Як язичницька земля стала Святою Руссю

У другій половині ХХ століття представники “наукового атеїзму” та неоязичництва вигадали свою історичну концепцію про хрещення Русі. У ній є міф про те, що майже все населення Київської Русі було налаштоване проти прийняття християнської віри, а тому хрещення проводилося насильницьким методом. Більше того, оскільки майже вся Русь була проти християнства, то князь Володимир знищив дев’ять з дванадцяти мільйонів своїх підданих.

Втім ця концепція породжує цілу низку логічних питань. По-перше, звідки взяли ці цифри? Їх немає в жодному літописі. По-друге, як рівноапостольний князь міг це зробити, якщо в літописі (ПМЛ) вказано, що в його дружині було близько 400 воїнів, а в ополчення того часу могло зібратися аж 40 тисяч воїнів, не більше (Преподобний Нестор Літописець. Повість минулих літ)? І якщо справді, на той час Київську Русь населяло 12 мільйонів людей (хоча порівняно з літописними даними — це фантастичні цифри) і 40400 воїнів князя напали б на 9 мільйонів жителів Київської Русі, з яких приблизно 2 мільйони були, очевидно, хорошими воїнами (у той час воїном був майже кожний чоловік із сім’ї), то виникає питання: як 40400 воїнів могли перемогти 2 мільйони?

Шукаючи підтвердження своїм теоріям, неоязичники звертаються до розповіді Якимівського літопису про те, що воєвода Добриня хрестив Новгород вогнем і мечем. Проте відомо, що історична наука вважає цей літопис підробкою ХVII століття. А справжній Якимівський літопис, автором якого був Яким (Іоаким) Корсунянин, до нашого часу не зберігся. Тільки окремі релігійні твори, роботи Нестора та деякі інші джерела відобразили його зміст. Але, якщо все ж таки припустити, що цей фрагмент літопису не є підробкою, то варто звернути увагу на такі слова: “Тому люди паплюжать новгородців: Путята хрестив мечем, а Добриня — вогнем”. Щодо цих слів, священик Георгій Максимов написав логічні запитання, на які знайшов імовірну відповідь: “Як їх, жителів Новгорода, могли ганьбити цією приказкою жителі інших давньоруських міст, якби вся Русь була хрещена насильно? Цей фрагмент і ця приказка якраз доводять той факт, що в цілому хрещення Русі проходило мирно й добровільно, а приклад Новгорода — виняток. Неоязичники й атеїсти, які, навпаки, використовують цю розповідь, як нібито характерний приклад подій, що відбувались тоді повсюди на Русі, тим самим свідомо перекручують текст, надаючи цьому свідченню прямо протилежного змісту, ніж той, який в ньому закладено” (Максимов Г., свящ. Огнем и мечем? Миф неоязычников о кровавом крещении Руси). Тобто, навіть якщо в рукописі написано правду, то це свідчить про те, що крім Новгорода вся Русь прийняла хрещення добровільно, а тому й докоряли Новгороду за його повстання, зумовлене найімовірніше політичними, а не релігійними мотивами.

Отже, всі версії атеїстів та неоязичників залишаються голослівними, а історичні документи свідчать про зовсім інше. У Новгородському першому літописі (НпЛ) записано таку інформацію: “Въ лето 6497. Крестися Володимиръ и вся земля Руская; и поставиша въ Киеве митрополита, а Новуграду архиепископа, а по инымъ градомъ епископы и попы и диаконы; и бысть радость всюду. И прииде къ Новуграду архиепископъ Акимъ Корсунянинъ, и требища разруши, и Перуна посече, и повеле влещи его в Волхово; и поверзъше уже, влечаху его по калу, биюще жезлеемъ; и заповеда никому же нигде же не прияти. И иде пидьблянинъ рано на реку, хотя горънци вести въ городъ; сице Перунъ приплы къ берви, и отрину и шистомъ: “ты, рече, Перунище, досыти пилъ и ялъ, а ныне поплови прочь”; и плы со света окошьное” (Алексеев С.В. Крещение Руси: источники против интерпретаций). Як бачимо, тут немає інформації про насильницький характер хрещення й будь-які конфлікти. Влада з Києва закликає “не прияти” поваленого й зганьбленого ідола, і заклик цей почутий. Гончар з Підьби (село під Новгородом) зганьбив полеглого бога, що, зрозуміло, повністю схвалює літописець.

Ще одним доказом того, що Київська Русь хрещена добровільно, є історія поширення чернецтва в Київській Русі. Святий рівноапостольний князь Володимир хрестив Русь у кінці X століття. А в середині ХI століття без матеріальної підтримки князя вже було засновано Києво-Печерський монастир. У тому ж столітті майбутню Лавру населяло стільки іноків, що для того, щоб їх вмістити в обителі, преп. Антоній домігся дозволу князя Ізяслава Ярославовича заселити всю територію, яка зараз належить Києво-Печерській Лаврі. У Лаврентійському літописі написано, що при святому Ярославі Мудрому (1015–1054 рр.) “черноризци почаша множитися и монастыреве починаху быти”. І вже в XII столітті ченців у монастирях було: в місті Києві — 17, в Чернігові і Галичині — по 4, в Смоленську — 5 (Митрополит Макарій (Булгаков). Історія Руської Церкви).

Висновок очевидний. Якщо б дійсно влада силою змушувала слов’ян приймати християнство, то не було б такого швидкого і впевненого поширення православної віри на Русі, а особливо — чернецтва. Така схильність новохрещеного народу до важкого чернечого подвигу свідчить про те, що слов’янський  народ з радістю прийняв Христову віру, а Руська Земля стала благодатним ґрунтом для Євангельської проповіді. Отож факти підтверджують офіційну історію, на яку, як бачимо, постійно нападають вороги Церкви.

Священик Володимир Шаблевський

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *