День пам’яті святого благовірного князя Олександра Невського

6 грудня – День пам’яті святого благовірного князя Олександра Невського. Святий благовірний князь Олександр Невський, князь Новгородський (1236-1251), великий князь Володимирський (1252) народився у травні 1220 року в місті Переславлі-Залісському. Він був другим сином князя Ярослава (сина Всеволода ІІІ “Велике Гніздо”) і матері – рязанської княжни Феодосії Ігорівни.

Обряд посвячення у воїни відбувся у Преображенському соборі Переславля. З малих років Олександр супроводжує батька у військових походах. У 1236 році Ярослав “садить” свого сина Олександра самостійно княжити у Новгороді. Русь переживала важкі часи монголо-татарського нашестя, шведських та німецьких військових нападів. У 1240 році князь атакує і долає численне військо шведів, Невська битва 1240 року попередила загрозу ворожого вторгнення з півночі. За цю перемогу народ увіковічнив князя ім’ям Олександр Невський.

Перемога посилила політичний вплив Олександра Невського, але посприяла загостренню його стосунків з боярами, тоді він змушений був полишити Новгород. Після вторгнення лівонських лицарів на Русь новгородці шлють до Олександра Невського представників, і у 1241 році він повертається, швидко зібравши військо, виганяє загарбників з руських міст. Узимку князь Олександр звільняє Псков, а 5 квітня знищує війська Тевтонського ордену на Чудському озері. Ім’я великого полководця прославляється по всій Русі. Він укріплює північно-західні кордони. 1251 рік знаменується першим мирним договором між Руссю та Норвегією. 1256 рік – новий успішний похід проти шведів, які прагнули закрити русичам вихід до Балтійського моря.

У відносинах із Золотою Ордою Олександр Невський показує себе як обережний та далекоглядний політик. У 1249 році він рішуче відхилив пропозицію папи Іннокентія ІV перейти у латинську віру та вступити до союзу проти монголо-татар.

Отримавши у 1252 році ханський ярлик на велике княжіння Володимирське, Олександр Невський рішуче упокорює бунти проти ординського перепису та збірників податі, тим самим запобігає новим знищувальним походам на Русь зі Сходу й одночасно добивається важливих політичних пільг.

Чотири рази їздив князь до Орди, добивався звільнення руських від військового обов’язку воювати на боці татарських ханів у їхніх війнах з іншими народами. Повертаючись з чергової поїдки до Золотої Орди, Великий Князь, прийнявши схиму з іменем Олексій, відійшов до Господа 27 листопада 1263 року недалеко від Володимира у містечку Городець.

6 грудня 1263 року Великий Князь Олександр Невський був похоронений у Різдво-Богородицькому монастирі у Володимирі.

Православна Церква канонізувала Великого Князя Олександра Невського як благовірного князя, який уславився перед Богом глибокою вірою, будівництвом храмів та іншими добрими вчинками, а також як людина, яка за різних життєвих та політичних обставин змогла залишитися вірною Христу. Усе своє життя князь керувався найвищими християнськими чеснотами, у тому числі милосердям і людяністю, а не жадобою влади та користолюбством. Недарма агіографи згадують про допомогу святому князеві небожителів під час Невської битви. Ця битва не відрізнялась від інших зіткнень того часу великою кількістю воїнів, але чудо було у тому, що “де полки Олександра не могли пройти, знайшли велику кількість ворогів, перебитих ангелом Божим. Ті, хто залишилися, втекли, а трупи загиблих своїх скидали у кораблі і потопили у морі”. Видіння святих мучеників Бориса і Гліба, які поспішали на допомогу “сроднику своєму Олександру” під час битви на Чудському озері, також свідчать про швидку допомогу небожителів праведнику.

Стараннями Олександра Невського проповідь християнства поширилась у північні землі поморів. Він сприяв створенню православної єпархії у Золотій Орді. Святість Олександра Невського як вірного Церкві смиренного християнина, який все життя прагнув стати монахом “паче мери [бажав] ангельського образа”, але за Божим Промислом мусив нести тягар князювання, є незрозумілою людям епохи безвір’я, тому на перше місце виставляють його військові таланти, але саме непохитна віра й побожне життя стали причиною його військових та політичних перемог. Завжди своїми успіхами князь Олександр завдячував Божій допомозі. Яскравим прикладом стала його відповідь на гордий виклик шведа Біргера, який прислав до Новгорода князю Олександру своїх гінців зі словами: “Якщо можеш, захищайся – я вже тут і полоню твою землю”. Помолившись у Софійському соборі і взявши благословення від святителя Спиридона, святий князь звернувся до своєї дружини і народу з відомими всім зараз словами: “Братія! Не в силі Бог, а в правді!” І Бог не посрамив тих, хто сподівався на Нього. А по смерті прославив того, хто своїми вчинками прославляв Його.

Відомий факт чуда у Володимирському храмі після відспівування: померлий “акі жив сущі”, – як пише літописець, – сам простягнув руку і взяв грамоту (читається на відпущення гріхів померлого і вкладається йому до рук після відспівування) з рук митрополита (Київського і Володимирського Кирила). І обійняв їх жах, і ледве відступили від гробниці його”.

Святість благовірного князя після смерті багаторазово підтверджувалась чудесами від його мощей. Все це обумовило поклоніння Великому Князю Олександру Невському майже зразу після його кончини. Відомо, що у духовному заповіті 1356 року великий князь московський Іоанн ІІ Красний залишив сину своєму Димитрію Донському ікону “Святий Олександр”.

У 1380 році його нетлінні мощі були відкриті для поклоніння і вшанування у Володимирській єпархії. А у 1547 році на Церковному соборі при митрополиті Макарії було встановлено загальноцерковне вшанувння Святого благовірного князя Олександра Невського, який є небесним покровителем нашого храму і міста у ствердженні істинної віри та християнського благочестя.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *