День пам’яті святих славних і всехвальних первоверховних апостолів Петра і Павла

29 червня / 12 липня Свята Православна Церква відзначає день пам’яті святих славних і всехвальних первоверховних апостолів Петра і Павла.

Святі апостоли Петро та Павло – два стовпи віри, вчителі вчителів – дві діаметрально протилежні людини за статусом та вихованням – сподобляються в один день мученицького вінця і однієї шани за труди, бо об’єднує їх одна велика любов до Господа та Його Церкви.

Апостол Петро спочатку називався Симоном. Він був чоловіком простим, невченим, сином бідного рибалки Іони з коліна Симеона. Жив Симон на березі Галілейського озера в місті Віфсаїда, займався рибальством і цим утримував жінку, дітей, престарілого батька та тещу. Молодший брат Андрій (в подальшому апостол Андрій Первозванний) сповістив про Месію-Христа та відвів його до Господа.

«Ти – Симон, син Іони, ти назвешся Кіфа (арамейською мовою) або Петро (Петрос – грецькою мовою – камінь)» (Ін. 1, 36-42), – сказав про нього Господь. За словами святителя Іоанна Златоустого переміна імені Симона пов’язана з великою подією – сповідуванням ним основного догмату християнства – догмату Боговтілення. Читаючи Святе Євангеліє ми часто зустрічаємося з постаттю апостола Петра, який у своєму пориві великої віри та любові пішов за Христом.

При чудесному ловитві риби Господь дає йому обіцянку та веління: «Віднині будеш ловити людей» (Лк. 5, 1-11;Мк. 1, 16-2; Мф, 4, 18-22), вказуючи на його місіонерську діяльність.

Бувши найстаршим із апостолів, одним із перших послідовників і постійним свідком великих чудес Господа Іісуса Христа, апостол Петро від імені всіх апостолів проголошує, що Господь Іісус – це Христос, Син Бога Живого (Ін.6, 60-69).

Древня Кесарія. Такий вигляд мало те місце, коли сюди привів апостолів Христос, а апостол Петро виголосив своє сповідування
Древня Кесарія. Такий вигляд мало те місце, коли сюди привів апостолів Христос, а апостол Петро виголосив своє сповідування
Руїни Кесарії (сучасний вигляд)
Руїни Кесарії (сучасний вигляд)

Але гарячність почуттів іноді відводить Петра за межі, що навіть Господь докоряє йому. Це стається, коли Петро заперечує слова пророцтва Спасителя, що Йому потрібно буде багато постраждати від старійшин, первосвящеників і книжників, бути вбитим і в третій день воскреснути. Суворим докором відповідає ще мислячому по-земному учневі Христос: «Відійди від Мене, сатано; ти Мені спокуса, тому що думаєш не про те, що Боже, а що людське» (Мф. 16, 21-23).

В інший раз гарячність апостола поєднується з коливанням і сумнівом: ходіння назустріч Господу по воді, а потім занурення у безодню через маловір’я (Мф. 14, 29-31).

Ставши разом із апостолом Іаковом і Іоанном свідком славного Преображення Господа, апостол Петро разом із ними чує із неба голос Бога Отця (Мф. 17, 1-13; Лк. 9, 28-36; Мк. 9, 2-13; 2 Петр. 2, 16-18).

На таємній вечері полум’яна душа апостола Петра не може понести думки, що Христос, Син Божий, буде слугувати йому замість раба: «Господи, чи Тобі мити мені ноги?». Але, почувши від Спасителя та зрозумівши, що йдеться більше ніж про буденне очищення, що він може бути позбавлений частки з Господом, Апостол всю свою ревність повертає в інший бік: «Господи, не тільки ноги мої, але й руки і голову [омий]…» (Ін. 13, 6-10).

Під час прощальної бесіди Іісуса Христа з учнями апостол Петро проявляє гарячу самовпевненість, обіцяючи положити душу свою за Нього. Але й тут Господь говорить йому про відпадіння, навернення і дає пророцький наказ: «…коли повстанеш від падіння сам, зміцни братів своїх» (Ін. 13, 36-38; Лк. 22, 31-32).

Тричі зрікається Христа Петро (Мф. 26, 69-75; Лк. 22, 56-62; Мк.14, 66-72), але потім щиро кається й за це каяття перший із апостолів удостоюється бачити воскреслого Господа (Лк. 24, 34; 1 Кор. 15, 5). А за своє трикратне засвідчення любові: «Господи! Ти все знаєш, – Ти знаєш, що я люблю Тебе» відновлюється Господом у апостольстві та поставляється пастирем словесних ягнят і овець (Ін. 21, 1, 15-17).

Після сходження Святого Духа апостол Петро одразу ж починає проповідь Христа Спасителя і навертає 3000 чоловік (Діян. 2, 1- 41).

Зцілення біля храму кульгавого від народження навертає до Христа 5000 чоловік (Діян. 3, 1-4).

В місті Лідда він повертає здоров’я чоловіку Енею, який вісім років був розслаблений. У місті Іоппія апостол Петро воскрешає діву Тавіфу (Діян. 9, 33-41).

У 42-му році після Р. Х. Ірод Антипа Перший, онук Ірода Великого, почав гоніння проти християн. Він наказав вбити апостола Іакова, запроторив у в’язницю апостола Петра. Але сталося чудо: Господь послав Ангела Свого у в’язницю, апостол Петро звільнився від кайданів і ніким не помічений, без перешкод вийшов з ув’язнення.

Звершуючи великі чудеса іменем Господнім (навіть тінь апостола Петра мала цілющу та чудодійну силу (Діян. 5, 15-16), отримавши від Господа одкровення хрестити і язичників (Діян. 10,1-11, 18), апостол пройшов із проповіддю віри берегами Середземного моря, Антіохію, Малу Азію, Єгипет, Сирію, Грецію, Коринф, Рим, Іспанію, Карфаген та Британію і скрізь зцілював силою Божою та поставляв у містах єпископів.

Згідно з церковним переданням, апостол Марк написав своє Євангеліє для римських християн зі слів апостола Петра. Серед новозавітних священних книг є два Соборних (окружних) послання апостола Петра, спрямованих проти єресей та облудних лжевчителів.

У Римі, як свідчить те саме передання, апостол Петро навернув до Христа двох улюблених наложниць імператора Нерона. А перед тим переміг друга імператора – Симона-волхва, якого через те, що він магією затьмарював людям розум, вважали за бога. Розлючений Нерон наказав знайти апостола Петра й стратити. Християни, почувши про небезпеку, вмовляли Апостола заради користі усієї Церкви піти з Риму. Та на дорозі з міста, як свідчить передання, апостол Петро зустрів Спасителя, Який на його запитання: «Куди йдеш, Господи?» відповів: «Йду у Рим знову розіп’ятися» і тієї ж миті став невидимим.

Апієва дорога
Апієва дорога
Копія каменя, на якому стояв Господь під час розмови з апостолом Петром

Тоді, зрозумівши, що Господь страждає разом із Своїми рабами, як за істинних членів Тіла Свого, і що в цих стражданнях Апостола повинно прославитися ім’я Господнє, апостол Петро з іншими християнами віддає себе на смерть. Проте, маючи велике смирення, він вважав недостойним уподібнитися своєю смертю Господу і бажав преклонити голову свою під ноги Його.

Святий Апостол благав катів, щоб його розіп’яли головою вниз. Це сталося 29 червня (за ст. ст.) 67 р. н.е.

Савл, у подальшому святий апостол Павло, за походженням належав до коліна Веніаміна (Флп. 3,5), народився в Тарсі, головному місті Кілікії (Мала Азія) (Діян. 22, 3). Батьки його були людьми заможними, благородними, здавна користувалися правами римських громадян (Діян. 16, 37; 22, 25-28). Савл отримав найкращу освіту в дусі вітчизняної релігії в Єрусалимі. Вчителем його був знаменитий Гамаліїл (Діян. 22, 3-8). З училища Гамаліїла Савл вийшов тим, ким належало стати учню фарисея – полум’яним ревнителем отецьких переказів (Гал. 1,14 ), гарячим послідовником фарисеїв (Флп. 3, 5) і гонителем віри Христової. Савл міркував так само, як і фарисеї. Йому здавалося, що він принесе Богу отців своїх саму приємну жертву, якщо буде переслідувати нову єресь, яка, на його думку, мала за мету знищення іудейської релігії.

Тому він не тільки схвалював побиття камінням первомученика архідиякона Стефана, був при цьому та стеріг одяг побивавших, але й потім із дозволу первосвящеників ходив по синагогам, домівкам християн, змушував їх хулити ім’я Христа, запроторював їх у в’язниці, а коли присуджували вбивати віруючих у Христа, подавав свій голос (Діян. 26, 10-11; 8, 3; 22, 4). Сповнений люті проти християн, Савл, маючи офіційний наказ супроводжувати в Єрусалим для суду дамаських християн, чудесним способом був навернутий Самим Господом.

Господь з’явився йому на дорозі у Дамаск: яскраве сяйво освітило Савла, від якого він сліпим впав на землю та почув голос: «Савле, Савле, чому ти гониш Мене?». На питання Савла: «Хто Ти?» – Господь відповів: «Я Іісус, Якого ти гониш». Господь звелів йому йти в Дамаск, де йому буде вказано, що робити далі.

Приведений під руки в Дамаск, сліпий Савл через три дні за велінням Господнім був навчений вірі й охрещений Ананієм. Під час хрещення Савл прозрів (Діян. 26, 18;9, 3-18; 22, 6-16). З того часу він став ревним проповідником вчення, яке перед тим намагався знищити.

Савл мав всі якості, потрібні для апостольського служіння: був самовидцем Іісуса Христа, прийняв жереб служіння від Самого Христа, сподобився Святого Духа і став Його постійним храмом.

Діяльність апостола Савла розпалювала лють у іудеїв.

Він почав доводити скрізь, що Іісус Христос – очікуваний Месія. Після навернення до христової віри проконсула Кіпру Сергія Павла, апостол Савл став називатися Павлом.

До великого подвигу Господь підготував Свого обранця дивним видінням третього неба, де він чув невимовні слова, які не можливо передати словами людськими (2 Кор. 12, 2- 4). Дух Святий через пророків Антіохійської Церкви сказав: «Відділіть Мені Варнаву та Савла на діло, до Якого Я їх покликав» (Діян. 13. 2). Возложивши на них руки, і таким чином посвятивши їх на особливе служіння, християни відпусти апостолів на проповідь.

Відомими є три великі подорожі апостола Павла (третя – у 56-58 рр.), під час яких він навертав у християнство язичників, за що був названий апостолом язичників.

Апостол Павло зцілює хромого від народження

Він відвідував вже засновані церкви з метою їхнього християнського облаштування та зміцнення в вірі охрещених.

Як сильного проповідника віри Христа вороги християнства намагалися вбити апостола Павла, кидали його до в’язниць, побивали камінням.

 

«Безмірно був я в ранах, у в’язницях, багато разів при смерті. Від іудеїв п’ять разів мені дано було по сорок ударів, три рази били мене палками, один раз побивали камінням, три рази я терпів корабельні катастрофи, ніч і день був у безодні морській, багато разів був у подорожах, в небезпеці на річках, в небезпеці від розбійників, в небезпеці від одноплеменників, в небезпеці від язичників, в небезпеці в місті, в небезпеці в пустелі, в небезпеці на морі, в небезпеці між лжебратами, в праці та виснаженні, часто у неспанні, голоді та спразі, на морозі та в наготі», – пише про себе коринфянам апостол Павло (1 Кор. 11, 23-27).

Через народний заколот апостол Павло в Єрусалимі був взятий під стражу римськими військами та перебував у в’язниці спочатку при проконсулі Феліксі, а потім при його наступникові – проконсулі Фесті.

Це сталося у 59 році, а через два роки, як римський громадянин, він був доправлений до Риму, на суд кесаря. З Риму апостол Павло написав свої послання Філіпійцям, до Колосян, Ефесян, Филимона. Всі три послання були написані у 63 році. Пізніше написане послання палестинським євреям. Потім, після захисту своєї справи, Апостол знову подорожував на Схід. Весною 65 року він відвідав решту малоазійських церков, через Троаду досяг Македонії, після Коринфа, зустрівшись на дорозі з апостолом Петром, пішов з ним через Далматію до Риму. Там він залишив апостола Петра, а сам вже у 66 році пішов на захід, до Іспанії. Після повернення до Риму він був знову ув’язнений і перебував у в’язниці до смерті. За словами апостола, суд, хоча і позбавив його щелеп левів (тобто смерті від звірів у цирку), однак залишив у темниці.

Рим. Мамертинська в’язниця – місце ув’язнення апостолів Петра та Павла
Рим. Мамертинська в’язниця – місце ув’язнення апостолів Петра та Павла

Всього апостол Павло написав 14 послань, які представляють собою систематизацію християнського вчення.

Як і апостол Петро, апостол Павло отримав звістку від Господа про час своєї кончини: «Бо я вже стаю жертвою і настає час мого відходу. Я звершив добрий подвиг, закінчив свій біг, зберіг віру. А тепер приготовлено мені кінець праведності, який того дня дасть мені Господь, справедливий Суддя; і не тільки мені, а й усім, хто полюбив Його прихід» (2 Тим. 4, 6-8). Після дев’ятимісячного ув’язнення як римським громадянин Апостол Павло за сповідування Христа був усічений мечем, а не розіп’ятий на хресті.

Відповідно до церковного Передання, святі первоверховні апостоли Петро та Павло сподобилися мученицької кончини в один день – 29 червня/12 липня.

Також у цей день у 258 році відбулося в Римі перенесення мощей святих апостолів Петра та Павла.

Крипта, де були знайдені мощі ап. Павла
Рим. Крипта, де були знайдені мощі ап. Павла
Ковчег з мощами Апостола
Ковчег з мощами Апостола

Приблизно в 324 році, при Імператорі Костянтині в обох столицях Римської імперії, Римі та Константинополі, були збудовані перші храми на честь первоверховних апостолів. З того часу свято стало значущим, великим, а Божественна служба урочистою. Зараз цьому святу передує піст, що вказує на велику шану православних до цього свята.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *