небесного.

В іконографії Богоявлення немає видимої присутності Пресвятої Богородиці, але про Неї нагадує та багряниця (царська порфіра), котру підносять ангели Єдинородному Сину Божому, Який являє Себе як Цар світу (Євр. 7, 2). Божественна порфіра Царя (тобто плоть Боголюдини Христа), говорить преподобний Андрій Критський, виткана Пресвятою Дівою: «Яко от обращения червленицы, Пречистая, умная багряница Еммануилева, внутрь во чреве Твоем плоть» (Канон Великий, пісня 8).

Про хресні страждання Спасителя нагадує і блакитна риза, яку підносить ангел, – це нагадування про воду, яка витекла разом з кров’ю з пробитого ребра Божественного Страждальця (Ін. 19, 34).


[1] Покровский Н.В. Евангелие в памятниках иконографии. М., 2001. С. 277.

[2] Лифшиц Л.И. Очерки истории живописи Древнего Пскова. М., 2004. С. 318-319.

Підготував ієрей Вадим Гаджаман

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *